В РОКИ ХРУЩОВСЬКОЇ ВІДЛИГИ
Після смерті Й.Сталіна настав час так званої хрущовської "відлиги". Вона брала початок від вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС і тривала протягом десяти років. Люди очікували змін на краг вони не забарилися. З радістю сприйняли гайворонці зменшення, а по окремих видах скасування податків, відміну поз колгоспникам отримати паспорти. Підвищувались закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію. Запроваджувалось що авансування хліборобів і тваринників. Колективним господарствам надавалось право самим встановлювати розміри посівних площ та кількість худоби. Гайворонські колгоспи почали більше одержувати нових тракторів, автомобілів, комбайнів та іншої техніки.
У 1954 році відбувся черговий адміністративний поділ на Україні. Гайворон було передано з Одеської до складу Кіровоградської, області. Цього ж року було відновлено ВДНГ - Виставку досягнень народного господарства в Москві. В числі перших представників з району на виставці побував О.О.Дідур, голова колгоспу імені Маленкова (с.Гайворон), одного з кращих колективних господарств. Слід сказати, що с.Гайворон було електрифіковане у 1954 році. Струм сюди подавався від Чернятської ГЕС (Вінницька область). Це дало змогу вищеназваному колгоспу придбати і задіяти 10 електродвигунів, циркулярку, токарний і свердлувальний верстати, механізувати трудомісткі процеси.
У 1954 р. два приміських колгоспи – „Червона зірка” та імені Кагановича – об`єдналися в одну артіль імені Богдана Хмельницького.
МІСТО РОЗБУДОВУЄТЬСЯ І РОЗВИВАЄТЬСЯ
Навесні 1955 року жителі Гайворона посадили понад 15 тисяч дерев, побудували водну станцію на Південному Бузі і впорядкували пляж. Міська рада виділила 87 земельних ділянок індивідуальним забудовникам, які одержали від держави 91, 5 тисячі крб. позики для будівництва. Міськкомунвідділ замостив 1,5 тисячі кв. метрів бруківки, відремонтував 8 містків і 9 криниць, освітлив частину вулиць, відремонтував 21 комунальний будинок. Райпромкомбінат зводив приміщення взуттєвої майстерні, швейного цеху, слюсарної майстерні. Впорядковувся ринок.
Машиністи паровозного депо провели у 1955 році 2590 великовагових поїздів, якими додатково перевезли понад 83 тисячі тонн вантажів. Машиністи І.В. Неїжпапа, В.П. Пастернак, А.М. Задворнов, І.О. Дідур, В.Д. Ковальчук систематично перевиконували вагові норми поїзда на 30-40 тонн.
За високі показники в розвитку економіки, досягнуті у 1955 році, Гайворонський район був затверджений учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у м.Москві. серед колгоспів цього удостоїлись приміські колгоспи імені Богдана Хмельницького та імені Малюнкова.
Поліпшувався добробут людей, краще задовольнялись їх культурно-побутові потреби. Як повідомляла газета „Шлях комуни”, у березні 1953 р. раймаг продав на 70 тис. Крб.. різноманітних меблів, 23 радіоприймачі „Рига-10”, „Даугава”, „Балтика”, 12 гармоній і баянів, 13 велосипедів.
У вересні 1956 р. залізнична лікарня одержала фізіотерапевтичну апаратуру, яка дала можливість поліпшити лікування хворих. Відкрилось нове дитяче відділення. Лікарня мала підсобне господарство, зокрема, сад, пасіку, свиноферму та ін. Завдяки цьому харчування хворих було різноманітне і калорійне.
За заслуги у розвитку охорони здоров`я хірургу залізничної лікарні М.М. Недолівку було присвоєно звання заслуженого лікаря України. Миколу Миколайовича добре знали не тільки в Гайвороні, на підвідділі залізниці, але і в навколишніх селах нашого і сусіднього районів. За 36 років лікарської практики він врятував життя майже 20 тисячам людей.
Більшу частину трудового життя М.М. Недолівко провів у Гайвороні, де працював з 1928 року. Очолював залізничну лікарню, був завідуючим хірургічним відділенням. В роки Великої Вітчизняної війни він – начальник хірургічного госпіталю, де зробив бійцям і командирам 2500 операцій. Йому було присвоєно звання „Почесний громадянин м.Гайворона”.
