| |
РОЗГРОМ ЯПОНСЬКИХ ВІЙСЬК У 1945 РОЦІ. Після розгрому фашизму в Європі наші війська переміщено на Далекий Схід, де, не зважаючи на пакт про незалежність з СРСР, Японія таємно готувала до нападу міцну Квантунську армію, та відклала напад після розгрому вермахта під Сталінградом.
Перед капітуляцією фашизму 5 квітня 1945 року Москва денонсувала (не продовжила) пакту про нейтралітет, неодноразово порушуваний Японією. Вечером 8 квітня того ж року японський консул отримав слідуючу заяву радянського уряду:
"Після розгрому і капітуляції гітлерівської Германії Японія залишилася єдиною великою державою, яка все ще стоїть за продовження війни…”
Тисячі японських солдат і офіцерів кидали свою зброю під ноги нашим десантникам, що звільнили Північний Китай і ввесь Сахалін. Японія підписала акт про капітуляцію 2 вересня 1945 року. Потрібно було лише 23 дні, щоб Японія була розгромлена! ВОЇНИ ТА ВДОВИ СЕЛА. Участь у Великій Вітчизняній війні брали 216 жителів села. З них 93 чоловіки загинули і не повернулися у своє село, 40 чоловік були поранені, пізніше вони померли у своєму селі.
ТІ, ЩО ВПАЛИ В БОЯХ З ФАШИСТАМИ
Офіцери, які загинули у період війни
Годованець Семен Георгієвич - лейтенант
Годованець Володимир Трохимович - лейтенант
Вермійчук Дмитро Маркович - лейтенант
Недорода Володимир Михайлович - лейтенант
Настенко Павло Іванович - лейтенант
Мельник Олександр Харитонович - старший лейтенант
Яніцький Іван Янкович
Яніцький Василь Янкович
Жителі села, що загинули на війні
Атаманенко Максим Сидорович
Баранець Андрій Миколайович
Баранець Іван Семенович
Баранець Михайло Микитович
Баранець Петро Микитович
Баранець Степан Андрійович
Берловський Гнат Васильович
Берловський Кіндрат Ількович
Берловський Купріян Йосипович
Берловський Олександр Іванович
Берловський Прокіп Васильович
Берловський Яків Лук`янович
Благодир Андрій Тихонович
Благодир Олександр Іванович
Вашеця Володимир Григорович
Вашеця Гнат Григорович
Вермійчук Дмитро Маркович
Вермійчук Михайло Маркович
Вознюк Архип Васильович
Гарник Іван Миколайович
Годинюк Іван Радіонович
Годинюк Павло Гнатович
Годинюк Устим Радіонович
Годованець Володимир Федорович
Годованець Іван Павлович
Годованець Олександр Радіонович
Годованець Павло Іванович
Годованець Петро Григорович
Годованець Павло Дмитрович
Годованець Семен Григорович
Гончарук Василь Михайлович
Гриньковський Дем`ян Сергійович
Гуляк Григорій Іванович
Гуляк Дмитро Арехтович
Дунаєвський Аксентій Іванович
Дунаєвський Василь Гнатович
Дунаєвський Іван Романович
Дунаєвський Микола Михайлович
Дунаєвський Павло Гнатович
Дунаєвський Степан Микитович
Захарова Наталка Ульянівна
Кирилюк Гаврило Федорович
Кирилюк Григорій Тимофійович
Кирилюк Іван Степанович
Кирилюк Михайло Тимофійович
Кирилюк Федір Федорович
Кифорчук Михайло Савович
Клімкін Михайло Тимофійович
Ковальчук Дмитро Спиридонович
Ковальчук Тихін Оверкович
Комайгородський Іван Лукич
Кондратюк Марко Юхимович
Кулик Йосип Ісакович
Кухаренко Василь Якимович
Кухаренко Павло Андрійович
Кухаренко Парфентій Іванович
Лещенко Василь Сидорович
Лещенко Олексій Карпович
Литвинюк Данило Фадейович
Литвинюк Іван Семенович
Литвинюк Микола Фадейович
Литвинюк Олександр Миколайович
Литвинюк Опанас Семенович
Литвинюк Сергій Семенович
Малярчук Володимир Федорович
Малярчук Микола Григорович
Мельник Данило Юхимович
Мельник Кирило Соловейович
Мельник Олександр Дмитрович
Мельник Олександр Харитонович
Нарожний Семен ..............
