фоновое изображение шапки фоновое изображение шапки
 

 

 

Меню сайту

 
 

 
 

Інформація влади

 
 

Рішення Гайворонської міської ради

 
 

Правова допомога

 
 

 
 

Статистика

 
 


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 
 

ПІД ВЛАДОЮ РОСІЇ

    ВОЗЗ`ЄДНАННЯ УКРАЇНИ З РОСІЄЮ. Шестирічна національно-визвольна боротьба закінчилася таким чином. На старшинській раді в Чигирині (січень 1653) прийнято рішення просити царя про возз`єднання України з Росією. У Москву відправлено посольство на чолі з С.Мужиловським і К.Бурляєм (березень тогож року). Цар дав згоду і 9 жовтня направив велике посольство, очолене боярином Василем Васильовичем Бутурліним для оформлення цього акту. Він повідомив царя, що при в`їзді в Переяславль їх зустріло духовенство всіх церквів з образами і хоругвами і "всенародным множеством с женами и детьми с великой радостью”. На раді старшин Хмельницький запитав, як нам бути: під владою турецького султана, кримського хана, польського короля чи російського царя? Ще додав:”Цар дав згоду про прийняття українського народу в підданство”. Рада схвалила сказане бурхливими вигуками. Тоді Богдан Хмельницький, його старшини і народ міста прийняли присягу на підданство царю в соборній переяславській церкві у присутності царських послів.
    В січні-лютому посли Росії об`їхали всю визволену частину України для прийняття присяги народу. Всюди їх зустрічали урочисто. Присягали також посли.
За "Статтями” Б.Хмельницького та царськими привілеями "Войску Запорожскому” від 17 березня 1654 року за царем зберігалося його законодавство, місцевий устрій, організація військ, правове і політичне (?) життя. Цар затверджував гетьмана (бажану йому особу), який міг вступати в дипломатичні відносини з усіма державами, крім Польщі Туреччини, а також контролювати збір податків, які надходили у царську казну, звідки частина їх відпускалася на потреби України. Цар видав також грамоти українській шляхті, козацькій старшині і духовенству на право володіння землями і маєтками та відбування повинностей підданими і залежними селянами.
    Але то були лише писані умови. Їх не прийняли майбутній кошовий отаман Сірко та вінницький полковник Богун. Вони продовжили боротьбу. Поляки боролися на два фронти: біля Смоленська і в Побужжі, їм допомагав кримський хан. Загинуло багато людей, лише на Поділлі під містечком Буша біля 16 тисяч.
    Відразу ж після возз`єднання України з Росією Польща готувалася до нової війни. Вже у лютому-березні 1654 року вогнем і мечем вона нищила міста і села Поділля, Волині, Брацлавщини, але змушена була відступити від Брацлава та Умані під тиском населення і Богуна.
    Тоді Богдан Хмельницький з-під Білої Церкви вирушив назустріч Потоцькому, але під натиском польських військ відступив назад від Охматова. Татари захопили до двох тисяч ясиру.
В той час на Польщу напав король Швеції Карл Густав. Польський король Ян Казимір утік в Сілезію. Шведи захопили Познань, Велику Польщу, Мазовію, Варшаву. Московські війська у Литві взяли Вільно. Цар Олексій Михайлович велів величати себе Великим князем Литовським. Богдан Хмельницький розбив поляків під Гродиком, осадив Львів.
Боротьба тривала. Самоврядування обмежено лише в Києвському воєводстві, реєстр козаків зменшено до 20 тисяч. Шляхта поверталася у свої маєтки (Білоцерківська угода 18 березня 1651). Посли Польщі і Швеції просили припинити дальшу війну. Ракочі та Богдан Хмельницький заключили договір про поділ Польщі (1657), за яким Україна назавжди визнана незалежною від Польщі. Польща поділена між Швецією, Пруссією і Трансильванією.
