КІНЕЦЬ ДВАДЦЯТОГО СТОЛІТТЯ

Цей період ввійшов у історію такими основними подіями:
Крахом імперії. Відособленням ряду республік від колишнього Союзу в незалежні держави,
Побудовою нового суспільства. Роздержавленням колективного майна, привласненням його олігархами,
Розоренням більшості мас населення,
Розкраданням збережень населення, закриттям комерційних банків,
Прогресивним зростанням безробіття, міграцією спеціалістів і населення за кордон, створенням дрібнотоварних кіосків, рундучків і таких же приватних торгівців (газетами, журналами, шкарпетками, солодощами і ін.), жебрацтвом, ростом злочинності і проституції, захворюванням туберкульозом (в десять разів!) та СНІДом (аж до лідерства України в Європі!), та раком щитовидної залози, бездомністю, дитячою безпритульністю, вимиранням нації (див. нижче).

КРАХ ІМПЕРІЇ

    Події 1990-1991 рр. в країні різко вплинули на життя українського народу: відбувся розпад "союзу нерушимого”, відділилися республіки Прибалтики, Вірменія, Азербайджан, Грузія, Молдова, Україна. Рухнула імперія, яка прагла протягом 70 років на 1/5 земної кулі побудувати соціалізм, комуністичне суспільство.
    18 серпня 1991 року "законний” президент М.С.Горбачов разом з сім`єю ізольований путчистами в урядовому санаторії в Форосі (Крим) за відмову змусити республіки, які щойно відокремилися, підписати новий союзний договір і повернутися в Союз. За відмову М.С.Горбачова було визнано хворим, недієздатним. Владу захопили путчисти: колишній віце-президент Г.Янаєв був призначений президентом, прем`єр-міністр В.Павлов, міністри оборони, внутрішніх справ і комітету держбезпеки очолили держкомітет з надзвичайного становища (ДКНС-ГКЧП СРСР). Цей комітет організував на вулицях Москви громадянсько-військовий заколот під комуністичними та фашистськими прапорами.
    В ці дні президент Російської Федерації Б.М.Єльцин сформував "паралельний” уряд з 22 урядовців, уповноважив його очолити республіку у випадку захоплення путчистами "Білого Дому”, відправив цей уряд у місто Свердловськ, направив спецслужбу в Крим, яка звільнила з-під 70-годинної блокади президента М.С.Горбачова з сім`єю, повернув його в Москву 22 серпня. Вранці президент звернувся до народу, пояснив підлі наміри путчистів, назвав себе послідовним комуністом, але вже наступного дня, довідавшись про участь КПРС у заколоті, наказав закрити будинки ЦК КПРС, арештувати керівників путчу і припинити діяльність ЦК КПРС на всій території СРСР з 28 серпня 1991 року. Але незабаром путчистів звільнили з-під арешту.
    На Україні дні путчу пройшли відносно спокійно: 24 серпня Верховна Рада оголосила Україну незалежною самостійною державою. У відповідь пресцентр Росії заявив, що Росія буде посягати на територію України в разі її виходу з СРСР. Нападу не відбулося, бо капіталісти Заходу об`явили про готовність захистити Україну. Їм був вигідний розвал СРСР.