В лютому 1956р. відбувся ХХ з`їзд КПРС, який засудив культ особи Й.В. Сталіна. Вперше на такому високому партійному форумі було оприлюднено факти злочинів і зловживань Сталіна і його оточення. У липні у трудових колективах Гайворона проходило обговорення постанови ЦК КПРС „Про подолання культу особи і його наслідків”. На Привокзальній площі був демонтований пам`ятник Сталіну.
Все рідше згадувалось у пресі ім`я вождя всіх народів, з таборів ГУЛагу за анекдоти про тодішню владу і Сталіна.
У 1957 році розпочалось прокладання бруківки від Гайворона до Ульянови.
НАШ ТЕПЛОВОЗ, ВПЕРЕД ЛЕТИ!
Влітку 1958 року паровозне депо Гайворон одержало перші тепловози. Це дало змогу збільшити швидкість поїздів. Районна газета „Шлях комуни” тоді повідомляла: „До кінця року на тепловозну тягу перейде депо. У нашому місті є люди, які пам`ятають, коли сигнали у поїздах вузькоколійки передавали мотузками. Мотузків тепер немає, але ще й досі на станціях і на спусках провідники крутять гальма. В новому составі всі гальма автоматизовано”.
Поступово знімались з експлуатації старі вагони. Їм на зміну залізничний вузол отримав нові криті великовантажні вагони, у яких почали перевозити удвічі більше вантажів.
ЯК НЕ БУЛО СПЕРШУ ОСІДЛАЛИ ПАРОВОЗИ
Навесні 1944-го, як тільки з Гайворона вигнали фашистів, я разом своїми ровесниками Анатолієм Бойком, Володимиром Пастернаком, Ісилем Гродзіцьким, Леонідом Калеником та іншими юнаками прийшов працювати у паровозне депо. Спочатку були слюсарями, а коли при депо відкрились курси помічників машиністів, почали їх відвідувати.
Спочатку нам, молодим, доручили працювати на паровозах серії К", "Т", які були збудовані ще до 1917 року. Щоб привести їх у дію, зводилось палити дровами і несортовим вугіллям. Освітлення паровози мали гасове. І хоч нам, підліткам, доводилось тоді нелегко переносити труднощі, але нарікань ні від кого не було. Ми розуміли, що продовжується війна з фашистською Німеччиною і треба терпіти усі негаразди.
У 1945 році у Гайвороні відкрилась технічна школа, де готували ;адри для Вінницької залізниці (до її складу входив і гайворонський вузол). У школі я здобув спеціальність машиніста і в 1946-у почав водити поїзди.
В той час повернулися в депо фронтовики Володимир Ястребов, Василь Мордач, Володимир Костюк, брати Олексій і Володимир Ведющенки.
В 1948 році в депо організували комсомольсько-молодіжні бригади машиністів, які очолили Іван Дідур і Володимир Костюк. Вони освоїли водіння великовагових поїздів, власними силами ремонтували паровози. Всі ми навчалися у вечірній школі, а згодом - у залізничному технікумі.
Одним з найвідповідальніших періодів був перехід з паровозної на тепловозну тягу. Труднощі полягали в тому, що основний склад машиністів депо становили чоловіки, які мали освіту 2 - 3 класи. А для того, .об управляти тепловозом, необхідно знати фізику, електротехніку. Тому адміністрація і особисто начальник депо Віталій Афанасійович Аркатов подбали про організацію навчання. Безпосередньо в депо малоосвічені машиністи паровозів та їхні помічники вивчали вищеназвані предмети, матеріальну частину і правила експлуатації тепловозів. Навички водіння локомотивів ТУ-2 освоювали у вільний від роботи час (без оплати) за допомогою досвідчених машиністів.
У порівнянні з паровозами працювати на тепловозах було набагато легше. Тому намагались перейти працювати на нову техніку. Колектив депо успішно справлявся з обсягами перевезень і був одним з кращих на Південно-Західній залізниці.
Тривали роботи по переведенню колії на важкий тип рейок, які укладали на щебеневу основу і залізобетонні шпали. На станції Гайворон радіофікували поїзди і електрифікували частину стрілочних фонарів.
Іван ДІДУР, почесний залізничник
МІСТУ-ДЕСЯТЬ РОКІВ
У квітні 1959 р. Гайворону виповнилось 10 років. За цей час розширилась його північна частина, де було споруджено 2 тисячі будинків. Кожен з них критий шифером чи етернітом. На садибах посаджено яблуні, груші, черешні, виноград, розбито клумби. На карті міста з`явились нові вулиці - Залізнична і Петровського. Продовжувалось брукування міських вулиць і тротуарів. Тривало споруджені широкоекранного кінотеатру. Роботи проводила бригада облбудтресту, яку очолював Володимир Помагайбіс.