    Возз`єднання України з Росією зміцнило сили Російської держави, відсунуло її кордони далеко на південний захід, сприяло успішній боротьбі двох народів проти польсько-католицької та турецько-мусульманської агресії. Деякі історики бачили у визвольній боротьбі лише війну "безкласової”, "демократичної нації” проти польського народу, проти релігійного гноблення народу України католиками, вважали об`єднання політичною помилкою Богдана, замовчували соціальну і класову боротьбу.
    Право-і Лівобережну Україну поділено на полки. Полковника призначав гетьман чи обирали козаки. Він мав необмежену владу, керував з допомогою козацької старшини: полкового обозного, писаря, бунчужного (хранителя бунчука), хорунжого (хранителя військового прапора) і інших. Всі податки йшли на утримання козацького війська, управління, суду на Україні, меншу частину - в царську казну. Великі міста України отримали т.з. "магдебурзьке право” самоврядування, меншими містами і селами володіла козацька старшина (для козаків) і виборні міст (для міщан і селян). Старшина розпоряджалася землями та селами, які належали місту, змушувала населення відбувати повинності і сплачувати податки.
Богдан Хмельницький, будучи тяжко хворим, заявив царевим послам Ф.Бутурліну та В.Михайлову:”Чекати від Москви добра нічого”, "доведеться відступитися від московського царя”, "який помирився з поляками і хоче віддати в їх руки зарорізьке військо”.
    За десять років гетьманства Б.Хмельницький мав 34 бої, прагнув визволити свій народ з польської неволі, з`єднати його з російським народом, не порушив жодної обіцянки московському цареві. Але не закінчив початої справи, помер 27 липня 1657 року. На Україні йому ставили пам`ятники, а в Москві в той час вийшов тритомник Куліша, в якому всіляко ганьбили його пам`ять.
Перед смертю Богдан назвав своїм намісником сина Юрія.
    Але гетьманом України підступно став Іван Виговський (1657-1659), колишній польський військовий, який вторгся в довір`я Богдана Хмельницького, був його генеральним військовим писарем, одружився з його сестрою. Він роздав багато земель православним монастирям, українській шляхті і козацькій старшині. Мріяв відірвати Україну від Росії, відновити польське панування. Невдоволені козаки, старшини і народні маси вчинили повстання, придушене з допомогою татар, найманих німців і волохів. Полтаву, як і інші міста пограбовано і спалено. Росія не надала Виговському допомоги. Він підписав Галицький договір (1658), за яким Україну під назвою "Велике Руське князівство” повернув до складу Польщі, за що дістав посаду воєводи Київського та староства Барське і Любомильське. Почав переговори з Туреччиною про підданство їй України, проти чого виступили ряд його полків. В цій боротьбі Виговський втратив гетьманство і втік до Польщі.
    Гетьманом проголошено Юрія Богдановича Хмельницького (1659-1663). Уряд Росії обмежив автономію України, розмістив свої війська по всій Україні, заборонив козакам без указів царя виступати у похід, призначати чи обирати гетьмана і полковників. Згодом Юрій Хмельницький розгубився, порушив присягу цареві, шукав захисту Польщі, що викликало невдоволення Лівобережних полків, боротьбу за гетьманську булаву.
