НА ШЛЯХУ ДО РИНКОВИХ РЕФОРМ

        Першим у Гайвороні був реформований комбінат побутового обслуговування населення. В результаті його комерціалізації створено ряд підприємств. Серед них одне з найбільших - ДП "Світанок". Його колектив виготовляв меблі, столярні вироби, ремонтував будинки, розпилював деревину тощо. Сумлінністю в праці відзначались робітники Василь Вусатий, Станіслав Кокошко, Володимир Яровий, Микола Чепкий, Михайло Ференець та ін.
       З березня 1993-го скраплений газ у Гайворон почав доставлятися залізницею. Для цього було споруджено технічну базу. В цьому чимала заслуга колективу і тодішнього начальника управління "Міжрайи В.Т. Попадюка. Нині це підприємство очолює А.І.Шляховський.
       У 1993 р. у Гайвороні споруджено пам`ятник жертвам голодомору 1932 -1933 рр. На насипному кургані піднялись увись три стели, увінчані через штучно створений голод. Монумент споруджено на колишньому цвинтарі, де півстоліття тому ховали померлих від голоду.
       У місті відкрились двері реєстраційно-екзаменаційного пункту державтоінспекції. Тут проводиться реєстрація транспортних засобів, приймаються екзамени на знання правил дорожнього руху і уміння керувати автомобілями і мотоциклами, видаються посвідчення на право їх водіння.
       Успішно працювали у 1994 році трудівники Гайворонської державної ветеринарної медицини. Вони добились найвищого в області показника по збереженню поголів`я худоби і птиці. При їх активній допомозі було оздоровлено дві молочнотоварних ферми від туберкульозу і одну - від лейкозу. В повному обсязі виконано і програму профілактики захворювань. За підсумками роботи колектив держветмедицини, який очолює Ф.Ф. Першогуба, неодноразово визнавався одним з кращих на Кіровоградщині і нагороджувався грамотами і цінними подарунками.
       Місто прикрасилось ще однією новобудовою - введена в дію перша черга терапевтичного комплексу районної лікарні. Навесні 1995 р. прийняло відвідувачів новозбудоване районне відділення Ощадного банку. 75 років чекали цього працівники банку (ощадкаси), бо тулились у маленьких пристосованих приміщеннях. Тепер у просторій споруді створено необхідні умови для ефективної роботи установи.
У клубі залізничників відновив свою роботу історико-краєзнавчий музей. Обов`язки його директора і екскурсовода виконувала вчителька Н.М. Долгова. В музеї готувалися експозиції, присвячені 100-річчю вузькоколійки і 70-річчю клубу залізничників.