Прикрасив місто і новий залізничний вокзал. Озеленено і заасфальтовано Привокзальну площу, на пероні - квітники. Тільки протягом літа через залізничну станцію Гайворон проїздили майже 200 тисяч чоловік. На відпочинок до нас їхали жителі Москви, Ленінграда, Києва та інших адміністративно-індустріальних центрів. Влітку сюди приїздили з виставами Київський драматичний театр імені Саксаганського і Кіровоградський драмтеатр імені Кірова.
"Гайворон моєї молодості - веселе курортне містечко, - згадує С.С. Крута, - де влітку було багато дачників. Південний Буг був чистим, і на його берегах відпочивало багато людей. А ввечері на трьох танцювальних майданчиках (на стадіоні, у міському сквері і біля музичної школи) грала духова музика. Кружляли пари не тільки молодих людей, але й тих, кому було за 30 - 40 років."
Цього ж року було створено автоколону, яку укомплектували автобусами і таксомоторами. Розпочалось регулярне автобусне сполучення між Гайвороном і Заваллям, а також Чемерполем,
Бандуровим, Берестягами.42 До послуг жителів - зручні автобуси і таксомотори. По вул. Куйбишева відкривається новий книжковий магазин. А магазин №1 відділу робітничого постачання залізничників
розпочав продаж товарів у кредит. Тут можна було придбати радіоприймачі, фотоапарати, акордеони, баяни, велосипеди та ін.
КЛУБ ЗАЛІЗНИЧНИКІВ
Вогнищем культури був клуб імені Воровського. Тут діяли хоровий, драматичний і хореографічний колективи. За результатами оглядів клубу неодноразово присуджувалось перше місце і вручались нагороди. Цей заклад культури був збудований вручну із каменю у З році. У 1936 р. М.Ф.Антонюк заснував у ньому перший театр робітничої молоді. У ньому активну участь брали брати П.І. і М.І. Суменкови, О.С. Самойленко, О.Ф. Лозова, О.Я. Зеленецький та ін.
У 1958 р. клуб придбав апарат для знімання кінофільмів. Короткометражні стрічки, що були зняті тодішнім директором клубу 3.А.Люльчаком, розповідали про трудівників тепловозоремонтного заводу, депо та інших підрозділів залізничного вузла.
ЯК ЦЕ БУЛО САМОДІЯЛЬНИХ АРТИСТІВ ЗНАЛИ І В СТОЛИЦІ
У далекому 1946 р. після демобілізації з армії я отримав призначення очолити клуб імені Воровського. Поруч з теперішньою музичною школою розташовувався літній кінотеатр. Мені тоді вдалось наполягти, щоб його перенесли поближче до клубу, на стадіон.. З`явилась можливість регулярно демонструвати художні фільми. Сам займався встановленням і наладкою кіноапаратури. Доводилось вирішувати цілу низку організаційних питань, що стосувались роботи гуртків художньої самодіяльності, концертних поїздок.
На той час тільки у хоровому колективі налічувалось майже ста чоловік. Численними були драматичний і танцювальний гуртки. Самодіяльні артисти виступали на обласних і республіканських фестивалях народної творчості у Києві, Одесі та інших містах.
Найактивнішими учасниками художньої самодіяльності були музичний керівник Дмитро Лашкул, а також Василь Сьомка, Фіра Файвілевич, брати Павло і Микола Суменкови, Клавдія Дудник, Іван Ковальчук та інші. Велику допомогу у проведенні в клубі урочистих заходів надавали керівник хору Наталія Суменкова і Лідія Сівек, баяністи Захар та Іван Пустомельники, режисер і керівник драмтеатру Микола Антонюк.
Відверто кажучи, люди чекали наших виступів. Зала клубу на всіх заходах була переповнена глядачами.
Із спогадів колишнього директора клубу ім.Воровського
О.А.Люльчака.
БУДУЄТЬСЯ ЖИТЛО, ПРОКЛАДЕНО ВОДОПРОВІД
Нарощував випуск продукції маслосирзавод. Тільки у 1959 р. видав її понад план більше, ніж на 1 мільйон карбованців. Найвищих результатів добились цехи з випуску масла і сухого молока. Як повідомляла газета "Шлях комуни", особливо проявили себе майстер цеху сухого молока Андрій Поліщук, помічник майстра Горячківська, робітники Попова, Пастушенко, Бугайова та інші.
Підготовку шоферів розпочало Гайворонське ремісниче училище механізації сільського господарства. В місті було споруджено автодром (перший у ремісничих училищах України).