    Іван Брюховецький скористався цією боротьбою, приїхав з січі в табір російського князя Г.Ромодановського, здобув його довір`я і був висунутий запорожцями як єдиний претендент від народу. Цар видав указ про вибори нового гетьмана (1663). Він виявився жорстоким, знищив полковників Василя Золотаренка і Якима Собка, що билися за гетьманство, боровся зі слобідським гетьманом Павлом Тетерею та поляками, мав поразку. Прибув до Москви разом з іншими полковниками. Одружився з дочкою боярина, отримав боярське звання, відмовився від Переяславської угоди про адміністративне і фінансове самоврядування, надав російським воєводам всі полкові міста і право збирати податки. Спалахнуло народне повстання. Війська російського воєводи Ромодановського і гетьмана Правобережної України Дорошенка оточили Брюховецького, потягнули його в табір, де натовп розшматував його тіло.
    Петро Дорошенко тимчасово був гетьманом усієї України. За Андрусівським перемир`ям (1667), вся Правобережна Україна, крім Києва, належала Польщі, Запоріжжя – Росії і Польщі. Але козаки не визнавали польської шляхти.
    Гетьманом Правобережної України став Дем`ян Многогрішний (1668-1672). Підтриманий царем, він два роки боровся з Дорошенком, якого ще довго визнавали своїм гетьманом Переяславські і Лубенські полки.
    В той час уряд Росії створив Малоросійський приказ (1663), пізніше перетворений в Малоросійську колегію, очолену Вельяміновим (1722). Але змушений був відновити гетьманство, знову скасоване ним у 1734 році.
    Козаки і селяни Слобожанщини збудували нову лінію укріплень, довжиною 400 км. між Дніпром і Сіверським Дінцем (30 роки XVIII ст.).
    В південних запорізьких землях царизм створив військові поселення – Нову Сербію і Слав`яносербію (50-60-ті роки XVIII ст.).
    Козаки довго і вперто боролися за владу на Право-і Лівобережжі України, за її єдність з Росією. Історії відомі імена гетьманів: Михайла Ханенко (1669-1674), Івана Мазепи (1687-1703), Пилипа Орлика (1710-17.?), Павла Полуботка (1722-1724), Данила Апостола, за життя якого царизм скасував гетьманство.
    В роки війни Росії з Польщею горезвісне Андрусівське перемир`я замінено "вічним миром” між двома країнами, який визнавав права Росії на Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя (останнє лише під владою Росії). Польщі належали: Північна Київщина, Волинь, Галиччина. Розорені землі: Південна Київщина, Брацлавщина, Правобережжя стали нейтральною зоною. Поділля відійшло до Туреччини (згодом воно знову належало Польщі). Росія і Польща мали допомагати одна одній у випадку війни з Кримом і Туреччиною. Отже, тривала боротьба Росії проти Польщі і Туреччини закінчилася перемогою Росії, врятовано Київ і Лівобережну Україну від польсько-турецької агресії.
    Гніт польської шляхти викликав рух гайдамаків (1734-1750): Гната Голого, Теслі, Мочули, Письменного та інших, а також коліївщину (1768): Максима Залізняка, Гонти, Семена Неживого, Микити Швачко, Андрія Журби, Івана Бондаренко, Микити Москаля і ін., оприччину в Прикарпатті: Олекса Довбуш, Іван Бойчук.
Народ пам`ятає "славного рицаря” свого Устима Кармалюка, що боровся зі шляхтою майже четверть століття, викликавши хвилю селянських повстань (загинув у 1835р.).
Ми пам`ятаємо і шануємо гірку долю кріпака Тараса Григоровича Шевченко, який майже все життя поневірявся у себе на батьківщині і на чужині – Литві, Росії, в пустинних степах Киргизії і Казахстану (на Уралі).
    Польська шляхта нерідко разом з російським військом топила в крові народу його повстання.

