Марина Дмитрівна Джус
Марина Джус Поетеса Марина Дмитрівна Джус, чимало ліричних і патріотичних віршів якої покладено на музику, народилась в сім`ї гайворонських залізничників 23 червня 1950 року. Має прозаїчну професію - бухгалтер, працювала в Гайворонському державному підприємстві "Водоканал", виховала двох синів.
За турботами знаходить час, щоб поривання душі викласти у відточених строфах.
Вірші члена обласного літоб`єднання "Степ" Марини Джус часто друкуються в районній газеті, збірка її творів вийшла недавно у світ у Центрально - Українському видавництві.
Пісня про Гайворон
Весь в садах яблуневих і вишень
У години розлуки ти приходиш у сни.
Рідне місто над Бугом, наймиліший у світі,
Найдорожчий для мене куточок земний.
Злетить над Бугом вітер колисковий,
Навіє смуток журавлина зграя,
Озветься в серці незрадливим словом
- До рідних місць душею прикипаєш.
Перевесло БугГЕСу,
осяйне у блакиті,
У вінках із рум`янку береги запашні,
Вікна білих будинків, мов росою промиті,
Наче чайок ячання, материнські пісні.
У буденних турботах і у дні урочисті
Кожен штрих у пейзажі твоїм повен краси.
З залізничних майстерень починалося місто,
А тепер височіють заводські корпуси.
Люди тут роботящі і душею відкриті,
Тут щасливо лунає сміх дітей голосний.
Рідне місто над Бугом, у віках тобі жити, У віках молодіти, рідний Гайворон мій.
1989
Моя мова
В салони - з каторги.
Повернення Шевченка.
А вже тому минуло зим та літ!
О, рідна мова!
Матінка старенька,
Що втрапила у місто під обід.
Квітчаста хустка їй сповзла на плечі,
В руках набряклих - вузлики й торби.
Вона і безпорадна, й недоречна
Серед міської шумної юрби.
ЇЇ навмисне боляче штовхали:
"Не плутайсь попід ноги, навісна!",
І навіть рідні діти не впізнали,
А може, посоромились, хто зна?
Вона, неначе зіткана із болю ,
Терпіла все і вибачала всім.
Минула місто,
вийшла в чисте поле
І заспівала голосом дзвінким.
Вона співає, і слова, мов квіти,
І плинуть хмари, і ясніє день...
Вона співає... Вслухайтеся діти!
Не розгубіть ні слова з тих пісень.
1990
Я у тебе в полоні
Скільки часу пройшло...
Вкрила паморозь скроні.
Та усе, як було - Я у тебе в полоні.
Ні на день, ні на мить
Я не можу забути.
Моє серце щемить , До твойого прикуте.
Обпікає мене
Легкий дотик долоні.
Моє щастя земне,
Я у тебе в полоні.
Сиві пасма журби,
Свої ночі безсонні
Пробачаю тобі -
Я ж у тебе в полоні.
О, володарю мій,
Не завдай собі болю -
Полонянку не смій
Відпускати на волю!
Хто в полоні у кого,
Зрозуміємо згодом:
Без кохання мойого
Ти - жебрак, не володар.
1986.
Рідна земля
Так щедро життя обдаровує
Сивинами, мов нагородами.
Та й досі, бува, зачаровує
Простенька якась мелодія.
Жалію зірвати пролісок.
Чому - пояснити важко,
В душі озивається болісно
Загибель малої комашки.
І навіть в камінні сірому
Вбачаю красу бентежну.
Довіку б кроками міряла
Рідну землю безмежну.
Зажурену осінню пізньою,
Усміхнену в літньому платті,
Люблю тебе різною, різною.
Шаную тебе, як матір.
1987.