Незважаючи на громадянську війну 1919 року в селі Могильно відкривається  гімназія для дорослих. В ній навчалися учні різних вікових груп. Серед них були підлітки, змужнілі чоловіки і просто сільські жінки.
       У жителів села був величезний потяг до знань, до друкованого слова. Невипадково в цей час в будинку Андряі і Петра Олійників, Варфоломія Костюка та інших створювались хати-читальні. Старшокласники гімназії майже щовечора читали присутнім односельчанам газети а також художні книги. Вони засиджувалися довго, і вже  опівночі розходячись по домівках обговорювали прочитане.
       У 1923 році на землях Варвари Хоменко, господарки маєтку в селі  був організований радгосп. Коли Богдан та Варвара стали власниками  цукрового заводу у жителів села появилась можливість  читати художню літературу.
       Родина Хоменків була великими меценатами, вони допомагали обездоленим людям, а також дитячим приютам. Допомагали у будівництві шкіл, храмів. Незабаром вони з Києва привезли 300 книг. Таким чином при цукровому заводі почала діяти перша  бібліотека в нашому краї. Але не всі бажаюча мали можливість читати.
Пройшли роки новостворені господарства ( колгоспи ) "Трактор”, "Політвидав”, "Комунар” завдяки наполегливій праці працівників  почали поступово економічно зміцнюватись. В цей час на селі діяли три клуби та три бібліотеки. Всі бажаючі мали можливість одержати необхідну літературу. На кінець тридцятих років щоденно у клубах демонструвались кінофільми, книжковий фонд бібліотек нараховував 5000 книг.
       З 29 липня 1941 року – 14 березня 1944 року село було окуповане фашистськими загарбниками. Ще 14 березня школа, клуби, бібліотеки була майже повністю зруйновані з побитими вікнами, без дверей і вікон. І тільки силами  громадськості села був проведений ремонт і уже 1 квітня 1944 року в школі почалося навчання. Незабаром почали діяти клуби та бібліотеки.
В 1969 році було збудований нове просторе приміщення будинку культури, де щодня демонструвався фільми, працювали драматичні гуртки, діяв сільський хор, але сільська бібліотека була найпривабливішим місцем мешканців села. Не завжди читальний зал міг вмістити всіх бажаючих. На той час в бібліотеці нараховувалась майже 12000 книг.
По скрипучому снігу чи в осінню пору, чи теплого літа. А чи розкішної квіточої весняної пори йшли жителі села до бібліотеки : хто в читальний зал працювати, а хто додому книгу вибирати. Допомагав їм у цьому завідуючий сільською бібліотекою. У читачів завжди був хороший настрій бо вони приходили на зустріч з книгою – прекрасним витвором людського розуму. Хоч би скільки місця в культурному житті жителів села не займали кіно, радіо, телебачення - потяг до  друкованого слова не зникав.
       Почесне місце у селі займали бібліотеки. А їх було три – сільська, профспілкова і шкільна.  У першій з них 9, у другій 7, у третій 6 тисяч примірників книг. Книга міцно ввійшла в побут кожної сім”ї. Активісти-книголюби багато зробили для того щоб здружити з книгою жителів села. На віддалених від бібліотеки куточках працювали книгоноші. Найсумлінніше – учні дев’ятого класу місцевої школи  Світлана Максеменюк та Галина Сівач. Вони обслуговували по 35 читачів – брали і обмінювали для них книги.
Книгоноша Катерина Лазюка обслуговувала престарілих на свому куточку. Особливо були вдячні за її послуги  пенсіонери.
       Мудрі книги допомагали розібратися у самому собі, у складних життєвих ситуаціях, краще опанувати своє ремесло. У книгах знаходили відповіді на хвилюючі проблеми вибору професій старшокласники школи. Тому так до пізна світилися вікна багатьох будинків у селі. 
         Михайло Юхимович активно втручався у життя господарства. Він залучав до читання майже все населення. Життя вимагало підвищення колгоспного виробництва, більше використовувати нові резерви.
       Михайло Юхимович підбирав відповідну літературу, його будні не тільки в бібліотеці ще й на фермі, у полі, у тракторній бригаді. Його любили, з ним привітно віталися, адже всі знали, що він принесе цікаву книгу чи щось порадить.
       За невтомну працю – і шана людська.  Бондарю було присвоєно звання  "Кращий культпрацівник району” та нагороджено почесною грамотою  Міністерства культури.. Серед кращих людей Гайворонщини Михайло Юхимович Бондар був на Дошці пошани.