НАРИСИ З ІСТОРІЇ
СЕЛА СОЛОМІЇ ГАЙВОРОНСЬКОГО РАЙОНУ
КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

    Автор цього нарису, Петро Пилипович Фещук, працював викладачем історії та директором Соломіївської школи на протязі 37 років. Добре знає свій край, бо народився і проживав у ньому, а також з розповідей односельчан. Тут вийшов на пенсію. В колоритній формі розповідає про відомі йому події. Вміло передає розповіді односельчан.
Книга становить інтерес для нинішніх і майбутніх поколінь.
    Консультанти: Діна Василівна Фещук, дружина автора, учителька, нині пенсіонер, Михайло Ларіонович Розум`як, односельчанин, учитель, пенсіонер, Володимир Павлович Настенко, учитель, директор школи сусіднього села Солгутове, нині пенсіонер.
    Головний і літературний редактор - Агафон Денисович Тодоренко, доктор медичних наук, професор, житель м.Києва та с.Соломії

ПЕРЕДМОВА

    Мабуть, не знайдеться на Кіровоградщині села, яке б так збуджувало цікавість тих, хто вперше тут побував. Інтригують залишки старовини, а ще більше - загадкова назва «Соломія». Село це розташувалося під самісіньким Гайвороном - між Солгутовим і Хащуватим. Як і ці села, воно розташоване на річці Буг і таке ж старовинне, як вони. Це колишній фільварок магната Потоцького. Красиве село із своїми чепурними будиночками, огороженими плитами з бузького каміння, і вузькими, мощеними тим же камінням, вулицями з розкішними деревами. А найбільше, звичайно, могутнім Бугом, старезним діючим водяним млином і знаменитими порогами, що виступають неподалік Соломії із чарівної ріки.
    Так писав Микола Цибульський, кореспондент газети «Кіровоградська правда», 23 жовтня 1999 року в статті «Легенда сивого Бугу» після того, як відвідав це село.
Старожили пам`ятають панський будинок і його господарські споруди в верхній частині села, бузкові і липові алеї, сад, гуральню, а також кам`яний млин на річці Буг. Розповіді односельчан про те, що сталося в селі з часів його заснування і за період мого життя я привів у цих «Нарисах» для охочих до старовини людей нинішнього покоління. Нехай наші діти і внуки знають, що їхнє село має свою історію - від сивої давнини до наших днів. Бо без історії люди, сім`ї, племена, цілі народи ніби то не мали свого минулого, свого кругозору, своїх героїв і ворогів, а їх сучасне втрачає свою основу. Історія розкриває суть досягнень і відкриттів, знайомить з дивними людьми і різними світоглядами.
    Хай кмітливий сміливець продовжить цю історію для майбутніх поколінь, як це зробив я по своєму розумінню.
А ті, хто перебуває за межами нашого села чи України, нехай згадають про своє рідне село Соломію, його чудову природу, прекрасних людей, які жили, живуть нині і будуть жити в віках. Нехай їхні славні справи і подвиги надихають молоде покоління на продовження всього прекрасного, що залишили їм предки.
    Автор буде вдячний тим, кого зацікавить ця розповідь, як вдячний тим, хто повідав старовину та епізоди сучасного життя.
Люди ! Пам`ятайте і любіть свій край, село, своє сучасне і минуле. Ще раз подивіться на наше село ясними своїми очима, як це зробила Р.Ф. Янковська, вчителька Хащуватської середньої школи:

У моїм селі найкращім,
Де бузки цвітуть,
Гарні люди роботящі
Здавна тут живуть.
Ця маленька Батьківщина
Люба для всіх нас.
Не втомились милуватись
Нею в котрий раз.