ПРОТИДІЮЧИ ЕКОНОМІЧНІЙ КРИЗІ

        Промислові підприємства міста у 1977 році дещо краще спрацювали проти минулого року. Однак завод "Актан" майже удвічі зменшив обсяги промислової продукції. Через велику заборгованість підприємство не мало можливості освоїти випуск нових товарів. Щоб вийти зі складного становища, тут вирішили створити дочірні підприємства.
       Зменшувались обсяги перевезень залізничним транспортом. У зв`язку з цим було реструктуризовано підвідділ залізниці і створено Гайворонське державне підприємство з перевезення пасажирів і вантажів.
       У серпні 1998 р. виповнилось 60 років з часу, як Гайворонський спеціалізований кар`єр розпочав розробки гранітних покладів (мігматитів). Тільки за останні 26 років було випущено 11,2 мільйона кубометрів щебеню і майже мільйон кубометрів каменю-буту. В кар`єрі ще не розробленими залишаються 24 мільйони кубометрів каменю-буту, якого при сучасних обсягах видобутку вистачить більше, як на 100 років.
Негаразди в економіці не призвели до банкрутства кар`єру. У 1995 р. він став відкритим акціонерним товариством. Колектив протягом багатьох років вважався одним з кращих у республіканському в/о "Укршляхбудіндустрія". Чимала заслуга у здобутках колективу належить В.М. Кушнарьову, який протягом майже трьох десятиліть був беззмінним директором. Нині правління ВАТ "Гайворонський; спецкар`єр" очолює енергійний і умілий організатор О.О. Зубарєв Попри всі негаразди тут зуміли зберегти колектив, вишукують нетрадиційні шляхи протидії економічній кризі.
       Спостерігалось дальше поглиблення кризових явищ. На деяких підприємствах вичерпались матеріальні та фінансові ресурси і виробництво зупинялось. Люди йшли у неоплачувані відпустки, або ж працювали неповний робочий тиждень. З`явилось безробіття. Одночасно збільшувалась кількість малих підприємств та кооперативів, яких нараховувалось 57. Вони вели виробничо-підприємницьку і торговельно-заготівельну діяльність. Тільки за 1992 рік ними надано послуг майже на 50 млн. крб.
       На тепловозоремонтному заводі виготовили два всепогодних комбайни "Гайворонець" за технологічною розробкою жителя Салькового А.П. Палькевича. Всього на полях колгоспів і фермерів працювало 7 таких машин.
       Продовжувалось розширюватись індивідуальне будівництво. Майже тисяча городян отримала земельні ділянки під забудову. Щоб задовольнити бажання ще 700 громадян споруджувати житло, міськрадою було виділено 20 гектарів землі.
       Навесні 1994 р. урочисто відзначалось 50-річчя визволення Гайворона від німецько-фашистських загарбників. У міськкому сквері було урочисто відкрито скульптурну композицію - пам`ятник гайворонцям, які загинули в роки війни.
       Автор пам`ятника - скульптор І.Д. Дідур, уродженець с.Таужного.

ДИВОВИЖНЕ –ПОРЯД

        Культурним надбанням міста стало відкриття виставки робіт самодіяльного митця Г.Г. Пилипішина. Кожна робота умільця цікава і самобутня. Це - дерев`яна скульптура, живопис, чучела звірів і птахів, оригінальні меблі. У дерев`яних виробах майстер увічнив людей праці, а на картинах - ліси, ріки, озера, гори у різні пори року. Роботи Г. Пилипішина експонувались на обласних і республіканську виставках і одержали високу оцінку. За час існуванні виставки її відвідали майже двадцять тисяч чоловік, у т.ч. делегації з Німеччини, Польщі Великобританії, країв ближнього зарубіжжя. Частину своєї експозиції автор виставляв у м.Києві на виставі "Пектораль-98" і у м.Вітебську на "Слов`янському базарі”. Творчі роботи Григорії Григоровича мають філософський характер. Так, дерев`яна багатофігурна композиції "Годинник", яку мистецтвознавці оцінюють як шедевр наївного соціалізму, нагадує про те, що в житті людини, як в житті квітки, є свій кінець (із землі все вийшло, у землю і піде), і головне для мислячої істоти - прожити свій вік щоб сіяти в землю зерно, з якого вродять нові плоди.

Любов ПАНЧЕНКО

МІСТ ЄДНАЄ НЕ ТІЛЬКИ БЕРЕГИ

        Золота осінь прийшла на береги Південного Бугу. Вона розфарбувала у жовтобагряні кольори дерева, які з кожним днем примножуватимуть цю красу опалим листям. Саме в таку привабливу пору року сталась довгожданна подія біля греблі Гайворонської ГЕС. Протягом кількох останніх місяців люди з нетерпінням очікували, коли відкриється рух через міст, який було закрито для проведення капітального ремонту. Ініціатором проведення відновлювальних робіт виступив голова райдержадміністрації М.С. Рябокучма. Він персонально опікувався, щоб провести ремонт у оптимальні строки, чого й було досягнуто.
       І ось 21 жовтня 1998 року в обідню пору сотні жителів райцентру, сіл Солгутового, Соломії та інших населених пунктів зібралися з нагоди відкриття відновленого мосту. З привітаннями на мітингу виступили керівники обласної і районної держадміністрацій, будівельники. Після того, як було перерізано червону стрічку, першими перетнули міст пішоходи, а потім розпочався рух автотранспорту.
До того, що міст через Південний Буг став добротнішим, доклала багато зусиль бригада ЗАТ "Мостобудівельне управління №3" м. Києва і колектив шляхової ремонтно-будівельної дільниці, яку очолює депутат районної ради О.В. Гончарук.