Було колись: на Вкраїні
Ревіли гармати.
Було колись: запоріжці
Вміли воювати!
Було колись… Минулося!
Зосталися могили по полі!..

    Історії відомі також тогочасні події в Росії: великі князі московські, що сприяли розвитку і становленню держави (див. вище).
    Цар Петро Перший ввійшов в історію, як великий імператор і реформатор. В Двадцятирічній північній війні з королем Швеції Карлом XII (1700-1721) отримав велику перемогу під Полтавою (27 червня 1709). За Ніштадським миром (1721) "відкрив вікно в Європу”. На р.Неві забудував місто Петербург – другу столицю Росії.
Фаворит царя Олександр Данилович Меншиков (другий після Лефорта), людина низької породи, неграмотний, бувший пирожник, конюх, взятий царем у денщики. Енергійний, відданий царю і його реформам, назначений губернатором Петербурга.
    В боях зі шведами Меншиков відбив їх біля р.Нарви і на о.Кетлені. охоче віддав цареві полонянку Катерину Трубачову, майбутню царицю Росії. Цар дозволив свому "товаришу” діяти самостійно. Він звільнив 40-тисячну армію в Гродно, при відступі залишив край без їжі і фуражу. Відбив обоз з Ліфляндії з 16-тисячним корпусом генерала Левенгаупта біля с.Лісної, тому шведи голодували. Першим штурмував Батурин – столицю гетьмана Мазепи, що зібрав для шведів їжу, фураж і зброю, захопив із собою все, що міг вивезти, решту спалив чи зруйнував.
Під Полтавою за дві з половиною години бою з 9 тисячами своїх воїнів Меншиков покрив поле бою понад 8 тисячами трупів шведів, примусив їх здатися, полонив 16 275 воїнів, взяв все, награбоване шведами в 9-річній війні. Армія Карла перестала існувати. Карл і Мазепа з малим військом втекли до Дніпра, марно шукали переправи, біля Переволочної знайшли кілька човнів, на яких переїхали в турецькі володіння.
    Цар не чекав такої блискучої перемоги, невеликих втрат при участі в боях менше 1/3 своєї армії. Він щедро нагородив своїх генералів, підвищив в чинах офіцерів, але найбільше – свого фаворита Меншикова: чином другого фельдмаршала (першим був Шереметьєв), а також містами: Орша в Литві, Полонне на Волині, Почеп і Ямпіль на Україні, 43362 осіб чоловічої статі, цінними речами, виклопотав свому улюбленцю від австрійського імператора диплом "светлейшего” князя Священної Римської імперії. Він став найбагатшим в Росії після царя: володів багатьма землями, 150 тисячами кріпаків, мав усі титули того часу, що не вміщалися в десяти стрічках друкованого тексту.
В той же час Алексашка відомий, як надзвичайно гонористий, пихатий, казнокрад і користолюбець. Турботливий сім`янин, доброчесний чоловік, вельможа, але нещадний до тих, хто став на шляху до влади і користолюбства.
    Війська Петра І в дніпровсько-азовських походах взяли Азов (1696), зруйнували фортеці Запорізької Січі (остаточно знищила її Катерина ІІ в 1775р.).
При Петрі І його уряд все більше поневолював Україну, обмежував її автономію. Столицю України перенесено з Батурина до Глухова – ближче до кордонів Росії, встановлено вищий орган влади – Малоросійську колегію. Після смерті гетьмана І.Скоропадського не дозволили чергових виборів гетьмана, ним призначено чернігівського полковника Павла Полуботка, якого згодом у Петербурзі підло кинули в каземати Петропавловської фортеці, де він помер (18 грудня 1724). У головні міста України призначалися коменданти. Козаків щороку посилали на будування фортець, звідки лише з Ладозького повернулося їх додому з 10 тисяч тільки 1/3 частина (1721), а в боях і від хвороб загинуло 5 тисяч (1724-1725). Над місцевою (полковою і сотенною) адміністрацією встановлено контроль. Українське козацтво підпорядковане російському князю М.Голіцину. Малоросійська колегія лише за два роки збільшила збори більше ніж у п`ять разів: з 45,5 тис.руб. в 1722р. до 241,3 тис.руб. в 1724 році.
    Петро І відомий як реформатор, за що названий Великим Імператором, а за його жорстокість – антихристом (див. Д.С.Мережковський,1904). Він зробив Москву центром мануфактур, ввів майорат (наслідування старших в роду), табель про ранги, закріпив селян за землями (з-за недостачі робочих рук і економічних нестатків), заборонив продаж селян, заснував "Академію”, доручив написати історію Росії, але був невдоволений нею, направив Петербурзьких учнів для створення ландкарт на місцях і дві експедиції для з`ясування, чи зійшлася Америка з Азією. Вивів жінок з замикання на громадські збори, ввів обряд заручин за 6 тижнів до вінчання. В усіх колегіях вже вживався папір російського виробництва. Мова в Росії була двояка: книжна (церковнослов`янська) і народна. Типографські майстри привезли з Голландії три шрифти азбуки "новоутворених російських літер” (т.зв. громадянський шрифт, 1707) і почали друкувати (1708, див.Соловйов,1989).