Восени 1959 р. введено в дію міський водопровід довжиною З кілометри. Це дало змогу забезпечити четверту частину міста питною водою. Обладнано водорозбірні колонки по вул. Дзержинського, Радянській, Заводській, Енгельса.
З 1959 по 1962 рік підприємствами і організаціями споруджено у місті 360 квартир. Крім цього, городяни звели за власний рахунок 500 будинків садибного типу. Місто прикрасилось сучасним кінотеатром імені Ю.Гагаріна. Для поліпшення безпеки руху поїздів і зручності переходу громадян через залізничні колії - здано в експлуатацію новий пішохідний міст, який слугує людям і сьогодні.
У Гайвороні тривалий час працював Павло Пилипович Фещук: завідуючий райвно, перший секретар райкому партії, директор маслосирзаводу. У 1958 році він удостоєний звання Героя Соціалістичної
Праці. Двічі обирався депутатом Верховної Ради УРСР.
У місті і районі успішно розвивалась кооперативна торгівля. За підсумками четвертого кварталу 1961 року Гайворонська райспоживспілка завоювала перехідний червоний прапор Центроспілки і ЦК профспілки працівників торгівлі СРСР. На урочистих зборах кооператорам цю відзнаку вручив голова правління Укоопспілки Н.П.Сай.
ВАСИЛЬ СТУС - НА ГАЙВОРОНСЬКІЙ ЗЕМЛІ
По закінченні Донецького педінституту в 1959 р. у Гайворон приїздить Василь Стус. У райвно пише заяву, щоб його прийняли на роботу. Юного педагога направляють учителем у Таужненську семирічну школу, де, за його словами, він "витеплів душею, звільнився від студентського схимництва". Через кілька місяців Василь був призваний на армійську службу.
За життя поета страдницької долі не побачила світу жодна збірка його творів. Поета двічі засуджували, ув`язнювали. У 1985 р. він помер в одному з пермських таборів. За поетичну збірку "Дорога болю”
Василю Стусу посмертно присвоєно звання лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка.
ПЛАНИ СЕМИРІЧКИ
Для створення достатку сільгосппродукції було оголошено семирічний план 1959 -1965 рр. Ним передбачалося збільшення обсягів виробництва продовольства на 70 відсотків. Висунуте М.Хрущовим гасло "Найближчими роками наздогнати Сполучені Штати Америки з виробництва м`яса, молока на душу населення" виявилося утопічним. Семирічний план залишився не виконаним. За вказівкою Хрущова необґрунтовано розширювались посіви кукурудзи та гороху, Ці культури почали витісняти з полів пшеницю і ячмінь. Але очікуваних результатів "королева полів" не дала. Порушення сівозмін призвело до зменшення родючості ґрунтів. У 1963 р. становище ускладнилось через неврожай. Та на цей раз голоду удалось уникнути.
Розпочалась вакханалія надуманих реформ, ліквідовувались райони. Компартію поділили на промислову і сільську.
Гайворонський район приєднали до Ульяновського виробничого управління. У місті залишили промисловий райком партії. Розпочалось укрупнення колгоспів. В результаті розвиток сільського господарства був відкинутий на 5 - 6 років назад. Жовтневий 1963 р. пленум ЦК КПРС усунув від влади М.С. Хрущова, засудивши його волюнтаризм і суб`єктивізм. Було ліквідовано раднаргоспи, виробничі управління, розукрупнено райони. З 1965 р. Гайворон - знову районний центр.
ОКРАСА МІСТА - ГОЛУБЕ ПЛЕСО
Найкращим місцем відпочинку жителів і гостей міста є Південний Буг.
Особливо приваблює до себе річка влітку, коли можна купатися, ловити рибу, прогулюватись на човнах, загоряти, насолоджуватись прибузькими краєвидами.
У 1964 р. на р. Південний Буг споруджено і пущено в дію Гайворонську гідроелектростанцію потужністю 6300 квт. і міст, який з`єднав береги ріки. До цього діяли поромна переправа і перевізники на човнах. Деякий час між лівим і правим берегом курсував дизельний катер. Він же здійснював екскурсії по Гайворонському водосховищу, яке займає площу 1148 гектарів.
Південний Буг є однією з найбільших водних артерій України. Його довжина 792 і кілометри. Беручи початок із маленького джерельця на Хмельниччині, річка протікає через території 5 областей і перетинає лісостепову і природні зони.