САМОСТІЙНА УКРАЇНА

    РЕФОРМИ І БОРГИ. 1997 і 1998 роки. Село притихло. Поглиблювалося розшарування села, як і всього населення "вільної” України, зростання безробіття, погіршувався економічний стан, безмежне і безсовісне розкрадання народного добра можновладцями. Повне викрадення збережень населення в ощадних касах і трастових компаніях, голодування і жебракування людей похилого віку вслід за черговими зниженнями пенсій. Держава не мала фінансів для забезпечення безтурботного існування людям, які віддали багато років свого свідомого життя на благо країні.
Новим болем для народу відгукнулася приватизація, по суті – розкрадання державного майна. Ця акція безсоромно проводилася за наступним сценарієм: підприємство оголошувалося банкрутом, знецінювалося навіть грубими методами розкрадання вікон, дверей, меблів, станків, верстатів, руйнуванням стін будинку, двірних будівель. Після цього оголошувалася неймовірно низька ціна, фактично за безцінь його купували інші володарі, обладнували ці приміщення, створювали в них бари, сауни та ін. За цією схемою були розграбовані всі основні підприємства України.
На розгляд депутатів Верховної Ради України було винесено питання про приватизацію навіть таких органів управління, як пошта, телеграф, телефон, станції радіо-і телетрансляції. Дитячі ясла, садки та інші дошкільні установи теж безсоромно "приватизовувалися”, розорювалися: дитинство, майбутнє нації, стало непотрібним для "вільної” України, як і пенсійна старість!
Швидко збільшувалися прибутки 5%-ної купки багатіїв, суми їх вкладів в іноземні банки. Росло безробіття кваліфікованого населення: молоді робітники викинуті зі свого заводу ставали розносчиками газет, шкарпеток, цукерок та ін., ледве зводячи кінці з кінцями. Зростало невдоволення робітників, службовців, зубожіли селяни.
    На розвалинах і попелі власного виробництва багатії всіляко вихваляли спосіб життя за кордоном, нехтуючи власними виробами. Захід всіляко заохочував такий спосіб життя нашої країни, економіка якої опустилася нижче 90-го місця серед країн світу!
    Росія постійно загрожувала розпочати кровопролитну війну за відторгнення Криму, який вважала своїм з давніх давен, насправді її цікавили багаті землі і даремна праця на них працьовитих українців. Військовий потенціал Росії зростав, в тому числі за рахунок ядерної зброї, від якої "добровільно” відмовилася Україна за обіцянку Союзу НАТО захистити Україну від нападу Росії, яка роками винищувала волелюбний народ Чечні в боротьбі за незалежність.
    Восени 1999 року на другий термін Президентом України знову було обрано Л.Д.Кучму, відомого своїми "реформами роздержавлення” майна, що створювало суспільство протягом 70 років життя в єдиному Союзі. Закордонні володарі вимагали від нього повного "роздержавлення” майна трудового народу України.
Під тиском економічної і фінансової блокади весною 2000 року президент оголосив "аграрну реформу” в Україні, яка пропонувала селянам наділи землі по 2-3 гектари за незначну плату або ж викуп цієї землі у селян по 96 гривнів за гектар чи за натуроплату. За оформлення ж сертифікату на землю в державу слід було внести 34 гривні. Чи ж не сміхотворними були ці суми? Земельні наділи за безцінь скуповували багатії – по 1000 гривнів за наділ! Президент бачив провал своєї "аграрної реформи”, робив ніби-то крок назад, щоб з`ясувати, звідки взялися "ці скупщики землі”, бо вбачав у них повне розорення селян – віковічних господарів землі.
    Селяни боляче і з недовір`ям сприйняли "аграрну реформу”. Бо пам`ятали ще період колективізації, розкуркулення їхніх батьків, зловісний голодомор 1932-1933 років, масові репресії невинних людей. Селяни знали також справжню ціну землі, яка з давніх-давен щедро годувала їх сім`ї, державу і навіть сусідні країни. Знали й те, що приватні наділи не можна обробити наявною сільгосптехнікою, давно застарілою і недостатньою, а мінітехніку не можна придбати через її відсутність і за нестачею грошей. Отже, багаті, родючі землі будуть перетворені в пустирі, заростатимуть бур`янами, як це незабаром і сталося.
    В період "роздержавлення”, пограбування народного майна, нажитого спільною працею протягом семи попередніх десятиріч, захід щедро надавав Україні різні кредити, аж поки їх сума і проценти (понад 3 млрд. доларів) перевищила можливість їх виплати. Тоді весною 2000 року прем`єр-міністр України В.А.Ющенко виїхав в Париж, де йому вдалося досягти згоди про "реструктуризацію” боргів України – відстрочку виплати на кілька років, звісно, ціною нових процентів. Чи зуміють наші внуки та правнуки будь-коли віддати ці все зростаючі борги