Петро І помер 28 січня 1725 р., не залишивши заповіту про довір`я царського трону. Бояри прагнули бачити на троні внука царя, 12-річного Петра. Фельмаршал Меншиков своїми військами здобув цей трон для дружини царя, Катерини І, визнав її регентом Петра ІІ, який дарував Меншикову чин генералісимуса. Він мріяв віддати свою 16-річну дочку Марію заміж за царевича. Фактично правив державою. Щедро нагродив своїх родичів, змусив писати історію своїх "заслуг і подвигів”, далеко неточну і прикрашену.
    Досягши вершин могутності і багатства, цей "полудержавний властелин” зазнав краху. Після смерті Катерини І (6.05.1727) кур`єр Верховної таємної ради 8 вересня приїхав до Меншикова з забороною "светлейшему” виїзджати з палацу. Через два дні його з дружиною, сином, двома дочками, челяддю в 148 осіб і значними багатствами заслано в Ранненбург. По дорозі загострилася хвороба, що мало не закінчилася смертю. Царевич повернув своїй нареченій обручку і вимагав від неї того ж.
В засланні розслідувано злочини Меншикова. На той час його багаства складали 400 тис.руб. (за курсом золота 3,5 млн.руб.) – для порівняння: заробіток робочого середньої кваліфікації становив 18 руб. за рік, доходи казни в 1724 р. – 8,5 млн.руб. це лише наявні гроші і цінності, не рахуючи цін обстановки палаців "светлейшего” в Оранієнбаумі, Кронштаді, Москві, Нарві. Але головними багатствами князя були численні вотчини, кріпосні селяни (150 тисяч!), промислові заклади, меблі, кришталь, килими, картини, одяг та ін. Його володіння в Європейській Росії і за кордоном складали не одне середнє князівство Німеччини.
    Іноземні ордени без діамантів було відправлено в іноземну колегію, частину російських роздано новим володарям. Найцінніші предмети Петро ІІ дарував своїй сестрі Наталії, срібний посуд загальною вагою біля центнера – для гробу царівни, на корону царя – діаманти, алмази, смарагди, жемчуг. Решту присвоїла імператриця Анна Іванівна, колишня курляндська герцогиня, на суму 22827 руб.
    Меншикова лишили всіх каналів зв`язку. З Ранненбурга його з сім`єю та 10 слугами відправили в Тобольськ до Березова. Там діти захворіли віспою, Марія померла, Олександр і Олександра врятувалися.
    Помер Олександр Меншиков 12 листопада 1729 року. Ховали бувшого генералісимуса і бувшого адмірала без пальби гармат і почестей в церкві, збудованій його руками. Дітей повернули з заслання в 1731 році.
    Цариця Катерина ІІ Олексіївна (1762-1796) роздала дворянам десятки тисяч десятин землі, близько 800 тисяч селян кріпаків, право поміщикам засилати на поселення чи каторгу селян в Сибір без суду (1722-1724). Своїми "Жалувальними грамотами дворянству” та "містам” (1785) вона узаконила права дворян володіти селами, землею, її надрами, будувати фабрики, заводи, торги, ярмарки, звільнила дворян від податків, обов`язкової військової служби, тілесних покарань. В повітах і губерніях вони мали дворянські зібрання на чолі з виборним предводителем дворянства. Грамота містам юридично закріпила права і привілеї міської верхівки, купців, новий порядок місцевого самоврядування. Українську старшину зрівняно з російським дворянством.
    КІНЕЦЬ КОЗАЦТВА. Скасоване гетьманство на Лівобережжі і півдні україни, полковий устрій замінено регулярними гусарськими полками царської армії. Слобожанщину названо Слобідською українською губернією. Створено три намісництва – звичайні провінції Росії: Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське (1782), пізніше також Харківське і Катеринославське з управлінням Малоросійської колегії (її президент – П.Рум`янцев). Всі адміністративні посади займали російські чиновники. Насаджувалася русифікація, національне гноблення. Визискувалися народні маси. Козаки втратили всі козацькі привілеї, за станом їх наближено до державних селян, які жили на державній землі, належали казні. Частину козаків було включено до т.зв. пікінерських полків, проти чого повстали Донецький і Дніпровський полки (1769-1770), їх було жорстоко придушено. В Петербург назавжди забрано військові прапори, гармати і печаті козацьких полків.
Катерина ІІ видала указ про закріпачення селян (1783). Померла в 1796 році. Отже, Україна втратила всі елементи державності, останні залишки своєї автономії. Знищено козацтво, яке 300 років боронило християнство від татарських орд. Січовики вирушили здобувати степ мирною працею – табунщиками чи будували оселі на незайманій землі. Від запорізьких лицарів зосталися лише згадки та пісні про минулу славу. Про дії Петра І і Катерини ІІ Т.Г.Шевченко писав: Це той ПЕРШИЙ, що розпинав Нашу Україну. А ВТОРАЯ доконала Вдову-сиротину!
