| |
Олександр Антонович Білятинський
Олександр Антонович Білятинський народився 7 листопада 1937 року в селі Хащуватому.По закінченні місцевої десятирічки вступив до Київського гірничого
технікуму на відділення будівництва доріг і мостів (згодом цей заклад перейменовано на Київський будівельний технікум). Закінчив технікум з відзнакою. Працював у Гайворонській шляховій ремонтно-будівельній дільниці. Згодом вступив до Київського автодорожнього інституту (КАДІ). Під час навчання в КАДІ Олександр Антонович в порядку обміну досвідом був направлений на навчання до Німеччини, де навчався у м. Дрездені, у Транспортному інституті.
По закінченні у 1964 році КАДІ О. А. Білятинський працював у проектному інституті "Діпробум", закінчив аспірантуру при кафедрі проектування доріг в КАДІ і у 1969 році успішно захистив кандидатську дисертацію. Стажувався у Німеччині. У 1987 році захистив докторську дисертацію, отримав звання професора.
Автор 274 наукових праць, серед яких 15 книг та навчальних посібників. Член редколегій науково-технічних журналів і цілого ряду збірників. У 1993 році О. А. Білятинського обрано дійсним членом Транспортної академії України. Нагороджений медаллю "1500-річчя Києва" та нагрудним знаком "Відмінник освіти".
Олександр Антонович є всебічно освіченою людиною, захоплюється математикою, мовами, музикою, поезією. Пише вірші та пісні. Видав кілька поетичних збірок. Серед них - "Бузькі береги", "Пісні рідного краю", Лірика юності", "Я пісню обіцяв подарувати" та інші. Пісня про Гайворон
Я люблю тебе, місто над Бугом,
Де стрічав я свої світанки.
Перші промахи, перша туга,
Найщиріша любов-веснянка.
Приспів:
Гайворон - скільки в цьому слові мелодій!
Гайворон - місто кожного приворожить.
Гайворон - де травневий весняний подих
Кучерявить твої верболози.
Я люблю тебе, місто над Бугом!
Верб зелених довжезні коси,
З росянистим духмяним лугом
І високого неба просинь...
Приспів.
Височієш крутими скелями,
Поміж ними - шовкова стрічка.
Загадково співає и темряві
На порогах крутих поличка.
Приспів
Моє місто казкове над Бугом,
В кожній посмішці промениться.
Я з тобою стрічаюсь, як з другом.
Ти - дитинства мого столиця.
Приспів.
В дорозі Київ - Одеса, 1992 р.
* * *
Про що шумлять нам бузькі ці пороги
В досвітній час при сонці чи при місяці?
Про те, що знов покличуть нас дороги,
А що від цього, що від цього зміниться?
Минула юність вже до нас не вернеться.
Йду за водою по крутій стежині,
А під ногами он барвінок стелиться,
Такі красиві квіти ніжно-сині.
Колись ми зустрічались тут з тобою,
Колись ми тут щасливим були,
Та щастя наше сплило за водою,
Дороги наші так і не зійшлись.
Як важко перенести біль розлуки!
Я всі світанки зустрічаю сам.
Гілки дерев чи ніжні твої руки...
Кохана, подивись, яка краса!
с-ще. Салькове, серпень 1986 р.
* * *
Я прийду, овіяний весною,
Молодий, веселий, повен сил,
Я прийду, кохана, за тобою,
Ти мене поклич, чи напиши.
Я забуду всі, повір, розлади,
Ти для мене ніжна, як зоря.
Ти моя наснага, ніжність, знада!
Ти моя, ...моя, ..., моя, ...моя...
Поки в серці полум`я любові,
Ти мене поклич, поклич, молю!
Ніжності у серці моїм повінь.
Ти хіба не бачиш, як люблю?
м. Київ, 1961 р.
* * *
Іванкова криниця,
Дай води напиться!
Цілющої, живильної,
Від якої стають сильними.
Від якої незрячі
Починають світ бачить.
Я до тебе поспішаю,
Мій далекий рідний краю.
Утоплю в криниці спрагу,
Наберуся тут наснаги.
Ти даєш здоров`я й сили
І малим, і юним, й сивим.
Ти частинка неба й сонця,
Ти виводиш з нас і стронцій.
Низько я тобі вклоняюсь,
Джерельце у ріднім краї.
С. Котовка, 2000 р.
Зорі над Бугом
Зорі над Бугом прозорі,
Зорі, як квіти рясні.
Зорі, серпневі зорі,
Зорі - мої ви пісні.
Хто і якими візками,
Розсип зірчастий зробив?
Хто золотими гвіздками
Зорі до неба прибив?
Зорі, мої ви зорі,
Сум, знаю я, промайне
Вірю в життєвому морі
Зорі не зрадять мене.
Світку ти мій неозорий,
Мирна, ясна далина...
Зорі, мої ви зорі,
В серці квітує весна!
Сяють, немов на екрані,
В сяйві нічному іду.
І по зірках я, кохана,
Шлях твій до тебе знайду.
|
|
