ПІД ВЛАДОЮ ЛИТВИ І ПОЛЬЩІ

    Розпорошені орди не мали достатніх сил для охорони своїх завоювань в середині XIV ст. Влада Орди в басейні Південного Бугу була незначною.
В той час князь литовський Гедимін, хитрий, розумний, властолюбивий, убив свого государя, заволодів всією землею Литви (1377), взяв Овруч, Житомир, Київські міста (1362), залишив у Києві намісником племінника християнина Міндовга, князя Голштинського.
    Незабаром Гедимін завоював всю Південну Русь – до Путивля і Брянська. Він жив у місті Вільно, ним заснованим. Не знав письма. Поважав звичаї підданих, їх віру, залежність митрополитів від Великоросії. Дозволив вихреститися синам Ольгерду та Люберту. Помер, як і жив, язичником у 1341 році. За звичаєм, його спалили, посадивши на улюбленого коня, прив`язали до нього двох мисливських собак і дві лапи медведя.
    Литовський князь Ольгерд Гедимінович в згоді зі своїм братом Кистутієм вигнав з Вільно брата Євнутія, став єдинодержавним (1345). Він не пив спиртного, не терпів шумних бенкетів, мріяв про поширення своєї влади. На Синіх Водах (притоці р.Бугу) і в гирлі Дніпра розгромив трьох татарських князів: Кутлубугая, Хаджібея і Дмитрія, відтіснив їх у Крим, частину – в Добруджу. В родинному союзі з Великим московським князем Семеном вигнав поляків з Волині. Воював з Пруссією. Після його смерті (1353) почалися міжусобиці.
    Син Ольгерда, великий Литовський князь Ягайло одружився з польською красунею королевою Ядвігою. В інтересах династії об`єднав дві держави, чужі по плоті, мові і вірі, в єдину Річ Посполиту(1385р-Кревська унія). Царював він після цієї унії ще 40 років. Щоб уберегти право наслідування державою для свох нащадків, він надав литовському дворянству всі права польських. Але Польща значно впливала на Литву і підкорену нею південно-західну Русь. Владу Ягайла в Польсько-Литовському королівстві значно обмежили сейми і нові чини: гетьман, канцлер, підскарбій і маршалок, а в обласному правлінні - старости, підстарости, воєводи, державці, обовязково католицької віри. І литовці окатоличувалися, ополячувалися, вороже відносилися до православних, особливо селян і міщан. Уніатське королівство змушене було дарувати магдебурзьке право на Подолі, Волині, в Київському князівстві в кінці 14 і в середині 15ст., але лише для вибраних міською спільнотою (Люблінська унія). Поширювалися утиски і знущання поляків над слов`янами.
    Великим князем Литовським став Ягайло Ольгердович, він княжив понад 40 років (з 1377р.). За Кревською унією (1385) Литва і її руські землі об`єднані з Польщею в єдину Річ Посполиту. Пізніше Брестська церковна унія (1569) об`єднала церкви католиків і християн, переслідувала християнство; непокірних християнських попів вбивали, палили церкви, що викликало ряд повстань проти католиків. Ягайло став католиком. Одруживська з польською красунею Ядвігою, став королем Польщі (1386), переселився в Польщу. Після передчасної смерті Ядвіги (на 29 році життя, в 1392р.) одружився вдруге на принцессі Анні, племінниці короля Польщі Казиміра Великого і поїхав в Малоросію, бо вважав не достойним держави, якою завдячував першій дружині. В Литві залишив свого брата Скиригайла.
    Ягайло допоміг польським панам оволодіти Галицькою землею, панувати на більшій половині України (Київщина, Волинь, Брацлавщина, 1387), окатоличити і ополячити її народ. Галицькі феодали названі також шляхтою, зрівняні в правах з поляками. Частина Галицького князівства Буковина включена в Молдавське феодальне князівство (XIV ст.), яке належало то угорським, то польським королям, а спочатку XVI ст. – турецькому султану.
    Ягайло перетворив Київську Русь (Україну) в Литву, боровся також з німецькими рицарями. Боячись посилення Литовських володінь, польська шляхта і Ягайло хотіли ліквідувати незалежність Литовського князівства (1392). Феодали, очолені князем вітовтом, вступили в боротьбу з ними, отримали перемогу, в якій Вітовта визнано довічним правителем Литви з її політичним відокремленням. За 38 років правління Вітовт (1392-1430) найбільше укріпив Литву, приєднав до неї Поділля та міста Свидригайла: Волинь, Брацлавщину, міста Друцьк, Оршу, Вітебськ, але не надовго. Вітовт став монархом всієї Південної Русі - від псковщини до Галіції і Молдавії до берегів Оки, Курська, Сули і Дніпра Він дав привілеї католикам, ліквідував удільні князівства в Україні, посилив феодалів в Литві, але привів народ до зубожіння.
    Біля Азова Вітовт полонив цілий улус татар (1397), розселив їх біля м.Вільно, де їх нащадки живуть понині. Але князя переміг Тімур Кутлук, який вимагав повернення вигнаного ним же з Орди Тохтамиша з сім`є`ю і великим двором (1399): Вітовт відступив за Дніпро, втратив Київ і північні міста аж до Луцька.
Війська Вітовта і Ягайла в Прусії (1410) зруйнували ряд міст, але повернули їх за викуп (200 тис. флоринів!). Великі втрати військ і володінь Вітовта були в боях з Едигеєм та німецькими рицарями (1410). Ягайло умовив Вітовта створити в себе сенат на зразок польського, де поляки призначають великих князів, а литовці – королів. Дії сеймів викликали міжусобну боротьбу, особливо після смерті Ягайла (1431) та Вітовта (1340).
    Великим князем Литовським став Сигізмунд, брат Вітовта. Він відновив унію з Польщею, визнав за нею Поділля, деякі міста Волині, прагнув ліквідувати незалежність князівства Литви, що викликало незадоволення народу його країни, України, Росії та Білорусії. Сигізмунда вбито в 1440 році.
    Малолітнього Казиміра Ягайловича, оголошено князем Литви, який згодом став Великим (1440-1492). Казимір Ягайлович підпорядкував Київську область Литві, поставив князем у Києві Олелька Володимировича (1440-1445), розумного і справедливого, якому литовці пропонували Велике княжіння, але він відмовився. Після смерті Олелька правителем Києва Казимір утвердив його сина, Семена, який правив Києвом подібно князям племені Володимира. Відбив напад волжських татар (1477).
Казимір перетворив Київське князівство в воєводство (1471), ввів на Україні закони подібні до Литовських, взяв Галицьке князівство (1432). В цей час від Литви відділені князівства Подільське і Белжське (1434,1436).
    Князь Свидригайло, брат Ягайла, правив Волинню і Брацлавщиною, хотів володіти там, де володів Вітовт. Але за Бугом поляки розсіяли його армію. Він зібрав 14-тисячне військо росіян і татар, пішов в свою вітчизну Литву, де був розбитий Сигізмундом (1433). Набрав нове військо, але знову був переможений литовцями і поляками.
Після його смерті Казимір перетворив Волинське князівство в литовську провінцію. Східне Поділля (Брацлавщину) приєднав до Києвського князівства, назвав його воєводством, воєводою призначив Литовського князя католика Мартина Гаштовта. Кияни не любили його, вимагали християнського князя. Гаштовт пішов війною на них і ліквідував Києвське князівство, яке існувало багато століть.
    Київська Русь від часів Батия до польсько-литовського панування не раз зрошувалася кров`ю і сльозами народу, який боровся за свою незалежність. В боротьбі зростала і кріпла українська народність, козаччина.