РЕФОРМУВАННЯ КОЛГОСПУ І СЕЛА СОЛОМІЇ

    В період лихозвісної аграрної реформи весною 1999 року в с.Соломії на загальних зборах членів колгоспу (КСП) було оголошено про реформування колгоспу. Його перейменували в сільськогосподарський кооператив (СКП), головою якого залишався В.С.Пойда. Пізніше бувший колгосп ще раз перейменують в сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю. В зв`язку з "перебудовою” в селі відбулися такі зміни з 1999 року:
- Перестав функціонувати дитячий садок;
- Прод-і промтоварний магазин об`єднали в один сільмаг, а з 1998 зовсім закрили; в 2000 році відкрили одне відділення, а біля нього - приватний кіоск, що пізніше подвоївся.
- На половину робочого дня (півставки зарплати) працюють пошта, будинок культури, бібліотека, значно скорочені їх штати;
- На 1 вересня 2000 року кількість учнів в школі становила 57 – в середньому по 7 учнів в класі ( в 70-х роках було біля 200 учнів ).
- В школі не діють гуртки, групи продовженого дня, літні табори відпочинку учнів;
- Учні отримують підручники за плату;
- В 2000 році в селі не народилося жодної дитини;
- Цілі сім`ї покидають село; лише на невеликій вулиці забито вікна і двері в 20 будинках; село убожіє, спустошується.

ПОРЕФОРМОВАНЕ СЕЛО

    Наше село Соломія за роки десятирічних реформ зазнало великих змін. Різко знизився життєвий рівень основної маси населення. Зарплата і пенсії знижувались, ціни - росли: на хліб у 6 разів, на електроенергію у 15 разів, на вугілля у 8 разів, на скраплений газ у 14 разів. Смертність людей втричі перевищувала народжуваність у селі, людям стало недоступне платне медичне обслуговування.
    До 1999 року в селі працював дитсадок, потім його закрили. В селі є будинок культури. Раніше там працювали гуртки художньої самодіяльності, на свята проводилися урочисті вечори. Тепер все зачинено, занедбано, навіть дискотек для молоді не проводять, бо вся аппаратура вийшла з ладу.
В школі працювала їдальня, діти харчувалися за невелику платню, бо школа мала свою невелику свиноферму, яка забезпечувала до певної міри кухню м`ясом.
Кожного року після навчання, влітку, при школі працював пришкільний літній табір, де діти мали можливість гарно відпочити. За 24 дні відпочинку путівка коштувала 16 карбованців, а в кого батьки працювали у колгоспі, половину грошей сплачував колгосп. Тепер їдальня не працює, діти бігають на великій перерві додому поїсти, або в крайньому разі куплять у кіоску цукерку чи жуйку, що тільки шкодять дитячому здоров`ю.
    Раніше колгоспники щомісяця отримували зарплату, користувалися оплачуваними відпустками. Тепер зарплату одержують не грішми, а продуктами, поросям чи телям.
    Проведено розпаювання земель. Завдяки "мудрому” указові президента частина людей, які довгий час працювали в колгоспі, а потім перейшли на інші роботи, паїв не одержали. Це Гриньковська Марія, Сирота Світлана, Шевчук Настя та ін. Зате з`явилося багато таких, що вступили до колгоспу на 1 чи 2 місяці в крайньому разі на півроку, одержали паї і накивали п`ятами із Соломії.
    Виділити землі для працівників обслуговуючої сфери було покладено на органи місцевих рад. В інших селах виділили землі для ведення підсобного господарства цим працівникам, тільки в Соломії цього не було зроблено.
    Раніше було гарне автобусне сполучення нашого села з райцентром, а в останні роки люди цього позбавлені.
    Єдиною доброю справою яка склалася сама по собі у цих умовах, є базар, що розташовується щопонеділка в центрі села.
    Лише сприятлива погода дала багаті врожаї 2000-го року, виручивши селян і державу.
    Держава, нарешті, заявила про повернення своїх боргів учителям, медпрацівникам, селянам. Але обіцянка залишилися на папері і в ефірі. Борги росли щорічно. Село притихло , чекаючи нових "реформ”.