У сиву давнину Буг був судноплавний від гирла аж до м.Немирова Вінницької області. Нині пасажирські і вантажні перевезення здійснюються лише до м.Вознесенська Миколаївської області.
Захоплені величавістю ріки наші предки називали її Богом. А ще раніше стародавні греки іменували річку Гіпаніс. Підтвердження цьому знаходимо у хроніках грецького історика Геродота (V н.е.).
Турки називали річку Ак-су (біла вода). У XIX ст. на Бугу були численні поромні переправи, зокрема між Струньковим і Солгутові Хащуватим і Буговим, між Казавчином і Сальковим, між Луговою і Ставками і т.д.43
Велич і красу цієї водної артерії описували Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Михайло Стельмах та інші письменники.
Вода ріки використовується для технічних і комунальних потреб, зрошення полів. Багатий Буг і на рибні запаси. Тут водиться карась, сом, лящ, короп, плітка, йорш, лин, судак, мирон-вусач, головень, товстолобик та інші види риб. На незамерзаючих ділянках ріки зимують дикі лебеді.
Одним з найчарівніших народних свят є Івана Купала. Кожні літа відзначають його гайворонці біля води. Дівчата водять хороводи, плетуть вінки, а потім опускають їх на воду. За повір`ям, хто знайде вінок дівчини, стане її судженим. Хлопці влаштовують перестрибують через нього. Веселі розваги тривають допізна.
ВОСЬМА П`ЯТИРІЧКА
У березні 1965 р. почалися пошуки можливостей більш інтенсивного розвитку промисловості та сільського господарства. На ГПРЗ вводиться в дію високочастотна електрична піч у ливарному цеху, впроваджується технологія кокільного литва. Зроблено заміну ливарних моделей, яку здійснили технологи Григорій Перебейніс, Дмитро Деркач, майстер Володимир Коваль, начальник ковальско- ливарного цеху Максим Андріяш. Завдяки нововведенню за рік було заощаджено більше 50 тонн кольорових і чорних металів. Завод оснащувався новими металообробними верстатами. 31 жовтня 1966 р. полагоджено перший вузькоколійний тепловоз.
Широким фронтом велось спорудження об`єктів сільськогосподарського призначення. Гайворонський міжколгоспбуд за підсумками роботи у першому кварталі 1966 р. удостоївся премії Міністерства сільського будівництва України. Після реконструкції більше ніж удвічі, збільшив випуск продукції цегельний завод.
У сквері, що по вул. Чапаєва, виріс двоповерховий будинок міської музичної школи і районної дитячої бібліотеки. Цю споруду звели будівельники дистанції цивільних споруд під керівництвом майстра П. Цибуліщенка.
Помітні зміни відбувалися у сільському господарстві. Збільшував виробництво продукції приміський колгосп "Шляхом Леніна". Високої продуктивності дійного стада добилась доярка Антоніна Іванівна Качур. 22 березня 1966 року їй присвоєно звання Героя соціалістичної Праці. За п`ять років вона надоїла 256 тонн молока. Повнились дійниці і в доярок Марії Герун, Ганни Гулемби, Зінаїди Мельник та інших.
У 1967 р. вперше за роки свого існування приміський колгосп став рентабельним, а продукція ферм - найдешевшою в районі. Велику людську шану заслужили І. Мельниченко, В. Вільчинський, М. Золотар, Л. Оспа та ін. Проводилась механізація тваринницьких приміщень. Збудовано дитсадок, електрифікувалось село Орджонікідзе.
6 листопада того ж року розпочав працювати Гайворонський ретранслятор. Першу всесоюзну телепрограму мали можливість дивитись не тільки жителі райцентру, але й навколишніх сіл. З перших днів роботи ретранслятора тут беззмінне трудиться електромеханік Я. Буженко.
З випередженням графіка працював колектив тепловозоремонтного заводу. Якщо у 1967 р. ГТРЗ випускав з ремонту лише 5 тепловозів, то в 1970 - більше 100. Високої продуктивності добились робітники паровозної дільниці, очолювані майстрами О.Л. Голобородьком, О.П. Поліщуком, а також токарі М. Баранов, М. Долгов, коваль В. Беззубенко, слюсар В. Марущак, ливарник Г. Сологуб та ін.
У 1969 р. на базі колишнього приміського колгоспу "Шляхом Леніна” відкрився філіал Харківського заводу "Радіодеталь". У 1971 було випущено перші конденсатори. Згодом на базі філіалу створено завод "Актан”, який став найбільшим підприємством Гайворона. У 90-х роках тут уже працювало понад 2 тисячі чоловік. За кошти цього заводу споруджено п`ятиповерхові житлові будинки по вул. Гайворонській і Куйбишева, дитсадок, водогін, міську каналізацію.