УКРАЇНСЬКА НАРОДНІСТЬ

    Формувалася в XIV-XV ст. після розгрому Києва Батиєм. В Південно-Західній Русі на території Київщини, Переяславщини (нині Полтавщина), Чернігівщини, Волині, Поділля, Галиччини та Буковини зростала спільна мова, культура, побут народу, його територія, тобто, формувалася майбутня нація. На її формування, особливо на Придніпров`я і Київ великий вплив мало могутнє і обширне Галицько-Волинське князівство.
    Слав`яни не мали своєї азбуки. Вони відправили в Моравію жителів грецького міста Солуні Костянтина (в монашестві Кирила) і Мефодія для перекладу книг з грецької мови в Грецію. Там вони створили слов`янську азбуку з грецьких літерів, додавши до них нові (863 р.):
Б, Ж, Ц, Ш, Щ, Ъ, Ы, Ъ, Я, Х.
Ми користуємося цією азбукою понині.
    Коли Південно-Західну Русь перетворено в Литву і Польщу, Москва посилилась, збагатилася, зібрала навколишні удільні князівства і виросла в Велику Російську державу, що назавжди звільнилася від татаро-монгольського рабства (1480).
    Україна ще довго боролася за свою незалежність з турецькими султанами, кримськими татарами (останками Золотої Орди), польсько-литовськими панами та з могутнім царським військом Росії і іншими іноземними загарбниками.