ПІКЛУЮЧИСЬ ПРО РІДНЕ МІСТО

        У місті над Південним Бугом пройшли дитячі і юнацькі роки Миколи Созонтовича
Рябокучми. Тут робітником комбінату хлібопродуктів розпочинав свій трудовий шлях.
       У 1990 році обирається головою виконкому Гайворонської районної ради народних депутатів. У 1994 - призначений представником Президента України в Гайворонському районі. З 1995 року - голова районної Державної адміністрації.
       М.С. Рябокучма постійно дбає про соціально-культурний розвиток районного центру. При його сприянні збережено всі навчальні, культурні і медичні заклади. Незважаючи на економічні труднощі, завдяки наполегливості голови райдержадміністрації відбудовано через річку Південний Буг, завершено добудову міської загальноосвітньої школи №5, введено в дію першу чергу терапевтичного корпусу центральної районної лікарні, розширено удосконалено матеріально-технічну базу виробничого управління "Міжрайгаз", зведено багатоповерхові житлові будинки на вул. Гайворонській, Маяковського, Маркса, Київській, проведено ремонт та асфальтування доріг. При сприянні голови райдержадміністрації розширено телефонну мережу, відкрито реєстраційно-екзаменаційний пункт ДАІ, відділення Укрсоцбанку, банку "Аваль", споруджено приміщення Ощадбанку. Завдяки Миколі Созонтовичу у районної Будинку культури  відкрито постійнодіючі авторські вистава Г. Пилипішина і М.Ф. Жидельова. Реконструйовано стадіон "Прибужець", розпочато трансляцію програм обласного телебачення, відновлено роботу дитячого оздоровчого табору "Чайка”.
       Микола Созонтович велику увагу приділяє впровадженню економічних реформ, розвитку малого і середнього бізнесу, зміцненню матеріально-технічної бази закладів освіти, культури, охорони здоров`я.
       Одним з першочергових своїх завдань вважає поліпшення благоустрою міста, його впорядкування і озеленення, розвитку житлового будівництва. Одне слово, щоб наше гостинне місто було охайнішим і красивішим.