У 1970 р. міськпобуткомбінат надавав населенню 92 види послуг. Це - механізоване копання криниць, пошиття одягу, в`язання трикотажних виробів, пошиття ватних ковдр і т.і. Тут можна замовити вироби з дерева, відремонтувати електропобутові прилад Діяв прокатний пункт.
КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ
У 1968 році відкрив свої двері краєзнавчий музей. Експозиції б розгорнуто в одній із кімнат клубу ім. Воровського. Ініціатором й створення став директор міської середньої школи № 2, історик фахом Станіслав Миколайович Бєлінський.
Тут зібрано багатий матеріал, який охоплює період від появи поселень на Прибужжі до новітніх часів. Виставлено на огляд археологічні знахідки трипільської культури, документальні матеріали про будівництво вузькоколійки і розвиток гайворонського залізничного вузла. Привертають увагу численні фотографії, альбоми про історичне минуле тепловозоремонтного заводу, депо, інших виробничих підрозділів залізничного вузла.
Чільне місце відведено експозиції "Вони захищали Батьківщину”, де розповідається про фронтовиків, підпільників і партизанів Гайворонщини.
Організатори музею вважають, що відкриття цього закладу сприятиме збереженню пам`яті про тих, хто творив історію нашого Прибузького краю.
Микола СІВАК
ПО ДОСВІД - У ГАЙВОРОН
Сімдесяті роки позначені дальшою розбудовою і упорядкуванням райцентру. Зводиться готель "Україна". Виростає будинок культури в колишньому селі Гайворон. У 1975 р. центр міста прикрасився триповерховою спорудою райвузла зв`язку.
Потужність цегельного заводу збільшилась удвічі і досягла 12 мільйонів штук цегли на рік.
У червні 1974 р. на ГТРЗ відбувся мітинг з нагоди виходу з ремонту останнього паровоза. Тільки за післявоєнні роки на заводі було полагоджено 6,5 тисячі локомотивів.
На озброєння хліборобів почали надходити трактори Т-150, робота на яких потребувала ґрунтовних знань. Для перепідготовки трактористів в СПТУ-35 організували курси. У1973 р. трудівники приміського колгоспу "Шляхом Леніна" виростили на кожному гектарі посівів по 43,5 центнера пшениці і 50 центнерів кукурудзи. За одержання високого врожаю колгосп був затверджений учасником Виставки досягнень у народному господарстві УРСР. Трудівники господарства налагодили зв`язки зі своїми колегами з кооперативу "Комуна" с.Карапеліт колишнього Толбухінського округу (нині - Добруджа) Болгарії. Доярки Ф.І. Гуцол і З.І. Мельниченко побували на землі братньої держави, а болгари - у гайворонських колгоспників. Друзі обмінювалися поздоровчими телеграмами, листами.
Цього ж року колектив міжколгоспшляхбуду увів в експлуатацію 8,4 тисячі квадратних метрів асфальтованих майданчиків для зберігання техніки і під`їзних доріг. Серед споріднених підприємств України Гаворонський міжколгоспшляхбуд зайняв третє місце.
У семидесятих роках широко пропагувався досвід Гайворонського міжшкільного навчально-виробничого комбінату. Його засновником був невтомний ентузіаст М.М. Ставчанський. По досвід у Гайворон приїздили педагоги не тільки з України, але й з багатьох областей і республік СРСР, з Болгарії та інших країн.
На стадіоні "Локомотив" збудували городошний корт. Влітку 1977 р. тут проходив 37 чемпіонат з городошного спорту серед залізничників країни. В особистому заліку наш земляк І.Ф. Пугач зайняв третє призове місце.
ПОЧАТОК ПЕРЕБУДОВИ
Вісімдесяті роки ознаменувалися стрімким наростанням кризи радянської системи. З 1982 по 1985 роки в СРСР тричі змінилося вище партійно-державне керівництво. Але перестановки на верхівці
піраміди влади відбувалися без найменшої участі широких мас населення. Кризовий соціально-економічний стан вимагав глибоких докорінних змін усіх сфер суспільного устрою. Усвідомлюючи це,
керівники КПРС на чолі з М.С. Горбачовим у 1985 р. взяли курс на перебудову партійно-державної системи, демократизацію і гласність.
