|
Марина Дмитрівна Джус Марина Джус Поетеса Марина Дмитрівна Джус, чимало ліричних і патріотичних віршів якої покладено на музику, народилась в сім`ї гайворонських залізничників 23 червня 1950 року. Має прозаїчну професію - бухгалтер, працювала в Гайворонському державному підприємстві "Водоканал", виховала двох синів. За турботами знаходить час, щоб поривання душі викласти у відточених строфах. Вірші члена обласного літоб`єднання "Степ" Марини Джус часто друкуються в районній газеті, збірка її творів вийшла недавно у світ у Центрально - Українському видавництві.
Пісня про Гайворон Весь в садах яблуневих і вишень У години розлуки ти приходиш у сни. Рідне місто над Бугом, наймиліший у світі, Найдорожчий для мене куточок земний.
Злетить над Бугом вітер колисковий, Навіє смуток журавлина зграя, Озветься в серці незрадливим словом - До рідних місць душею прикипаєш.
Перевесло БугГЕСу, осяйне у блакиті, У вінках із рум`янку береги запашні, Вікна білих будинків, мов росою промиті, Наче чайок ячання, материнські пісні.
У буденних турботах і у дні урочисті Кожен штрих у пейзажі твоїм повен краси. З залізничних майстерень починалося місто, А тепер височіють заводські корпуси.
Люди тут роботящі і душею відкриті, Тут щасливо лунає сміх дітей голосний. Рідне місто над Бугом, у віках тобі жити, У віках молодіти, рідний Гайворон мій.
1989
Моя мова В салони - з каторги. Повернення Шевченка. А вже тому минуло зим та літ! О, рідна мова! Матінка старенька, Що втрапила у місто під обід. Квітчаста хустка їй сповзла на плечі, В руках набряклих - вузлики й торби. Вона і безпорадна, й недоречна Серед міської шумної юрби.
ЇЇ навмисне боляче штовхали: "Не плутайсь попід ноги, навісна!", І навіть рідні діти не впізнали, А може, посоромились, хто зна?
Вона, неначе зіткана із болю , Терпіла все і вибачала всім. Минула місто, вийшла в чисте поле І заспівала голосом дзвінким.
Вона співає, і слова, мов квіти, І плинуть хмари, і ясніє день... Вона співає... Вслухайтеся діти! Не розгубіть ні слова з тих пісень.
1990
Я у тебе в полоні Скільки часу пройшло... Вкрила паморозь скроні. Та усе, як було - Я у тебе в полоні.
Ні на день, ні на мить Я не можу забути. Моє серце щемить , До твойого прикуте.
Обпікає мене Легкий дотик долоні. Моє щастя земне, Я у тебе в полоні.
Сиві пасма журби, Свої ночі безсонні Пробачаю тобі - Я ж у тебе в полоні.
О, володарю мій, Не завдай собі болю - Полонянку не смій Відпускати на волю!
Хто в полоні у кого, Зрозуміємо згодом: Без кохання мойого Ти - жебрак, не володар.
1986.
Рідна земля Так щедро життя обдаровує Сивинами, мов нагородами. Та й досі, бува, зачаровує Простенька якась мелодія.
Жалію зірвати пролісок. Чому - пояснити важко, В душі озивається болісно Загибель малої комашки.
І навіть в камінні сірому Вбачаю красу бентежну. Довіку б кроками міряла Рідну землю безмежну.
Зажурену осінню пізньою, Усміхнену в літньому платті, Люблю тебе різною, різною. Шаную тебе, як матір.
1987.
|
|