КОЗАЦТВО

     ПОЯВА. Назва "козаки” на Україні стала відома біля 1517 року. На островах Дніпра козаки приймали втікачів з України, Росії, Білорусії, Польщі, навіть басурман, хто прийняв християнську віру і хотів боротися за свою незалежність.
    УСТРІЙ. Козаки створили свою військову християнську республіку: в південних краях Дніпра будували поселення, кріпості, мали свої закони, прапор, печать, отаманів, булаву – ознаки державності. Вони захищали литовські володіння від кримчаків і татар. Особливо сприяв їм король Польщі і великий князь Литовський Сигізмунд І: він виділив їм землю вище Дніпровських порогів та місто Черкаси.
    Козаки селилися в Придніпров`ї і Побужжі. В середині XVI ст. побудували нижче порогів Дніпра Запорізьку Січ. Їх ватаги створювали "кіш”, вибирали собі отамана, корилися йому у всьому. Вони ділилися на сотні і полки, очолювані гетьманом.
    ОТАМАНИ-ГЕТЬМАНИ. В той час отаманами були: Хмельницький, староста Ляндскронський, черкаський і Каневський, староста Дашкевич, український магнат Дмитро Вишневецький.
Доля цього магната цікава і трагічна. Він був князем литовським, боровся проти татарських і турецьких ханів. Побудував на острові Хортиця замок (не Січ!), на який двічі нападав кримський хан (1557). Дмитро залишив цей замок, пішов у Росію, але незабаром повернувся в Україну. В боях з військом молдавського господаря Стефана IX Томші Вишневецького полонили, відвезли до Константинополя, де стратили за наказом турецького султана. Про нього (Байду) складали пісні.
Ці хоробрі воїни мали позбавити Малоросію від влади іноземців.
    За зразком Запорізьких козаків в інші періоди виникали козацтва в північних містах Росії: Ординські, азовські, ногайські і інші козаки. Ця назва значила вольницю, наїзників, молодців, але не розбійників, як дехто вважає (див.Н.М.Карамзін, 1988).
    Річ Посполита різко ділила народ на незалежне повноправне шляхетство і холопство. Шляхта свавільно творила долі людей речі Посполитої, своїм "не позволям” відміняла рішення сейму, зневажала хлопів, визискувала їх економічно, духовно ж панували езуїти. Верхні шари українців ополячувалися, окатоличувалися, отримували всі права шляхти. Тим міцніше простий народ захищав свої національні права і свою віру.
    Другий Литовський статут (1566) поступово закріпачував селян, перетворював вільну людину в польського підданого, знищував їх права на землю. Селянин відбував панщину, віддавав своїх дітей в дворову службу, тричі на рік давав своєму володареві десяту частину худоби, зерна, плодів, меду, очкове з кожного вулика, рогате з кожного вола, ставщину за право ловити рибу, спасне за право пасти худобу, жолудеве за право збирати жолуді, сухомельщину за право помола, дудок при народженні дитини, поємщину при одруженні сина чи видачі заміж дочки… юридична і адміністративна влада перейшла до рук польської шляхти. Польща стала Річчю Посполитою, коли її з`єднали з Литвою (Люблінська унія 1569 року). Польщі тепер належала більша частина України: Підляшшя, Київщина, Волинь і Брацлавщина.
    Татари (володарі Криму і узбережжя Чорного моря) спочатку жили мирно з козаками, навіть зблизилися зі слов`янами литовського князівства, польського королівства, російських земель, торгували з ними протягом 39 років – при хані Девлет-Гиреї, поки Кримом заволоділи турки (1478) і зробили його своїм васалом (залежним).