    Царизм зміцнював самодержавно-кріпосницький лад, який в Росії був надто довгим і нагадував рабство. За царів Павла І (1796-1801) і Олексія І (1801-1826) позбавлено права переходу селян до інших поміщиків (1796), різко збільшена кількість поміщицьких селян за рахунок т.зв. державних (до 40% по всій Україні), охоплено панщиною до 90% поміщицьких селян, поширено "урочну” систему роботи, селян витіснено на неродючі землі, вони нерідко відбували панщину у заможних селян за борги. Їх гнали на роботу, як на каторгу. Тяжкі потадки, оброки, недороди, роздача поміщикам багатьох земель на півдні України, переселення туди державних селян і іммігрантів з закордону, багаточасовий робочий день, ріст промислових підприємств, мануфактур і інші незгоди нерідко спричиняли бунти селян.
    В ті роки велику перемогу отримав фельмаршал М.І.Кутузов в боях з пів-мільйонною армією французьких військ Наполеона Бонапарта під селом Бородіним: грабуючи і гвалтуючи, вони спалили Москву (1812). Перемога над ворогом здобута великими втратами з обох сторін. Слід пам`ятати, що ця перемога дорого коштувала для народу України. Було набрано 60 тисяч кінних і піших воїнів, бузьких козаків 1500 чоловік, "лісових козаків” кілька сотень та 20 ополченських полків. Народ України пожертвував на потреби війни лише грошима 10 млн. рублів, багато продовольства, фуражу, волів, коней, транспорту. У боях поруч з російськими прославилися також українські загони партизан під командуванням офіцерів Д.Давидова, Фігнера, О.М.Сеславіна, а також керівники партизанських загонів і груп: Самусь, Четвертак, Єременко і мужні партизани: Колядка, Круть, Куценко і багато інших воїнів.
    На Україні Аракчеєв створив "військові поселення” – основу російської армії: 16 кавалерійських полків (1816). Синів поселенців з дня народження записували в військові школи. За найменшу провину поселенців сікли різками.
    Нестерпний кріпосницький гніт і важке життя поселенців викликали бунти в багатьох селах ( майже 15-річний в с.Підвисоке Уманського повіту ). До них приєдналися поселенці в Чугуєві на Харківщині (1819). Царські війська і Аракчеєв жорстоко покарали шпіцрутенами 366 поселенців (по 12 тисяч кожному унтерофіцерові, 20 з них померли на місці), 400 чоловік заслано в Сибір.
Все грізнішими стають селянські повстання.
    Заборонено видання літератури українською мовою, навіть ввіз її з закордону, театральні вистави (міністр внутрішніх справ П.Валуєв, 1863, Ємський указ царя Олександра ІІ, 1876).
    Правобережжя і землі Західної України у XVIII ст. залишалися під владою Польщі. Росія не втручалася в справи Правобережжя, але закликала козаків і селян селитися на Лівобережжі на виділені їм землі.
    На Правобережжя поверталися польські магнати – втікачі від народних повстань: Потоцькі, Браницькі, Синявські, Любомирські і інші. Вони силою загарбали землі селян, зазивали їх селитися на спустошених землях, обіцяли пільги. Та минали роки, селяни знову потрапляли в повну залежність від панів.
    За революційні вірші, знайдені при обшуку, цар віддав Т.Г.Шевченка в солдати, заборонив йому писати і малювати, що спричинило тяжкі його поневіряння "в степу далекім за Уралом” і передчасну смерть. Народовольці вбили царя Олександра ІІ (1 березня 1881р.).
    У відповідь на нестерпне життя народних мас з`явилися численні групи, гуртки, спілки, товариства, організації, народники, декабристи. Вони роз`яснювали права поневолених селян, робітників, солдатів, вели їх на боротьбу, страйки, забастовки, повстання, за скасування кріпосництва, покращення життя. Розпорошені організації об`єдналися в партію, яка вела трудящих на боротьбу з царизмом. Бо партія усвідомила, що держава існує для гноблення народу, шаленого викачування його багатств, утримання війська, готового кинутися на загарбання нових багатств, стримувати народ від повстань проти гніту.
Царизм змушений був скасувати кріпосне право в Галиччині та на Буковині (1848) – після революції у Франції, Німеччині і Австро-Угорщині, за маніфестом царя 19 лютого 1861 р. – також в Росії, доповненого законом про викуп на Правобережжі України (1863). Ці реформи і наслідки Кримської війни загострюють виступи селян.
    За революційну діяльність віддано в солдати 183 студенти Київського університету (1901), що викликало демонстрацію протесту харківських студентів.
    Створено "Севастопольську централку” – військову соціал-демократичну організацію Чорноморського флоту, що підняла повстання на броненосці "Потьомкін” (1905).
    Цар Микола наказав розстріляти мирну демонстрацію на площі біля палацу 9 січня 1905 року: вбито більше тисячі робітників, поранено понад дві тисячі. З того часу день 9 січня називають "кривавою неділею”.