Місто продовжувало розвиватись. За роки одинадцятої п`ятирічки введено в дію районний будинок культури, 11 багатоповерхових будинків. У будинки садибного типу вселилося 150 забудовників. Райцентр нарешті було забезпечено дошкільними дитячими закладами. Було здано в експлуатацію АТС на 1000 номерів, нову апаратуру радіовузла, на прямі з`єднання з містами СРСР переведено
телеграфний зв`язок.
У 1984 р. міській раді присуджено перше місце в області за кращий благоустрій та санітарний стан, її відзначено грошовою премією в сумі 10 тис. крб.
Для задоволення потреб у запасних частинах колектив ГТРЗ освоював випуск зубчатих коліс до локомотивів. Вагомий внесок у це зробили робітники І. Савіцкас, Ю. Пересада, А. Карпенко, Л. Горбатюк, В. Жук, майстри Ф. Кашперський, С. Дисяк, інженери Л. Новицький, О. Костанопуло, А. Пошенко та ін.
Гайворонський відділ ЗАГСу узяв участь в обласному конкурсі на кращу організацію обряду реєстрації новонароджених. Обряд, запропонований завідуючою ЗАГСом К.А. Яковенко, дістав найвищу оцінку.
У 1989 р. міськвиконком перейменував вул. Жданова на вул. Миру. Однак далі цього справа щодо змін назв вулиць не просунулась.
Найгострішою проблемою залишалось забезпечення гайворонців житлом. На обліку для отримання квартири у міській раді перебувало 166 сімей, а на підприємствах і в організаціях - 800. Ще понад 100 сімей висловили бажання отримати земельні ділянки для спорудження будинків садибного типу. Міськрадою були виділені земельні ділянки для індивідуального будівництва біля заводу "Актан" та замовлено план забудови мікрорайону біля районної лікарні з розміщенням там житла на 6 тисяч чоловік.
Жителі міста залишались незадоволеними станом торговельного, побутового і транспортного обслуговування, на що було багато нарікань.
ГАЙВОРОН МАЄ СВІЙ ГЕРБ
У грудні 1989 р. сесія міськради затвердила герб Гайворона і положення про нього. Було прийняте рішення про встановлення звання "Почесний громадянин міста Гайворона" і затверджено опис диплома і стрічки "Почесного громадянина".
Дубова гілка на гербі символізує довголіття та мудрість, а також навколишні дубові гаї.
Залізничний знак вказує на те, що поселення розбудовувалось внаслідок прокладення залізниці.
Ціп і шабля свідчать про минулі бойові і трудові звитяги місцевих жителів. Зелений колір символізує доброту і надію на світле майбутнє, блакитний - красу і велич міста, багатство та справедливість. Герб розробив А.М. Авдєєв.
1991-й - РІК ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Продовжували наростати негативні тенденції в економіці, не забезпечувався пріоритетний розвиток соціальної сфери, не поліпшувались умови життя, праці і побуту населення.
Не виконував завдання по випуску товарів народного споживання завод "Супутник". Незадовільно налагоджувались господарські зв`язки з постачальниками сировини та матеріальних ресурсів. Приміром, тепловозоремонтний завод через погане постачання матеріалами і запчастинами зменшив обсяги виробництва у порівнянні з 1989 роком на 284 тис. крб., завод "Актан" - на 453 тис. крб.
1 січня 1991 р. вийшов друком перший оновлений номер районної газети "Гайворонські вісті" (до цього "Вогні комунізму"). Основними завданнями цього часопису стали захист інтересів трудящих, їх широке інформування про діяльність державних і громадських організацій, проведення економічної політики, формування громадської думки. Редакція справила новосілля у приміщенні, яке збудував райсількомунгосп (директор Ю.С.Клименко).
Навесні продовжувалось спорудження і заселення кількох багатоповерхових будинків, асфальтування вулиць. Почалось будівництво житла і об`єктів соцкультпобуту у західній частині міста.
В серпні 1991 -го стався антиконституційний державний переворот, організований у Москві членами комітету ДКНС. Але він закінчився поразкою. Гайворонський райвиконком привітав перемогу демократії і закликав жителів до злагоди і консолідації.
24 серпня Верховна Рада прийняла Акт про незалежність України.
З метою встановлення ролі КПРС у спробі державного перевороту опечатуються приміщення партійних органів. 26 серпня опечатано і взято під охорону міліції будинок районних комітетів КПУ і ЛКСМУ. Згодом це приміщення передано для використання дитячою і жіночою консультаціями РТМО.
1 грудня 1991 р. гайворонці взяли активну участь у Всеукраїнському референдумі. Понад 95 відсотків виборців сказали `Так" незалежній Україні. Цій історичній події поет Леонід Народовий присвятив вірша.