Настенко Максим Христофорович
Настенко Павло Іванович
Настенко Павло Парфеньович
Науменко Данило Карпович
Науменко Олександр Карпович
Недорода Володимир Михайлович
Недорода Микола Степанович
Побережний Ілля Ананійович
Побережний Павло Терентійович
Рекачинський Онуфрій Ісакович
Речіцький Петро Іванович
Римар Володимир Михайлович
Руденко Анатолій Васильович
Рудь Василь Степанович
Рудь Олексій Лукович
Симчук Ларіон Іванович
Солом`янчук Дмитро Михайлович
Солом`янчук Мефодій Савович
Солом`янчук Михайло Мефодійович
Фещук Степан Григорович
Всі вони загинули недалеко від дому, ледве вийшовши за межі свого села, в своїй, а не в військовій одежі, не маючи зброї в руках.
Всі ці 93 імені вилиті з бронзи на меморіальному пам`ятнику воїнам, що загинули в Великій Вітчизняній війні. Щороку 9 травня, в день Перемоги біля пам`ятника збираються односельчани, вшанувати їх пам`ять. Сім`ям загиблих виділяють матеріальну допомогу.
Вічна пам`ять загиблим героям!
Велика шана ветеранам війни, які скропили своєю кров`ю поля боїв і всім тим, хто своєю працею кував перемогу!
ВДОВИ, ЧОЛОВІКИ ЯКИХ ЗАГИНУЛИ ПІД ЧАС ВІЙНИ
Баранець Марія Микифорівна - залишилася з синами Михайлом і Павлом та дочкою Любою.
Берловська Галина Михайлівна - з сином Олександром.
Берловська Ганна Григорівна - з дочкою Ніною.
Берловська Любов Карпівна - з сином Володимиром та дочкою Олександрою.
Вашеця Олена Федорівна - з сином Володимиром.
Вермійчук Христина Андріївна - з сином Миколою.
Вознюк Гафія Захарівна - з сином Михайлом та дочкою Марусею.
Годинюк Марфа Ісаківна - з синами: Іваном, Олександром, Григорієм та дочками: Марією, Ксенією, Тодоскою, Любиною.
Годинюк Онися Сидорівна - з дочками Галиною та Марією.
Гриньковська Тетяна Юхимівна - з синами: Михайлом, Петром, Віктором і дочкою Марією.
Гуляк Матрона Захарівна - з дочками: Ніною, Надією, Євгенією та сином Володимиром.
Гуляк Тетяна Кіндратівна - з синами Василем та Миколою.
Дунаєвська Федора Михайлівна - з дочкою Катериною та синами Миколою і Михайлом.
Кирилюк Федора Фомічна - з сином Іваном і дочкою Ганною.
Кирилюк Христина Ульянівна - з синами Олександром і Дмитром.
Клімкіна Палагна Євгеніївна - з синами: Василем, Анатолієм і дочкою Вірою.
Ковальчук Килина Микитівна - з дочкою Олександрою. Комайгородська Катерина Сергіївна - з сином Дмитром і дочкою Марією.
Кондратюк Явдоха Гаврилівна з сином Іваном та дочкою Марією.
Кулик Наталка Петрівна - з дочками Надією і Вірою.
Лещенко Ганна Іванівна - з сином Олексієм.
Литвинюк Горпина Іванівна - з дочками Тетяною і Галиною.
Литвинюк Ксенія Василівна - з синами: Іваном, Михайлом, Олександром та дочкою Любою.
Литвинюк Тетяна Яківна - з сином Іваном.
Мельник Віра Петрівна - з дочками Світланою і Лілією.
Мельник Наталка Гнатівна - з сином Іваном.
Настенко Домна ....... - з сином Василем.
Недорода Ольга Дмитрівна - з дочкою Галиною.
Побережна Зоня .......... з сином Миколою та дочкою Валентиною.
Рекачинська Федора Федорівна - з дочками Ганною, Лідією та сином Іваном.
Речіцька Надія Андріївна - з сином Петром.
Рудь Любов Яківна - з дочками Настею і Надією.