ВІД РЕВОЛЮЦІЇ ДО ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

    Виникла революція 1905-1907 рр., її жорстоко придушено. Наступили роки жорстокої реакції (1907-1910рр.). Царський уряд розігнав ІІ Державну думу, що не виправдала його довір`я. Новий виборчий закон урізав права народних виборців. На Україні в ІІІ Державну думу обрано 111 депутатів, серед них збільшилася кількість поміщиків, майже втричі – до 64 (в І-й думі - 24), зменшилася кількість селян в два рази – до 20. В країні діяли військово польові суди, що за три роки ухвалили понад 5 тисяч смертних вироків.
    Царський міністр П.Столипін вкрив країну шибеницями, кидав революціонерів в тюрму, засилав на каторгу. Цар підписав його реформу про закріплення наділу за кожним селянином, право продавати і купувати землю (9 вересня 1906), силою насаджував вихід на хутори, "відруби”, що привело до масового розорення селян, їх переселення в Сибір (лише з України – майже 1 млн. чоловік), звідки згодом повернулося назад зовсім розорених близько 70% переселенців. Вони продовжили боротьбу проти поміщиків – своїх гнобителів.
    В період світової імперіалістичної війни (липень 1914) країною правив бездарний суєвірний і жорстокий цар Микола ІІ. Важливі рішення він приймав лише узгодивши їх з неграмотним сибірським мужиком з с.Покровського Григорієм Распутіним (фаворитом цариці).
    Світова війна велася двома таборами: Антантою (Англія, Франція і Росія) проти Четвертного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина).
    Злигодні війни та визискування свого народу спричинили другу російську революцію. На вулиці з цехів Путиловського заводу першими вийшли робітниці 23 лютого (за новим стилем 8 березня) 1917 року. Зупинилися заводи. До робітниць приєдналися війська, студенти, інтелігенція, дрібні чиновники. Цар наказав дати їм хліба. Йому відповіли, що вже не хліба вони просять, а вимагають повернути з окопів їх чоловіків, кінчати війну, скинути царя. "Тоді зброя!” – відповів цар. Почалася революція. Знаючи ненависть народу до себе, Микола ІІ просив свого брата Михайла Романова зайняти трон, щоб уберегти монархію. Михайло боязливо відмовився.
    Цар відмовився від престолу. Його з дружиною Олександрою, чотирма дочками, сином і прислугою арештували, вивезли до Єкатеринбурга (нині Оренбурга) в Іпатієвський дім, де в підвалі розстріляли всю сім`ю з прислугою. Трупи вкинули в шахту (деталі див. М.К.Касавинов. Двадцать три ступени вниз. М., 1989).
    Так закінчилася династія Романових – Кошкіних – Захар`їних – Голштейн – Готторбських, що правила на Русі 304 роки –( з 1613 р.)
    Лютнева революція 1917 року була буржуазно-демократичною, змела самодержавство з історичної арени, але не задовольнила прагнень народних мас. В вихрі цієї революції виникло двовладдя: Рада робітничих, селянських і народних депутатів та Тимчасовий буржуазно-поміщицький уряд зі своєю старою політикою національного гноблення і продовження війни "до переможного кінця”. В.І. Ленін вимагав нової революції – соціалістичної.
На Україні створено Центральну Раду з переважаючою дрібнобуржуазною партією есерів серед різних партій: "Селянська спілка”, "Українська демократично-хліборобська партія”, партія "Самостійників-соціалістів” і ін.
    В Петрограді виникла масова українська маніфестація (12.03.1917), в якій взяли участь понад 20 тисяч студентів і солдатів з закликами: "Хай живе вільна Україна в вільній Росії!” в тому ж місяці відбулися демонстрації в Києві і ряді міст України.
    Відбулися з`їзди: селянський (28 травня) і військовий (5 червня).
    Центральна Рада оголосила автономію України (11 червня).
    В Петрограді 3-5 липня розстріляно демонстрацію робітників і солдатів за наказом тимчасового уряду – вбито і поранено біля 400 чоловік. Цей уряд зосередив владу в своїх руках.
    На VI з`їзді партії більшовиків у Петрограді 3 серпня вирішено почати збройне повстання. Воно почалося 25 жовтня (7 листопада) 1917 року.
В той же день на ІІ Всеросійському з`їзді Рад створено перший радянський уряд на чолі з В.І.Леніним, прийнято декрети про мир і землю.
Через три дні – збройне повстання за владу Рад у Києві. Рада Народних Комісарів видала маніфест до українського народу про незалежність України і ультиматум до Центральної Ради (4 грудня 1917 року).
    Перший Всеукраїнський з`їзд Рад у Харкові проголосив Україну Радянською Республікою, утворено її уряд – Народний Секретаріат.