    Відомий український поет Станіслав Стриженюк, дитячі роки якого промайнули в Соломії, пише:

Соломія
Село мого дитинства - не моє.
Я з часом все гостріше розумію,
Як час біжить, коли бажання є
Заїхати в маленьку Соломію.
І пам`ять обступають валуни,
Де млин, мов декорація з вистави.
І дріб`язки забуто, а гукни -
І відгукнеться тільки величаве.
Я безліч раз у небі пролітав
Над голубою жилкою, тоді я
За хмарами і в блискавки питав:
- Ти присвіти, а де та Соломія.

    А на зустрічі з земляками у місцевому будинку культури, під час своєї відпустки, він читав вірш «Повернення», надрукований в районній газеті «Вогні комунізму» 12 вересня 1987 року:

До Бугу, мов додому - йду з гори
Там над водою мріють явори...
... Бо мати, ще стоїть, як і стояла,
Коли в дорогу вперше провела.

    Я, автор цих нарисів, хочу подякувати моїм консультантам за їх допомогу в уточненні ряду подій і імен жителів села, учителям, нині пенсіонерам: Діні Василівні Фещук, Михайлу Ларіоновичу Розум`яку та Володимиру Павловичу Настенку.
    Щиро вдячний також доктору медичних наук, професору Агафону Денисовичу Тодоренку за редагування і поради щодо розміщення матеріалу цієї історії.

ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЮ

    З давніх давен люди поселялися біля річок та озер, які давали їм життєдайну воду, приносили їжу та одяг.
    Ось і річка Південний Буг. Нижче залізничного мосту вона круто, майже під прямим кутом, повертає з півночі на схід, розмежовуючи дві області України: Вінницьку (східну частину) та Кіровоградську (західну частину). Наш район межує з районами: Ульянівським Кіровоградської області - на сході, Савранським і Балтським Одеської області - на півдні, Бершадським Вінницької області - на заході та Уманським Черкаської області - на півночі. На лівому березі розташований райцентр Кіровоградської області - місто Гайворон, нижче за течією - села(смт): Хащувате, Сальково, Завалля, далі вже Одеська область - м. Саврань.
    Площа району 695,3 км2, жителів 44,5 тисяч, майже всі – українці, земля – чорнозем, рідко – супіски.
    На правому березі р. Буг зі сходу на захід вздовж річечки Оса розкинулося майже на 10 кілометрів довжиною село Осіївка Бершадського району Вінницької області. В Гайворонському районі є 17 малих річок, 51 ставок, Гайворонське водосховище на р.Буг -площею 1148 гектарів. За крутим поворотом р.Буг лежать землі Гайворонського району, до річки туляться села: Солгутове, Соломія, Бугове, Казавчин.
    Село Соломія розташоване за 4,5 кілометрів від села Солгутово і міста Гайворон, що на лівобережжі. Ніби продовженням села Соломії є село Бугове, їх розмежовує лише невелика річечка Млинок, яка бере початок з джерела «Іванкова криниця», що за селом Котовка (в ньому побудовано завод по розливу мінеральної води з цього джерела). Назва річечки Млинок походить від того, що в кінці 18 століття на ній був побудований млинок там, де в цю річечку впадає ще менша річечка, що витікає з хуторів на західній окраїні села. На східній же окраїні села побудовано місток з бетонних труб, по дорозі, що веде до сіл Бугове, Казавчин та Хащевато.
    У 1908р. на півночі села на р. Буг побудовано млин на турбінній передачі з кам`яними стінами. Цей млин належав графові Березовському. Його побудував технік-будівельник Лозінський, який користувався цим млином на протязі 10 років після завершення його будівництва. Вище цього млина дещо пізніше був побудований Хтодеїв млин, нижче Чернегів млин. Це були споруди кінця XVIII століття. Після закінчення їх будівництва не витримав конкуренції і був розібраний млин на річці Млинок. Хтодеїв і Чернегів млини зруйнувала весняна повінь річки Буг в 1932 році. Тієї зими випало багато снігу, весна була затяжною, сніг почав танути лише 12 квітня. Такої повені старожили раніше не пам`ятали. В деякі хати люди заїзджали човнами. Мені виповнилося тоді дев`ять років і я пам`ятаю: стояв за татовою клунею і дивився, як по річці плив дах, вкритий листовим залізом, і по ньому бігали щурі. Це був дах з Чернегового млина. Ще пливли пором, потоплена худоба.
    Тієї ж весни крига зруйнувала ще два млини, що знаходилися за 500-900 метрів нижче річечки Млинок: «Бандурівський» на півночі села Бугове і «Піщанський» - вище нього. Лід замерз тієї зими товщиною 40-50см, крига була ніби тараном для руйнування млинів.
    «Бандурівський» млин названо так тому, що його будували селяни села Бандурово на свої власні кошти. «Піщанський» млин також будували на свої кошти жителі с. Піщаної Савранського району Одеської області. З тих сіл жителі сюди привозили зерно молоти на муку, а після 1932 року вони везли його до млина в село Соломію.
    Будівництву млинів на р.Буг сприяла місцевість: наявність кам`яних порогів у північній і південній частинах села.
    На лівому березі р.Буг в селі Антоньове на нижніх порогах було ще два млини: «Чорного пана» та «Мовчанів». Вода приводила в рух дерев`яне колесо - рушій всієї системи млина. Посередині ріки на нижніх порогах є острів, який розділяє воду на два потоки. Від нього побудовані греблі до правого і лівого берегів. З метою більшого притоку води на «Піщанський» млин, а не на млин «Чорного пана», його власник, «Рябий пан», наймав Гриця Харитоновича Закордонця, жителя с.Бугове ( «Херсонки») на зиму возити на санках кам`яні брили і скидати їх у ополонки вище острова. Влітку він готував брили, а зимою піднімав їх на санки і волами віз на лід до ополонок і скидав у воду. Це каміння є й тепер у воді вище острова, але його порозкидала крига. Загати, що направляли воду на млини, весною частково руйнувалися великою водою і кригою, але їх знову ремонтували з настанням теплих днів.
    На західній окраїні с.Соломії правий берег р.Буг пологий, придатний для купання. Влітку сюди приїзджають і сходяться багато односельчан і їх знайомих - відпочмвати, купатися і загоряти. Там, недалеко від берега, під горою, біля млина в 1997 році голова колгоспу «Перемога», Пойда Василь Степанович, обладнав майданчик з пивним баром, столами і лавами для відпочиваючих та для начальства з райцентру.
    Нижче пляжу, над тихим плесом річки Буг, розташоване село Соломія з хатами й огородами. Тут береги похилі, зарослі очеретами і вербами. Глибина Бугу сягає 3-4 метрів. Огороди селян простяглися до берегів ріки. За огородами ростуть мальовничі вишневі сади. Весною, коли сади квітнуть, огороди біліють, мов сніг. Літом, під вербами в прогалинах очерету рибалки своїми вудками-донками ловлять рибу: коропа, сома, ляща, карася, плітку, судака.
    Між верхніми і нижніми порогами лівий берег р.Буг також пологий, місцями обривається над водою. Там долина поросла травою, селяни села Антоньово випасають худобу. Ці береги, в основному, голі, без очерету і вербів, глейові. Далі від берега за 200-300 метрів розкинулися людські огороди з садками. Під крутими схилами хати поставлені в один ряд, вище них в`ється дорога. Це поселення названо Антоньово, (тепер - окраїна села Хащувате). В північно-західній частині села є пагорби (схили полів), в яких знайдено запаси марганцевої руди. Її видобували в 1913 і в 1928-29 рр. Шурфи копали лопатами, брали руду в ящики і відправляли в Київ для аналізів. Керували цими роботами вчені-геологи з Києва. Залишки розкопок зберігаються ще й тепер.
Марганцеву руду в с.Антоньове власник маєтку Мовчан добував і продавав німецьким купцям щорічно на суму 1млн. карбованців в 1909-1913 роках.
    Біля м. Гайворон в селах Солгутове, Соломія, Хащувате, Сальково, Завалля вздовж річки Буг є великі запаси граніту. Вони дали можливість створити Гайворонський гранітний кар`єр в 19... році. Звідси по залізниці доставляли граніт для будівництва залізничного вокзалу в м. Одесі, будинків і шляхів в Києві, метрополітену в Москві. З цього ж граніту побудовані підвалини будинків, огорожі, вимощені дороги на Гайворонщині і в інших регіонах.
    В Хащуватому і Заваллі знайдені також алмази і піроп.