Симчук Любов Яківна - з синами Сергієм та Іваном.
Солом`янчук Євгенія Тимофіївна - з дочкою Марією.
Шевчук Олена Спиридонівна - з синами Іваном та Володимиром і дочками: Марією, Галиною, Ганною.
Яніцька Олександра Семенівна - з дочками Галиною і Валентиною.
Таким чином, в селі проживають 37 вдів та їхні діти. Вони користуються повагою односельчан.
ВЕТЕРАНИ ВІЙНИ, ЩО ПОМЕРЛИ ПІСЛЯ ВІЙНИ
Атаманенко Іван Сидорович, зав. госп., зав. Соломіївським млином;
Баранець Андрій Філонович, їздовий, різноробочий;
Баранець Григорій Павлович, охоронець;
Баранець Дмитро Андрійович, бригадир;
Баранець Йосип Михайлович, бригадир городньої бригади;
Баранець Олексій Володимирович, їздовий;
Баранець Петро Павлович, вагар, обліковець;
Баранець Семен Миколайович, робітник млинзаводу;
Берловський Василь Лукіянович, інвалід, різноробочий;
Берловський Василь Микифорович, їздовий;
Берловський Григорій Микифорович, їздовий;
Берловський Костянтин Микифорович, електрик, старший охоронець колгоспу;
Благодир Петро Іванович, комірник, рахівник;
Бондар Карпо Антонович, їздовий;
Бондар Карпо Артемович, бухгалтер,(без ноги);
Бондар Терентій Корнійович, їздовий, різноробочий;
Вашеця Петро Федотович, робітник млинзаводу;
Вашеця Сергій Миколайович, робітник млинзаводу;
Вермійчук Євген Маркович, будівельник;
Вознюк Леонтій Петрович, зав. складом;
Войтовський Василь Гнатович, робітник млинзаводу;
Годинюк Іван Євгенович, різноробочий;
Годинюк Степан Євгенович, їздовий;
Годинюк Яків Євгенович, робітник млинзаводу;
Годинюк Яків Омельянович, робітник млинзаводу;
Годованець Михайло Микифорович, працював у бригаді по боротьбі зі шкідниками;
Гончарук Григорій Дорофейович, плотник;
Гончарук Данило Сергійович, музикант, різноробочий;
Гончарук Дмитро Іванович, слюсар ГРЕС;
Гончарук Максим Федорович, тракторист;
Гончарук Марко Сергійович, капельмейстр, зав. Будинком культури;
Гончарук Милень Федорович, різноробочий;
Гордієнко Кирило Іванович, учитель початкових класів;
Гречка Василь Лазаревич, бригадир полової бригади;
Гриньковський Іван Федорович, бухгалтер;
Гриньковський Михайло Дем`янович, шофер;
Гуляк Йосип Арехтович, робітник гранкар`єру;
Гуляк Яків Іванович, їздовий;
Дунаєвський Василь Кирилович, експедитор Заваллівського графіткомбінату;
Дунаєвський Дорось Романович, робітник млинзаводу;
Дунаєвський Іван Кирилович, працівник торгівлі;
Дунаєвський Олексій Федорович, робітник ГТРЗ;
Дунаєвський Степан Дем`янович, різноробочий;
Дунаєвський Федір Романович, їздовий;
Іщенко Гнат Лазаревич, радіомонтер;
Кирилюк Василь Федорович, завідуючий фермою;
Кирилюк Кость Васильович, їздовий;
Кирилюк Микола Іванович, робітник раймлинзаводу;
Кирилюк Федір Іванович, продавець;
Кирилюк Христина Ульянівна, рядова робоча;
Коваль Петро Петрович, робочий ГТРЗ;
Ковальчук Павло Данилович, робочий ГТРЗ;
Ковальчук Юхим Аврамович, столяр, плотник;
Ковальчук Яків Спиридонович, столяр, плотник;
Комайгородський Василь Петрович, кормовоз;
Комайгородський Микола Васильович, тракторист;
Костюк Петро Терентійович, різноробочий;
Криниченко Яків Петрович, бригадир польової бригади;
Кулик Захар Миронович, механізатор колгоспу;
Кулик Павло Іванович, робочий ГТРЗ;