Тоді ханом Криму (Тавриди) став Менглі-Гірей, син Девлет-Гірея, дикий і кровожадний. Його політика щодо християн стала протилежною: хану потрібен був ясир – невільники, особливо дівчатка для задоволення азіатської насолоди та хлопчики для сужби в яничарах і заняття посад з особливим довір`ям. Тому татари стали набігати на козацькі землі, на Україну, Литву, Польщу і Росію. Щоб запезпечити успіх своїх набігів, вони побудували кілька міст – укріплень в нижній течії Дніпра: Казикермень, Джанкермень (1450), Тягинь (нині село Тягинка на Херсонщині, 1490), пізніше Бургун (нині село Бургунка) і Арслан (Аслам-Кермень) – "Ісламові містечка”.
Хан Менглі-Гірей зі своїми синами великим військом (90 тисяч!) спустошив Київ, спалив Печерський монастир і навколишні села, зруйнував Чернігів і його околиці, пограбував Новгород – Сіверський, відбудований поляками особливо старанно (1482), жахливо спустошив Луцьк, Туров, Львів, Бреславль, Люблін, Вишневець, Бельз, Краків (1502), відібрав у поляків м.Очаків (1525), в війні з Росією повільно йшов до Оки.
    В своїх набігах татари брали ясир, поводилися з ним жорстоко: в`язали їх мотуззям, вели на невільничі ринки – в Кафу (нині Феодосія), Судак і інші міста, де продавали їх у рабство: на галери, в гареми, в школи яничар і ін. Брали з собою також корів і овець. Молодших дітей, старих і хворих людей, яких не могли забрати з собою, вбивали…
З набігами татар боролися запорізькі козаки.
    На державну службу вперше взято 300 реєстрових козаків (внесених в список у 1572 році, за короля Сигізмунда ІІ Августа). Цей реєстр збільшено на кілька сот в період війни Польщі з Росією, проти якої використовували козаків (1579).
Нерідко козаки боролися проти Польщі, вимагаючи перед сеймом зберегти їх віру і козацькі вільності. Але польські війська змусили козаків підписати Кураківський договір, що обмежив кількість козаків до 6 тисяч!.. (1625)
    Щоб стримувати козаків від морських походів, поляки побудували на Дніпрі кріпость Кодак, яку розгромив Сулима в 1638 році. Реєстрові козаки видали його полякам.
Наступного року Карл Павлович Гудзан, відомий як Павлюк напав на реєстрових козаків в їх центрі Черкасах, захопив гармати і перевіз їх у Запоріжжя. Запалала війна. Реєстрові козаки видали Павлюка полякам, з ним нещадно розправився коронний гетьман Потоцький. Він знищив привілеї козакам, мав намір знищити й козацтво.
Від поляків втекли Остряниця, Скидан і Гуня. Зібрали розгніваний натовп, вперто билися з поляками, але також були розбиті під Голтвою, Лубнами і в гирлі р.Стариці. Пани відібрали право козаків навіть вибирати свою старшину, намагалися звести їх до рівня холопів.
    Українські селяни і козаки часто вступали в сутички польщі з Росією.
    Зборівський договір (8 серпня 1649) обмежив владу шляхти в Київському, Чернігівському та Брацлавському воєводствах. Адміністративні пости тут могли займати лише православні: українська шляхта, козацька старшина та міщани. Кількість реєстрових козаків встановлена в 40 тисяч. Але народні маси, особливо селяни, не звільнені від соціально-економічного та політичного гніту. Уряд Польщі не поспішав виконувати цей договір, шляхта на місцях не визнавала його. Знову козаки і селяни вперто боролися за свою незалежність.
Лише через 10 років з`явився новий відважний і хоробрий вождь Богдан Хмельницький, обраний гетьманом України в 1648 році. Він очолив національний козацько-селянський визвольний рух на Україні проти панування шляхетської Польщі (1647-1654).

НАРИСИ З ІСТОРІЇ СЕЛА СОЛОМІЇ ГАЙВОРОНСЬКОГО РАЙОНУ 
 

<< 1 - 2 - 3 - 4 - 5 - 6 - 7 - 8 - 9 - 10 >>