Історія Таужненської б/ф 20
В архіві сільської ради існує довідка, що в 1920 році в селі діяла хата-читальня і сільбуд. Було створено товариство "Геть неграмотність”, яке з допомогою лікнепів навчало людей грамоти. Під час війни все було зруйновано.
В повоєнні роки разом з відбудовою зруйнованого господарства в селі дбали і про культуру. Бібліотеку в селі було відкрито в 1950 році. На той час вона знаходилась в приміщенні сільського клубу.
Сільська рада виділяла кошти для придбання книг, які були закуплені в книжковому магазині.
Книжка стала головним джерелом інформації,з якого люди дізнавалися про навколишнє життя, про пам’ять людства. Старі люди згадують, що односельці зносили книги, які вціліли після війни з дому. Дуже багато було зібрано дитячих книг. Першими відвідувачами бібліотеки були тіж люди, які приносили книги.
Першим бібліотекарем був Рибчак Іван Юстимович. Він же був і зав.клубом.
У 1957 році побудували будинок культури , в приміщенні якого розмістилась і сільська бібліотека, яка знаходиться там і до наших днів. Перші бібліотечні працівники Микитюк Світлана Микитівна, Ткаченко Діна Леонідівна, Росінська Надія Петрівна працювали творчо, віддавали всю свою майстерність і сили для розвитку бібліотеки.
У 1996 році зовсім молодою, красивою дівчиною, яка щойно закінчила школу, прийшла працювати до бібліотеки Марія Михайлівна Олійниченко.
Не маючи відповідного досвіду роботи, вона намагалася знайти до кожного читача індивідуальний підхід, своєчасно задовольнити його запит, вчасно надати потрібну довідку. Серед масових форм роботи популярними на той час були пересувки на МТФ, тракторних бригадах, книгоношення, огляди літератури.
Роки йшли і все поступово змінювалось. Мільська рада виділяла кошти, хоча і незначні, але все-таки книжковий фонд поповнювався. І в 1970 році у селі було вже три бібліотеки з книжковим фондом 22000 примірників книг та періодичних видань. Культуру на селі підтримували і керівники місцевого колгоспу. Тому і приймала бібліотека активну участь в житті села.
Сільська бібліотека була одним із осередків культурно-просвітницької роботи на селі. Бібліотекар була активним агітатором та пропагандистом.
В 1972 році прийшла працювати до бібліотеки Кучер Валентина Савівна. Вона ще з дитячих років подружилась з книгою, багато читала і твердо вирішила "стану бібліотекарем”. Людина енергійна, сумлінна, ініціативна. В бібліотеці завжди було багато людей, проводились дитячі ранки, вікторини, усні журнали обговорення книг, влаштовувались книжкові виставки.
На виробничих місцях : тракторній бригаді, молочнотоварній фермі працювали пересувні бібліотеки.
В 1977 році бібліотеки Гайворонського району були централізовані в єдину бібліотечну систему з єдиним фінансовим і методичним забезпеченням. Після чого Таужненські бібліотеки стали фівліями №20,21,22 Гайворонської ЦБС.
За роки централізації до бібліотек книги надходили централізовано через відділ комплектування районної бібліотеки. Всі книжкові стелажі поміняли на нові. Було дуже багато періодичних видань. Отже читачі мали можливості познайомитися з новими книгами та періодичними виданнями. Бібліотека поступово перетворювалась на заклад нового типу. Валентина Савівна продовжувала працювати, постійно впроваджуючи щось нове у розвиток бібліотечної справи на селі. Так спільно зі школою було організовано клуб за інтересами "Орієнтир”, робота якого була спрямована на вибір професії. Цікаво і змістовно проводились засідання клубу.
За активну роботу з сільським юнацтвом Валентину Савівну було нагороджено спеціальним призом обласної юнацької бібліотеки імені Бойченка.
В 1980 році до штату бібліотеки було введено ще півставки бібліотекаря, на якого призначили Ніну Григорівну Кобилівську.
На той час у бібліотеці було 1200 читачів, отже робота "кипіла”. Ніна Григорівна сповна віддавалась своїй роботі. Вона гідно продовжувала справу своїх попередників. Вміло оформляла книжкові виставки, проводила усні журнали, дитячі ранки, краєзнавчі читання.
Починаючи з 90 років було закрито дві бібліотеки-філії №21 та 22. В філії №20 почався спад в комплектуванні фондів. Держава перестала виділяти кошти на книги та періодичні видання. Проте бібліотека була змушена самостійно виживати. Так в практику роботи впроваджувались платні послуги та спонсорство. Бібліотека залишалась культурним і дозвільним центром на селі. Після важкого трудового дня людям, як і раніше, хотілось якогось відпочинку от вони і йшли до бібліотеки, де їх з радістю зустрічала гостинно усміхненна Ніна Григорівна. Для людей старшого віку вона створила клуб за інтересами "Надвечір’я”. На його засідання збиралися люди старшого віку, які ділилися своїми захопленнями, слухали музику, читали поезію, спілкувалися у колі друзів.
В зв’язку з виходом на пенсію Ніни Григорівни, до бібліотеки прийшла працювати Семко Маргарита Василівна, освіта педагогічна середня спеціальна .
Маргарита Василівна успішно продовжує справу своїх попередників.