Давня історія

  Благодатний клімат, родючі чорноземи, повноводна і багата на рибу ріка, чарівні краєвиди Прибужжя приваблювали сюди людей з давніх часів.
Археологічні дослідження підтвердили, що понад Бугом люди селилися ще в добу неоліту, тобто у VI - III тисячоліттях до нашої ери. Це був час переходу від збиральництва і мисливства до землеробства й скотарства. У добу міді (IV - III тисячоліттях до н.е.) тут володарювали племена трипільської культури. На це вказує розкопане поблизу Гайворона трипільське поселення.
    У VII - III століттях до н.е. (доба раннього заліза) тут жили представники землеробських племен. Ці кочові племена, яких давньогрецький історик Геродот називав скіфами, прийшли зі сходу у VII столітті і утворили Скіфську державу. Але у II столітті до н.е. скіфів витіснили сармати, а Сарматську державу зруйнували готи.
    У І тисячолітті нашої ери на Прибужжі проживали землеробські племена східних слов'ян. Вони свого часу входили до антського племінного союзу, що уславився завдяки своїм відносинам з Візантією. Поблизу Гайворона археологами було виявлено поселення ранньослов'янської черняхівської культури (ІІ-VІ ст. н.е.) Ця культура була поширена головним чином на території України і займала майже всю лісостепову зону від Прикарпаття до водорозділу Дніпра і Дону.
    Наші предки вирощували зернові культури, обробляли землю дерев'яним плугом із металевим наконечником, житло будували на схилах річок та ярів. Глиняний посуд виготовляли за допомогою гончарного круга, зброю та знаряддя праці - з заліза, прикраси - з кольорових металів і скла. Стверджують, що племена трипільської культури залишили нам сучасні назви місяців: січень, лютий, березень, квітень, травень і т.д. Це свідчить, що вони були землеробами.

РАННЬОСЛОВ'ЯНСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЦЕНТР

    У 1960 - 1961 роках біля Гайворона на невеликому острові Південного Бугу археологами розкопано і досліджено ранньослов'янський металургійний центр VI - VII століть н.е., який увійшов в історію під назвою "Гайворонське поселення". Було виявлено 25 залізоплавильних печей, залишки напівземлянкового житла, виробничий інвентар, предмети побуту, прикраси.
    5 печей залишились не пошкодженими, їх висота дорівнювала 60 сантиметрам, а діаметр - 35-40 сантиметрам. Печі були зроблені із звичайної глини. Руду сюди доставляли із с. Антоньового (поблизу Хащуватого), де були її невеликі запаси.
    Місце для такого поселення було дуже зручним, бо острів омивався водою, що служила захистом від ворога і звірів, навкруги густою стіною стояв ліс.
В печі закладали один шар залізної руди і шар деревного вугілля, переважно із дуба. Ковальським міхом нагнічувалося повітря для 6ільш інтенсивного горіння. Але досягти високої температури у таких печах було неможливо, тому виплавлене залізо не мало необхідних якостей. Тільки після того, як його нагрівали і перековували вже вдруге в кузнях, воно набувало необхідної міцності.
    У таких невеликих печах одержували за один раз 6-7 кілограмів заліза, що було на ті часи великою цінністю.
Археологи знайшли на острові багор для вилову риби, керамічні вироби, срібні сережки та інші жіночі прикраси. Розкопки проводила наукова експедиція Інституту археології Академії наук України, яку очолював кандидат історичних наук В.М.Даниленко.
    Як повідомляла 24 вересня 1960 року районна газета "Шлях комуни", розкопані експонати, щоб не попасти під затоплення водосховищем Гайворонської ГЕС, готувались до відправлення у Ленінградський Ермітаж, Державний історичний музей у м. Москві, Інститут археології Академії наук України м. Київ.