ПОЧАТОК ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОГО СТОЛІТТЯ

НАЙСТАРШІ ЖИТЕЛІ НАШОГО СЕЛА НА 1 СІЧНЯ 2000 РОКУ

Бондар Терентій Корнійович,1911 року народження, та його дружина Онися Никифорівна. Він – ветеран війни. Після війни працював їздовим, вона – на колгоспних ланах. Дожили до глибокої старості.
Колосюк Кіндрат Касьянович народився в 1910 році. Постійно працював в колгоспі коюхом. Всю війну був на фронті. Виростив сина Миколу та дочку Марію.
Кухаренко Анастасія народилася в 1913 році.
Малярчук Марко Михайлович народився в 1910 році. Ветеран війни. Після війни працював бригадиром дорожньої бригади. Ним і його бригадою прокладено багато кілометрів шосейних доріг у нашому селі та в селах нашого району. З дружиною виростили сина Володимира та дочку Лідію.
Недорода Сергій Степанович народився в 1909 році. Грав в духовому оркестрі на трубі. Ветеран війни, інвалід війни III групи. Виростив з дружиною трьох синів. Помер влітку 2000 року.
Рекачинська Федора Федорівна, 1908 року народження. Вдова, її чоловік загинув у перші дні війни. Самотужки виростила трьох дітей: двох дочок і сина. Все свідоме життя трудилася на колгоспних ланах.
Чернега Федір Гнатович та його дружина Нікольчак Параска народилися в 1913 році. Мають сина Андрія. Федір помер.

Наступних 13 років в нашому селі не народжувалися хлопчики.
Лише в 1923 році народилися семеро хлопців. Ось вони:
Берловський Семен Іванович,
Вашеця Дмитро Петрович,
Вознюк михайло Архипович,
Годинюк Олександр Юхимович,
Мірончев Микола Савович,
Розум`як Михайло Ларіонович,
Фещук Петро Пилипович.
Усі вони - учасники і ветерани Великої Вітчизняної війни, нагороджені бойовими орденами і медалями, крім С.І.Берловського, який не служив в армії, був інвалідом із-за враженої руки.

ВЕТЕРАНИ ВІЙНИ, ЩО ЖИВУТЬ У 2000 РОЦІ

Бондар Петро Дмитрович, бджоловод
Вознюк Михайло Архипович, електрозварщик
Вашеця Дмитро Петрович, інвалід, без ноги
Годинюк Олександр Юхимович, шахтар
Гончарук Леонід Амбросович, робітник ГПРЗ
Гречка Іван Лазаревич, охоронець
Гуляк Василь Дмитрович, робітник ГПРЗ
Кобенко Дем`ян Федорович, викладач української мови, пенсіонер
Колосюк Кіндрат Касьянович, конюх
Малярчук Марко Михайлович, бригадир дорожньої бригади
Мирончев Микола Савович, шофер
Мулько Василь Григорович, бухгалтер, пенсіонер
Настенко Володимир Павлович, директор школи с.Солгутово, пенсіонер
Ратушняк Іван Мефодієвич, їздовий
Розум`як Михайло Ларіонович, викладач математики, пенсіонер
Тимановський Митрофан Степанович, учитель фізики
Тодоренко Агафон Денисович, професор, доктор медичних наук, пенсіонер, інвалід
Фещук Петро Пилипович, директор школи с.Соломії, викладач історії, пенсіонер, інвалід

СОЛОМІЇВСЬКІ ДИРЕКТОРИ ШКІЛ

Станом на 1 січня 2000 року Соломія дала Україні 67 учителів, із них 16 директорів шкіл, а саме:
Фещук Петро Пилипович,
Мельник Олександр Харитонович,
Мельник Олександр Федорович,
Тімановський (Розум`як) Митрофан Степанович,
Розум`як Сергій Ларіонович,
Баранець Олександр Іванович,
Баранець Олександр Йосипович,
Годинюк Борис Петрович,
Шевчук Василь Петрович,
Шевчук Ніна Василівна,
Настенко Володимир Павлович,
Настенко Анатолій Павлович,
Навроцька (Коптюх) Раїса Сидорівна,
Чорнієнко Олександр Васильович,
Дяченко Станіслав .....
Фещук Павло Пилипович.