Кухаренко Яким Родіонович, робочий млинзаводу;
Кушпела Михайло Дорофійович, бригадир польової бригади;
Лещенко Михайло Ісакович, інструктор облвиконкому;
Лещенко Степан Каленьович, голова колгоспу, кладовщик;
Литвинюк Павло Порфирович, їздовий;
Литвинюк Федір Петрович, різноробочий;
Малярчук Володимир Самойлович, їздовий;
Малярчук Олександр Григорович, автомеханік;
Мельник Анатолій Михайлович, борошномел;
Мельник Василь Якович, кладовщик міжколгоспбуду;
Мельник Мойсей Якович, електрозварювальник ГТРЗ;
Мудрук Степан Павлович, бригадир, кладовщик;
Мулько Степан Олександрович, конюх;
Настенко Анатолій Павлович, директор школи №2 м.Гайворон;
Настенко Василь Дем`янович, секретар сільради;
Настенко Улас Іванович, учитель фізкультури;
Недорода Іван Якович, підполковник КДБ;
Недорода Микола Артемович, їздовий;
Пилипишин Василь Федорович, фінансист;
Речіцький Василь Іванович, шофер;
Розум`як Сергій Ларіонович, учитель початкових класів;
Рудь Гнат Лукович, коваль;
Рудь Гнат Устимович, робочий ГТРЗ;
Рудь Григір Устимович, учитель початкових класів;
Рудь Павло Устимович, голова сільради;
Симчук Олексій Іванович, електрозварювальник;
Симчук Павло Іванович, робітник вагонного депо;
Смирнов Василь Євгенович, завідуючий господарством колгоспу;
Солом`янчук Федосій Іванович, сторож,(без ноги);
Тарасюк Кость Харитонович, столяр;
Тімановський Іван Кирилович, помер у госпіталі;
Тімановський Кирило Євтухович, шофер;
Тімановський (Фещук) Яків Пилипович, майстер мідного цеху ГТРЗ;
Тімановський Яків Якович, столяр;
Фещук Григорій Пилипович, агроном, голова сільради;
Фещук Павло Пилипович, учитель, секретар райкому;
Чернега Михайло Маркович, борошномел;
Чорнієнко Василь Якович, колгоспник;
Чорнієнко Олександр Васильович, учитель, директор школи;
Чорнієнко Олексій Федотович, їздовий;
Швець Іван Іванович, різноробочий;
Швець Павло Іванович, фінансист;
Шевчук Василь Петрович, учитель початкових класів;
Шевчук Олександр Павлович, різноробочий;
Шевчук Павло Васильович, шофер;
Шевчук Павло Петрович, бригадир городньої бригади;
Юрченко Дмитро Карпович, кладовщик, бригадир, голова сільради;
ОДНОСЕЛЬЧАНИ, ЯКІ ПОВЕРНУЛИСЯ З ВІЙНИ КАЛІКАМИ
Баранець Григір Павлович
Бондар Артем Карпович
Вашеця Дмитро Петрович
Солом`янчук Федосій
НАГОРОДЖЕНІ ОРДЕНАМИ "ЗА БОЙОВІ ЗАСЛУГИ”
Двома орденами «Червоної зірки»:
Гончарук Марко Сергійович
Рудь Павло Устимович
Орденом «Червоної зірки» і орденом «Вітчизняної війни»:
Недорода Іван Якович
Мельник Олександр Харитонович
Орденом «Червоної зірки»:
Баранець Андрій Філонович
Вознюк Михайло Архипович
Гречка Іван Лазарович
Мельник Олександр Федорович
Мудрук Степан Павлович
Розум`як Михайло Ларіонович
Орденом «Вітчизняної війни» II ступеня –
Фещук Павло Пилипович СЕЛО ПІСЛЯ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ ВІДБУДОВА СЕЛА.Після визволення села нашими військами від фашистських окупантів 13 березня 1944 року, майже всі дорослі чоловіки були мобілізовані в діючу армію, в тому числі хлопці віком 17-18 років. В селі залишилися лише жінки і чоловіки-інваліди.
Незабаром почали повертатися з фронту поранені. Багато жінок отримали повідомлення про те, що їх чоловіки загинули на війні.