УКРАЇНА ЖИВА
Гудуть над світом України дзвони
І совість будять - жовті й голубі.
Народ виходить з неживої зони,
Благословляє долю сам собі.
Ви чуєте, Богдане і Тарасе:
Дух вольності козацької не зник.
Благословіть нас на державні траси –
Ми ж триста років рвалися до них.
Поблідла слава. Слово наше - хворе.
В душі хрипить мелодія сумна.
Зміліли ми, немов Азовське море,
Та пам`ять все ж не висохла до дна.
Ми згадуєм себе, як з непритоми,
Мов зрячий, що позбувся сліпоти.
В час зрілості народів світу - хто ми?
Чом наші гени - порвані дроти?
Чом наші ноги гірші від котурнів?
Чом наші руки - звислі мотузки?
Хто з нас зробив соціалістичних дурнів,
Що гнулися за мідні п`ятаки?
Тепер - Амінь,
Відкопуймо джерела.
Берім лопати в руки, - не слова.
... Співали правду, що вона не вмерла,
А довести потрібно, що - жива!
У Гайвороні побувала чоловіча хорова капела Драгомирчансько Будинку культури Тисменицького району Івано-Франківської обл. Самодіяльні аматори на сцені РБК співали народні пісні, читали вір; Т.Г.Шевченка. А коли хор виконував Національний гімн "Ще не вмерла Україна", глядачі стоячи аплодували галичанам.
14 грудня відкрито районну стоматологічну поліклініку. Споруди, її будівельно-монтажна дільниця №634. Настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці с. Могильне отець Михайло освятив новобудову.
22 січня 1992 року відзначалось 60-річчя з дня виходу першого номера газети "Гайворонські вісті". Журналісти і громадські кореспонденти прагнули донести до людей слово правди, висловлювати на сторінках газети мрії і сподівання, надії і роздуми людей праці, усіх тих, кому в першу чергу призначалася газета. Минали роки, змінювалися політичні орієнтири, назви газети, але районна залишалася літописом району. У різні роки її редакторами були Л.Биков, С.Лівійський, Р.Подольський, С. Ейдлін, І. Павлюченко, М. Зімовський, К. Ковпак, П. Гупало. Нині редакційний
колектив очолює В. Незбжицький.
В редакції працювали О.І. Мішков, В.П. Гуйван, Л .М. Народовий, П Я. Волощук, Б. О. Волошин, І.М. Черкашенко, Ю. Рябошапко, М.П. Сівак, Ф.Т. Костюк, Н.І. Морозова, К.І. Бельбрут, М.М. Трут та ін. Зараз в колективі трудяться О. А. Павличук, Л.Б. Барановська, О.Г. Бондарчук, 1. А. Соколюк, В.С. Земнорій, Т.І. Коваль, В.Т. Горчинська, Л.І. Гресько, О.В. Гаврищенко. Студію районного радіомовлення очолює І.М. Незбжицька.
У 1992 р. продовжувалось будівництво елеватора місткістю 18 тисяч тонн зерна. Одночасно тривала реконструкція млинзаводу комбінату хлібопродуктів. Тут встановили вальцеві версті всесвітньовідомої швейцарської фірми "Бюллер", виготовлені за ліцензією на Могилів-Подільському машинобудівному заводі. На підприємстві автоматизовано технологічні процеси переробки зерна.
Стан економіки погіршувався. Зменшився на одну третину випуск товарів широкого вжитку. Найбільше знизили темпи випуску продукції тепловозоремонтний і маслосироробний заводи, завод "Супутник". Сповільнились темпи будівництва житла і дошкільних закладів.
У Гайвороні відбулись установчі збори районної організації Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка, яке очолила вчителька загальноосвітньої школи №2 В.П. Гонтарук "Просвіта" сприяє піднесенню авторитету української мови, національної культури.
У Гайворонській залізничній лікарні впроваджено новий метод рентгенологічного обстеження хворих – електрорентгенографію. Нововведення має перевагу в тому, що знімок лікар може отримати і прочитати через 3-4 хвилини на звичайному папері. Тоді як зображення на плівці потрібно чекати протягом 3-4 годин. Крім того, здешевлюється обстеження. Впровадив електрорентгенографію лікар-рентгенолог Анатолій Григорович Сероветник.
"Місто над бугом"
сторінки
<< 1 - 2 - 3 - 4 - 5 - 6 - 7 - 8 - 9 - 10 - 11 - 12>>