ПОДІЇ ДВОТИСЯЧНОГО РОКУ

    8 квітня 2000 року відбулася ще одна неприваблива подія. На сесії Соломіївської сільської ради в присутності замісника голови районної ради Гудима було задоволена заява голови сільської ради Литвинюка Івана Павловича про дострокове його звільнення з посади.
    Основними причинами самоусунення з посади І.П.Литвинюка були обманливі вимоги методів оформлення документації по "аграрній реформі”, не дозволене законом, але дозволене райрадою використання сум самооподаткування для придбання канцтоварів (раніше – лише для потреб села – ремонту доріг, школи, медустанов, їх опалення та ін.) і особливо незлагодженість його роботи з бажаннями голови сільгоспкооперативу В.С.Пойди.
    Так за бортом трудового життя опинився І.П.Литвинюк, батько 4-х дітей. Фінансові негаразди змусили його влаштуватися на роботу вахтовим методом прорабом в Одеській залізнодорожній фірмі. Але й там він затримався недовго, тепер отримує допомогу по безробіттю.
    Дострокові вибори голови Соломіївської сільської ради відбулися 16 липня 2000 року. З 508 жителів села проголосувало 400 чоловік. Балотувалися 5 осіб: Балюк Віктор (за-5 осіб), Годованець Михайло Васильович(за-49 чол.), Кирилюк Іван Васильович (за-224 чол.) і Рудь Михайло Гнатович (за-38 чол.). Більшістю голосів головою Соломіївської сільської ради обрано Кирилюка Івана Васильовича – пенсіонера, колишнього підполковника МВС. Народився він в с.Соломії, тепер проживає в м.Гайвороні. Затвердили його головою сільської ради на сесії 27 липня 2000 року. Хай щастить людям села та їх обранцеві!

ПІСЛЯМОВА

Закінчувався останній рік другого тисячоліття.
Минулий вік був сповнений бурхливим розвитком техніки, ракетобудування, кібернетики, хімії, медицини і інших наук.
Вік відомий також як період земних і суспільних потрясінь: землетрусів, затоплень, аварій, обвалів, катастроф, нових хвороб, політичних переворотів і інших катаклізмів.
На порозі нового тисячоліття ширилися чутки про надзвичайні катастрофи, катаклізми, кінець світу.
Але на початок нового року не виникла всесвітня катастрофа. Як і раніше, люди народжувалися, жили, виростали, поповнювали ряди безробітніх, знедолених, хворіли і вмирали. Та вмирало їх більше, ніж народжувалося. Зрештою життя людей повторювало життя їх предків.
Люди все більше мріяли про щасливе прийдешнє.
Бо ж без мрії не можна жити!..
Боже, пошли їм дещо більше здоров`я, щастя, радості в житті, зменши їх тревоги і печалі, бо люди вистраждали те, що просять в своїх молитвах.

ЛІТЕРАТУРА

Бойко О.Д. Історія України. Посібник для студентів ВУЗів. К., 1999.
Бунич И. Пятисотлетняя война в Росии. Тт 1,2,3. К.,1997.
Волкогонов Д.А. Тріумф і трагедія. Політичний портрет Й.В.
Сталіна. Книги 1 і 2-га. К., 1989.
Гетьмани України. Зб. Історичні портрети., К., 1991.
Голоси з 33-го (Голодомор на Кіровоградщині). Підготував
Василь Бондар. Кіровоград. Центрально-Українське видавництво. 1993.
Історія Української РСР. Група авторів. Тт. 1 і 2-й. 1967.
Касавинов М.К. Двадцать три ступени вниз. М., 1989.
Карамзин Н.М. Предание веков. М., 1988.
Краскова В. Преступления за Кремлевской стеной. Минск, 1977.
Лазорский М. Гетьман Кирило Розумовский.
Мережковский Д.С. Антихрист (Петр и Алексей). Сборн. сочинений в 4-х томах. Т.2. М., 1990
Смирнов С.С. Брестская крепость. М., 1965.
Солгутовский Л.І. Нариси з історії Гайворонського краю.
С. Хащувате Гайворонського району Кіровоградської області. 1999.
Соловйов С.М. Чтение и рассказы по истории России. М., 1989.
Стриженюк С. Квітка долі твоєї. Одеса, 1987.
Субтельний С. Україна. Історія. К., 1992.
Труды Подольского эпархиального историко–статистического комитета. Камянец-Подольский, вып. 9., 1901.
Цибульський М. Легенда сивого Бугу. Стаття в газеті
"Кіровоградська правда”, 23 жовтня, 1999.