Всі живі односельчани узялися за відбудову колгоспного господарства, навіть підлітки. Було обрано правління колгоспу, голову - Войтовського Гната.
Відремонтували, спалені фашистами, воловню, свинарник. Розпочали оранку та сівбу. Поля обробляли власними коровами, кіньми, що залишилися від німців, коли ті втікали.
У 1945 році головою колгоспу було обрано Бойка Павла, рекомендованого на цю посаду райцентром.
У 1946 році головою колгоспу обрано Лещенка Степана Каленьовича. В тому ж році повернулися в село майже всі чоловіки, які залишилися живими.
Слід сказати, що на фронтах війни загинуло 4431 чоловік Гайворонського району, більшість з них пропали без вісти - 2332 чоловіки. Не повернулося і в наше село 93 чоловіки. В населених пунктах району було знищено 758 будинків, розграбовано радгосп і всі колгоспи, забрані коні, велика рогата худоба.
При відступі фашисти розстріляли 14 чоловік за участь у партизанському русі і групу підпільників села Салькового. По району збитки фашистів за час окупації складали 808 мільйонів 570 тисяч карбованців.
Держава надала колгоспам кредити, насіння, фураж, поставила в машино-тракторні станції нові трактори, комбайни і інші сільськогосподарські машини.
Вже в квітні-травні працював зруйнований Гайворонський тепловозо-ремонтний завод, на якому в 1945 році відремонтовано 59 паровозів, кількість їх досягнула рівня 1940 року.
Відбудовувся зруйнований Заваллівський графітний комбінат, Сальківський цукровий завод.
В великих труднощах для держави і села, за ініціативою директора школи Чехлатого Олексія Семеновича та голови колгоспу Лещенка Степана Каленьовича, головного бухгалтера колгоспу Солом`янчука Григора Яковича, на зборах колгоспників прийнято рішення електрифікувати село, просити державу надати допомогу. Держава підтримала, надала кредит в сумі 120 тисяч карбованців і виділила відповідні матеріали.
ЗНОВУ ГОЛОДОМОР. Весною 1946 року сталася засуха. Ячмінь виріс не вище 20-25 сантиметрів. Запаси продуктів у людей вичерпалися, почався голод. У людей з`являлися голодні набряки, вони почали помирати, як і в 1933 році. Колгосп призначив Гончарука Омельяна Федоровича за кусок хліба копати ями на кладовищі і ховати тих людей, які не мали рідні і їх не було кому поховати. В той час посівний матеріал люди несли на своїх плечах зі станції Хащувате.
Весною велику рогату худобу з колгоспу перегнали в Херсонську область, там її випасали наші колгоспники до осені, потім перегнали в наше село. Коней також не було чим годувати, вони гинули і їх вивозили за село. Та голодні люди в той же день розрубували конину на куски і варили з неї собі їжу, як і в 1933 році.
В школі для учнів варили обіди, більшість дітей купували їх, дітям-сиротам видавали їжу безкоштовно. Для викупу в магазині продуктів директор школи позичав гроші у господарів: Чорнієнка Василя Яковича та Добровольського Дмитра Олексійовича. Отримавши гроші від дітей за обіди, він віддавав їх цим господарям.
Весною 1948 року, здійснюючи план електрифікації села, колгосп заготовляв ліс для стовпів. З району та області приїхала бригада електриків, робила розмітку, де саме слід закопувати стовпи. Ями для них копали селяни лопатами, не було іншої техніки. На стовпах натягували провід з дроту, водночас робили електропроводку і в хатах - також з дроту, але покритого резиновою ізоляцією, який кріпили на фарфорових роликах, щоб не дотикалася до стіни. Пізніше, в 1964 році, цю проводку замінили, коли в дію вступила Гайворонська гідроелектростанція.
Динамомашину встановили на сучасному млині. Її приводили в рух за домогою водяної турбіни. Виникала незручність при помолі, але в інтересах села мирилися з нею.
У 1950 році село повністю електрифікували: освітлено всі установи, господарські споруди, оселі. Люди раділи. Часто можна було почути вірші:
Колись дим від каганця
Виїдав нам очі.
Тепер лампа Ілліча
Світить дні і ночі.
