Легенда про с. Бандурове

Робота учня
Бандурівської ЗОШ
Грицишина Костянтина

Маленька крапелька
великої держави –
моє село, багато є таких!
Зазнало лиха, бідувань і слави
Воно живе і вічно буде жить!

    Бандурове, так звуть моє село, яке зручно примостилося біля невеличкої річечки Яланець, затіненою верболозами. Живуть тут люди добрі, прості, роботящі, умілі та тямущі. За переказами свою назву село одержало від імені першого поселення Бовдура, який мав тут хутір. Навкруг цього поселення були невеликі хуторі, де господарювали люди, що мали по 6-8 десятин землі Наливайко, Гудим, Черепіт. Малаков, Палій, Білоус, Крамар. З часом утворилося три суміжні поселення! Старо-Бондурова, Наливайківка і Гудимівка. А ті місця, де були хуторі до цієї пори,люди називають їх за фаміліями цих козаків - Малаківщина, Паліїв хутір, Крамарів яр, Черепів садок. Коли хутори злились в один населений пункт, йому дали назву Бондурове. Дуже гарне село навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах.
    Через усе село в'юнко в'ється, мов стрічечка бруківка -шлях, що єднає Балту з Уманню. Попід цей шлях посаджені дерева. І серед цих дерев знаходиться черничка яку називають Білоусовою. Там жив козак Білоус, і коли він перейшов жити в село, люди обладнали криничку бадею дерев'яною, кухликом, щоб люди мали змогу попити води і до цього часу її називають Білоусова криниця.

Загубили зірки свої очі в криниці.
Залишили в безодні палаючий зір,
Ніби просять безсилі чистої водиці,
Ніби з неба землі посипають докір.