    Встановлена Радянська влада в Катеринославі (29 грудня), Одесі (17 січня 1918 р.), Києві (26.01.1918).
    Створена Робітничо-селянська Червона Армія (15.01).
    Радянський уряд переїхав з Харкова до Києва 30 січня 1918 року.
    За згодою з Центральною Радою німецькі війська почали наступ на Україну 18 лютого 1918 року. Підписано Брестський мирний договір, за яким майже вся Україна була віддана Німеччині (3.03.1918).
    Уряд України переїхав до Полтави, згодом до Катеринослава, де на ІІ з`їзді рад (17-19 березня 1918) оголошено Українську Народну Республіку самостійною, головою ЦВК обрано В.П.Затонського, головою Народного Секретаріату – М.О.Скрипника.
Нарком національностей Й.В.Сталін був проти "гри в уряд і республіку!” Голова українського уряду М.О.Скрипник заявив рішучий протест проти виступу Сталіна. Почалася рішуча боротьба з окупантами. ЦВК і уряд України переїхали в Таганрог.
    До Києва з окупантами повернулася Центральна Рада, запросила окупантів боротися з робітниками і селянами, дала Німеччині велику контрибуцію. Але була розігнана окупантами, з допомогою яких у Києві гетьманом було обрано царського генерала П.Скоропадського. Він проголосив "Українську державу”, а себе – верховним її правителем, реставрував буржуазно-поміщицький лад.
    В Москві 5-12 липня 1918 року відбувся І з`їзд комуністичних організацій України, на якому було створено Комуністичну партію (більшовиків) України, що підтримала її національний рух.
Загальний страйк залізничників в Здолбунові, Коростені і Сарнах (15.07.1918) охопив усі залізниці України, в тому числі й у Гайвороні, надовго (більше місяця) затримав вивезення з України до Німеччини хліба і промислової сировини. Німецько-австрійські війська всюди на окупованій території встановили жорстокий окупаційний режим, польові суди, смертну кару, вимагали недоторканості панських земель, повернення награбованого майна. Робітники-залізничники м.Гайворона разом з селянами створили бойовий загін і в кінці жовтня вигнали окупантів зі свого міста, відібрали награбоване добро і роздали біднякам.
На Україні створено Український фронт, озброєний Росією, а також Тимчасовий робітничо-селянський уряд, що видав маніфест про усунення гетьманства і відновлення завоювань робітників і селян. Анульовано Брестський договір (13.11.1918). війська і партизанські загони почали наступ проти окупантів. Скинули Директорію. Гетьман П.Скоропадський відрікся від влади і в формі німецького офіцера втік до Німеччини.
    В Україні боролися також з білогвардійцями "Добровольчої армії” Корнілова-Денікіна, з петлюрівцями, французькими військами Антанти в Новоросійську, Севастополі, Одесі (детальніше див. Історію Української РСР, т.2-й, 1967).
    В той час через Побужжя проходили озброєні загони отаманів: Григор`єва, Зеленого, Марусі, Клименка, Махно та інших. Зимою 1919-1920 рр. за місяць генерал-полковник М.Омельянович-Павленко звільнив від більшовиків Гайворон і Хащувате. Командир таращанців Гребінка наклав величезну контрибуцію на місцеве населення за сприяння повстанцям. На вагонах ешелону з тисячами пудів цукру, сала, олії, меду велів написати: "Подарок красному Петрограду”, а в телеграмі: "Не благодарите, єто наш долг”. Але в Гайвороні Волинець з повстанцями несподівано розгромив сторожу, заволодів потягом, дякував більшовикам за ту здобич і знову пішов у Гайсин.
Восени білокозаки генерала Денікіна зайняли Гайворон і Струньків, вимагали контрибуцію, ввели смертну кару, заборонили навчання в школі українською мовою. Але через декілька місяців відступили від Гайворона.
    Уряд видав маніфест про відновлення Радянської влади на Україні 29 листопада 1919 року.
Потім: роки індустріалізації – за рахунок селян (1926),
- колективізації (1929),
- голодомору (1932-1933),
- п`ятирічок,
- побудови соціалізму протягом 70 років,
- розпад СРСР (1990). Деталі в Історії України…

НАРИСИ З ІСТОРІЇ СЕЛА СОЛОМІЇ ГАЙВОРОНСЬКОГО РАЙОНУ 
 

<< 1 - 2 - 3 - 4 - 5 - 6 - 7 - 8 - 9 - 10 >>

 

Наш край

Видатні люди краю

Пошук

Наша адреса


26300,
Кіровоградська обл.
 м. Гайворон,
вул. В.Стуса (Кірова), 17
тел. +380686465228
E-mail: libgayvoron@i.ua

Ми в соціальних мережах
skype - bibliotekahv
Facebook - hayvoron.library
Instagram - @hayvoron_library

Працюємо:
щоденно, окрім суботи
з 9.00 до 18.00
останній день місяця
 санітарний


текст | текст | текст | текст | текст | текст | текст | текст