Отримавши електрику в хату, жителі почали купувати радіоприймачі. Перший приймач «Рекорд» купили завідуючий медичним пунктом села Сольський Франц Йосипович і директор школи Фещук Петро Пилипович.
В цьому ж році в село з райцентру провели телефон - в приміщення сільської ради, що містилася в хаті діда Дениса Ковбасюка. Раніше інформація, наприклад, про посіви чи намолот зерна, передавалися кінним чи пішим нарочним, який йшов чи їхав у село Солгутово, де вже був встановлений телефон, або ж добирався в м.Гайворон. Тому появу телефону в селі вважали великою подією. З приводу цього в приміщенні сільської ради зібралося декілька чоловік сільського керівництва. Секретар сільради Настенко Василь Дем`янович урочисто дістав із шафи самогон та закуску, які у нього завжди були, - (отримував їх в обмін на довідки про забій свиней). Керівники посідали за стіл. Несподівано зателефонував секретар райвиконкому. Василь Дем`янович підняв трубку телефону і почув:
- Ви там горілку п`єте, чи що ? Чому так довго не відповідаєте ?
А Василь Дем`янович до друзів:
- Сховайте, бо побачив аж звідти !
Ось які на той час були уявлення про телефон !
Такі ж поняття у деяких людей були про радіо. Однієї неділі до моїх батьків з Гайворона прийшли гості. Я ввімкнув радіоприймача, по якому передавали якусь п`єсу. До нашої хати зайшла сусідка, Гафія Ткачук. Як ведеться, випили по чарці горілки, сусідка теж випила, залишок хвацько підкинула до стелі, мовляв, хай брикає... В цей час з радіоприймача долинуло:
- Пей, но не разливай !
Сусідка стривожилася, запитала: "А як же воно побачило?”
У 1949 році директор школи Фещук Петро Пилипович у лісі отримав пиломатеріали. З них стругали доски в Гайворонському побуткомбінаті. З досок робили штахети, ними огороджували школу від вулиці. На той час це було великим досягненням. Біля школи розробили клумби, насадили квітів. Школа стала виглядати краще.
У 1950 році в школі відкрився 5-й клас, їй надано статус семирічної. Запроваджено виробниче навчання. За допомогою батьків зробили капітальний ремонт панського хліва, добудували таке ж приміщення на південь від основного будинку, де утворили майстерню для практичних робіт учнів. Майстерню обладнали верстатами для обробки дерева і металу. Навчав дітей праці учитель Гордієнко Кирило Іванович, який раніше працював у молодших класах школи.
У школі з`явилися паралельні класи. Заняття проводилися у дві зміни. Ще один молодший клас навчався в класі, що знаходився в сусідській хаті Клімкіної Палагни Євгенівни.
В тому ж році при вході до школи добудували веранду, а в 1956 році до неї прибудували кімнати з обох сторін. В одній з них обладнали буфет. Через віконце, що виходило на веранду, техпрацівниця школи продавала дітям всілякі солодощі. В кімнатці, з лівої сторони, техпрацівники зберігали господарський інвентар: відра, швабри та ін.
Біля школи ще зберігався колишній панський туалет на чотири відділення. Його декілька разів переміщували на нові ями. В 1962 році побудували новий туалет з вигрібною ямою, обкладеною камінням та шлакоблоками - на три відділення під бляшаною покрівлею.
У 1948 році головою колгоспу обрали Савелія Матвійовича Стриженюка, який раніше працював у нас довгий час. В період його керівництва підвищилася якість обробітку землі, значно зросла урожайність усіх сільськогосподарських культур.
У 1948 році восени я їздив у м.Балту, щоб виписати для школи дрова в лісгоспі. Дорога до Балти покрилася болотом, то ж їхали підводою, в яку запрягли дві пари коней. Їздовому, Чорнієнку Олексієві, голова колгоспу С.М. Стриженюк доручив отримати в лісгоспі жолуді. Ми їх привезли. Весною 1949 року ці жолуді були висаджені, з них виросла дубова лісосмуга зі сторони Котовського лісу до левадів.
У 1950 році навколишні села було повністю радіофіковано від Гайворонського радіовузла.