ПЕРВІСНІ ПОСЕЛЕННЯ

    Місцевість села була придатною для життя давно. Про те, що тут поселялися первісні люди, маємо докази археологічних знахідок періоду III-II тисячоліть до нашої ери. Про те свідчить Бокій - працівник Кіровоградського краєзнавчого музею, вивчивши фотографії, надіслані їй з невеличкого історичного музею нашої школи авторм цієї праці, істориком П.П. Фещуком. На фотографіях зображені:
    · Кремінна сокира та рогова мотика, що датуються часом переходу від Трипільської культури до ранньої бронзи ( кінець III - початок II тисячоліття до нашої ери). Ці давні предмети знайшов Рудь Гнат Лукович, копаючи яму для погреба;
    · Кам`яні сокири характерні для періоду середньої бронзи середини II тисячоліття до нашої ери;
    · Бронзовий двовушковий кельт Сабатинівського етапу зрубної культури доби бронзи ( XII-XII століття до нашої ери);
    · Прясла, мабуть, усі Черняхівської культури – II-VI століть нашої ери.
    Ці та інші історичні матеріали діти принесли в школу і зберігаються в історичному музеї школи.
    Інший житель села, Мулько Василь Степанович, що живе недалеко від садиби Рудя Гната Луковича, теж викопав кам`яну булаву і кістяну ложку. Ці знахідки відносяться до періоду, якого краєзнавці не змогли встановити.
    В давні часи дно ріки Буг було набагато вище від сучасного, вода обмивала територію сучасного нашого села з трьох сторін, села розташовувалися на півострові у вигляді первісних поселень людей III-II тисячоліття до нашої ери.
    У підніжжя схилів верхніх порогів біля берегів р.Буг раніше було болото. З болота плавили залізо в V-VIII століттях нашої ери. На «залізному острові», що знаходився на р.Буг між теперішнім м.Гайвороном і селом Солгутовим. Цей острів тепер залитий водою після будівництва гідроелектростанції в 1964 році. Перед цим з Києва прибула археологічна експедиція і знайшла на цьому острові 25 доменних печей, в яких плавили чавун. Печі являли собою великі глиняні горшки висотою до 1 метра і діаметром 70-80 сантиметрів. Палили вугіллям з дуба, кістками. Руду перевозили через р.Буг з болота, що на окраїні с.Антоньово. Експедиція виявила в землі також дві домни, вимуровані з каміння і глини, в яких переплавляли чавунні криці на залізо.
    Недалеко від садиби Гната Луковича Рудя на городі Фещука Петра Пилиповича знайдено криці і дрібні камінці, що також свідчить про плавлення на цій місцевості залізної руди, яку переправляли з лівої сторони р.Бугу. Це був старослов`янський комплекс. Його появі сприяла місцевість.
    Археологічні здобутки знайдені також на підвищеній окраїні села, де річечка Млинок впадає в річку Буг.
    Сліди поселень Трипільської культури маємо також біля Гайворона, сіл Хащувате, Солгутове, Могильно, Завалля, Жакчик, Березівка, Чемерпіль та ін.

НАРИСИ З ІСТОРІЇ СЕЛА СОЛОМІЇ ГАЙВОРОНСЬКОГО РАЙОНУ