Гайворон - районний центр  

    У 1932 році Україну було поділено на 7 областей (а в 1939р. - на 15). Гайворон у 1933 році став центром Грушківського, а з 1935 р. - Гайворонського району. В складі Одеської області він перебував до 1954 року, коли був переданий до Кіровоградської області.
22 січня 1932 року вийшов перший номер районної газети "Шлях комуни". Першим її редактором був Л.Г.Биков, який згодом працював у ТАРС. Редакція і друкарня містилися до 1939 року у тісному приміщенні, де нині розташована прохідна заводу безалкогольних напоїв. У Гайвороні також видавалися з 1 932 по 1 940 рік відомчі газети "Топка", "Сигнал політвідділу", "Правда залізничника".
Розвивалися промислові підприємства. У 1935 - 1938 рр. проведено реконструкцію залізничних майстерень, на базі яких створюється паровозоремонтний завод, який підпорядковується Міністерству шляхів сполучення. На завод почали надходити для проведення капітального ремонту вузькоколійні паровози з різних місць СРСР.
    У 1935 році споруджено вагонне депо, реконструйовано паровозне депо і державний млин, який за добу почав видавати 180 тонн борошна.
В той час нинішня вул. Воровського у Гайвороні починалася будинком райвиконкому. Через дорогу була велика площа, де збирався базар. На початку 1935 року базар перенесли на місце, де він і зараз розташований, а на площі розбили сквер. У сквері тепер покояться тіла загиблих в роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн.
    У 1936 році введено в дію маслозавод, кілька підприємств побутового обслуговування. У 1938 році на лівому березі Південного Бугу, де впадає річка Ташличка, кам'яний масив дослідили геологи "Союз-проекту" головного управління шосейних доріг і обрахували запаси мігматитів. Родовище було передане створеному підприємству для промислової розробки. Становлення кар'єру йшло дуже повільно. Переважала ручна праця. Від розкривних порід кам'яні поклади звільняли лопатами. Отвори для закладання вибухівки видовбували ударами Молота. Вручну відбивали з кам'яних брил шашку і бут. Вивозили продукцію возами, автомашинами, вагонами вузюкоколійки. Розробки каменю проводились для будівництва Я хто шляхів. Гайворонський граніт також вивозився у Москву на будівництво метрополітену, в Одесу для спорудження залізничного вокзалу. Багатоповерхові будинки Хрещатика у м. Києві стоять на міцних фундаментах з гайворонського граніту.
    На Гайворонській залізничній дільниці ширився рух за водіння великовагових поїздів. Ініціатором був машиніст Анастасій Балабаєнко. У 1933 році Олександр Сімановський добився збільшення швидкості поїзда до 35,5 кілометра на годину. Машиніст Андрій Гладик не тільки водив великовагові поїзди, але й, очоливши молодіжну буксовогарнітурну бригаду, вивів її в число кращих колективів.
    У 1928 р. відкривається ветеринарно-фельдшерський пункт, який надавав ветеринарну допомогу місцевому колгоспу "Червона Зірка", здійснював експертизу м'ясо-молочних продуктів на ринку. У 1936 р. розпочалося спорудження райветлікарні. З 1927 р. по 1965 р. головним ветлікарем працював Петро Михайлович Заболотний. Він був організатором ветеринарної справи на Гайворонщині. Його багаторічна сумлінна праця відзначена орденом "Знак пошани" та присвоєнням звання заслуженого ветеринарного лікаря України.