За рішенням уряду і партії з 1950 року всіх спеціалістів з агрономічною освітою направляли на роботу з міст у села. На зборах нашого колгоспу імені Кірова головою обрали Сагайдака Олександра Олексійовича, родом з м. Одеси. Це був перший голова колгоспу з вищою агрономічною освітою в 50-х роках. Але його господарювання було малоефективним: він більше думав про те, щоб вивезти щось в Одесу, ніж про колгоспний добробут.На роботу з`являвся о дев`ятій годині ранку, кожну неділю мав за вихідний день.
Тому вже у 1951 році голову колгоспу переобрали, ним став Яремчук Іван Антонович, родом з с.Могильного. Він закінчив лише однорічні агрономічні курси. Не зважаючи на нижчий рівень освіти, ніж у його попередника, він за час свого господарювання значно покращив добробут села і колгоспу, підвищив врожайність зернових культур. Так, у 1958 році урожайність кукурудзи становила 69 центнерів зерна з одного гектара.
За період 1953-1958 рр. силами колгоспу було побудовано корівник довжиною 80 метрів, водонапірну кам`яну башту, відгодівельний майданчик для свиней довжиною 120 метрів, зерносклад. Усі вони - з графіту чи цегли, вкриті шифером, інтерітом чи черепицею. В приміщення підвели воду, встановили автопоїлки. Створено сприятливі умови для збільшення поголів`я тварин, підвищення продукції тваринництва, його рентабельність. Якщо у 1953 році надій молока на одну фуражну корову становив 1397 кг, то у 1958 році - вже 1954 кг. За той же час збільшилася кількість корів на фермі до 202 голів, зросло виробництво молока з розрахунку на 100 гектарів угідь, більше, ніж вдвічі - з 77 центнерів у 1953 році до 197 центнерів у 1958 році. З використанням відгодівельного майданчика виробництво м`яса зросло з 16 центнерів до 31 центнера на 100 гектарів угідь.
КЕРІВНИКИ СЕЛА. Головою сільської ради після Ф.Василенка (1948-1952р.) було обрано Миколайчука Федора Григоровича, потім - Юрченка Дмитра Карповича(1953-1959р.).
Про Миколайчука Федора Григоровича потрібно розповісти більше. Це була людина дуже культурна в усіх відношеннях, хоч і малописьменна. Народився він у 1912 році в с.Таужна. В 1932 році добровільно пішов служити в армію, пройшов всю війну, демобілізований у 1948 році в званні майора. В 1948 році райком партії і райвиконком направили його у наше село головою сільської ради. За час його керівництва село мало достойний вигляд, хоч техніки в той час не було, щоб наводити порядок на вулицях. Але люди самі їх доглядали, упорядковували свої господарства. Сам Федір Григорович теж завжди виглядав дуже охайно: одяг завжди випрасуваний, комірець підшитий, взуття начищене. Після с.Соломії працював замісником голови колгоспу, а потім аж до пенсії головою сільської ради у своєму рідному селі Таужна. Помер у 1992 році.
Незмінним секретарем сільської ради працював Настенко Василь Дем`янович (1946-1959р).
Будинок сільської ради з 1934 по 1941 рік знаходився в домі Ковбасюка Лук`яна, а з 1946 по 1959 рік - у хаті Ковбасюка Дениса. Перед будинком сільської ради знаходилася могила загиблого воїна. Всі воїни, які загинули в період війни в нашому селі, захоронені на сільському кладовищі в братській могилі. У 1954 році прах усіх загиблих перезахоронено - перед сільською радою, де нині знаходиться меморіальний комплекс. Тоді ж встановили пам`ятник загиблим воїнам. Сучасний обеліск зі скульптурою воїна з автоматом в руках вилиті з бетону, не обліцовані бронзою.
З 1950 року завідував тваринницькою фермою Войтовський Михайло Гнатович, а з 1955 року по 1980 рік - Кирилюк Василь Федорович.
В колгоспі було три польові бригади, огородня та кормодобувна бригади. Довгий час бригадиром першої польової бригади, розташованої на хуторах і вулиці, що веде від кладовища до сучасної школи, працював Гречка Василь Лазаревич. Бригадирами огородньої бригади працювали Шевчук Павло Петрович, кормодобувної - Благодир Тихін.
У 1958 році правління колгоспу створило єдину комплексну бригаду, яку очолив Смирнов Василь Євгенович.
|
|