ОХОРОНА ЗДОРОВ`Я

        Після побудови залізниці із Підгородньої до Рудниці через Гайворон для надання медичної допомоги залізничникам і їхнім сім`ям відкривається приймальний покій, де був лікар і фельдшер-практик. У 1922 р. при приймальному покої відкрито й стаціонар на 10 ліжок.
       У серпні 1928 р. збудовано залізничну лікарню на 50 ліжок. Поліклініка і аптека розташувались у кам`яних приміщеннях неподалік залізничного вокзалу. В лікарні працювали 3 лікарі та 7 середніх медпрацівників. Санітарного транспорту не було і на виклики до хворих доводилось ходити пішки або їхати на парокінному возі. Першим головним лікарем цієї медичної установи був М.М. Недолівко.
       У 1935 р. при райвиконкомі створюється райздороввідціл. По вулиці Куйбишева у будинку Красовського (який був репресований) відкрито районну поліклініку. У ній приймали хворих 5 лікарів: терапевт, акушер-гінеколог, окуліст, хірург та педіатр. Функціонували 2 аптеки: залізнична і районна. Того ж року відкриваються фельдшерсько-акушерські пункти в с. Гайвороні, Ташлику (східна частина міста), а на паровозоремонтному заводі - фельдшерський здоровпункт. Розпочинає діяти райсанепідемстанція, яку очолив Ф.С. Демченко.
       У 1940 році районна поліклініка була переведена на вул. Воровського, 11. Тут у 1944 році розташовувався шпиталь для бійців Радянської Армії. Після вигнання німецьких загарбників відновлюють свою роботу райполіклініка, залізнична поліклініка, лікарня, ФАП у с. Гайвороні і Ташлику. Здоровпункти - у школі ФЗН (згодом ПТУ-35), медпункти на мехкар`єрі, держмлині, в локомотивному і вагонному депо, районна і залізнична СЕС, дві аптеки.
       Організовував та координував роботу лікувально-профілактичних закладів здороввідділ райвиконкому, який очолювали С.М. Топчій (1944-1945 рр.), О.А. Жихорська (1945-1946 рр.), Бухаревич (1946 р.), Е.І. Варшавська (1946-1947 рр.), В. Поніровський (1947-1949 рр.), В.С. Дзінкевич (1949-1958 рр.), Л.О. Іценко (1958-1960 рр.), Р.Б. Гітельзон (1960-1962 рр.) У 1962 р. райздороввідділ ліквідовано.
       У 1965 р. головним лікарем району призначений О.В. Жук. Завдяки його старанням й наполегливості зміцнено і розширено матеріальну базу закладів охорони здоров`я. У 1966 році введена в дію районна дитяча консультація та дитяча кухня. У 1977 році закінчено реконструкцію і відкрито районну поліклініку і аптеку.
       У 1965 р. розпочинає працювати цілодобово пункт швидкої та невідкладної медичної допомоги. У 1967 р. по вул. Чкалова споруджено райсанепідемстанцію. З 1965 р. по 2001 рік головним державним санітарним лікарем працював М.А. Зінченко. Йому; присвоєне звання "Заслужений санітарний лікар України".
       У 1969р. розпочинається будівництво нової центральної районної, лікарні (стара лікарня знаходилася у с. Хащуватому) на 120 ліжок, кошторисною вартістю 1,1 млн. крб. Спорудження цього медичного закладу виконувалось за рахунок скооперованих коштів колгоспів і підприємств міста і району. Зводила цей об`єкт Заваллівська ПМК-136 (начальники В.А. Білятинський і С.С. Волощук). У червні 1978 року відбулось відкриття лікарні.
       В лікувально-профілактичних закладах міста працювали лікарі М.В. Ворожейкіна - дільничний терапевт, Л.О. Іценко - офтальмолог, Б.М. Гальперін - фтизіатр, П.Й. Перель - педіатр, С.Х. Відер -невропатолог, З.Д. Журбенко - рентгенолог, С.О. Куций - хірург, А.В. Пономаренко - зав. хірургічним відділенням, І.О. Швець - педіатр, І.А. Дабіжа - хірург, В.С. Діхтяренко - лікар-епідеміолог. Медичну допомогу жителям міста надавали лікарі залізничної лікарні - хірурги П.В. Яворський, С.К. Морозовський, головний лікар, терапевт А.Б. Дубіна, отоларинголог П.Г.Мазурик, уролог Б.М. Незгодзінський, фізіотерапевт Л.Л. Гітгарц, рентгенолог І.О. Кухтіна, акушер-гінеколог І.П. Шашко, педіатр Ц.О. Штрик, фтизіатр Є.П.Остапи-шина, гінеколог Р.Й. Бяголовська, середні медпрацівники Є.Д. Семішан, Т.П. Яневич, Є.М. Табачук, К.В. Сарахан, М.Г. Смаглій, Є.Т. Німчук, О.В. Мокшева, Н.В. Жук, Я.Є. Вознюк, А.М. Брянцева, П.С. Ласінська, О.Н. Борисова, М.Й. Мудра та багато інших.
       З 1965 по 1998 рік головним лікарем центральної районної лікарні працював Олександр Васильович Жук. Він нагороджений орденом "Знак Пошани", медалями, нагрудним знаком "Відмінник охорони здоров`я". Неодноразово обирався депутатом міської, районної і обласної рад.
       З 1970 по 1977 рік головним лікарем працював офтальмолог Л.О. Іценко. Він учасник війни, нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни першого ступеня, Слави третього ступеня, медалями.
       У 1998-1999 рр. головним лікарем районного територіально-медичного об`єднання був А.В. Пономаренко.
       В роки незалежності розвиток матеріально-технічної бази охорони здоров`я в районі відбувся при підтримці голови райдержадміністрації М.С. Рябокучми, депутатів районної і міської рад. Нині районне територіальне медичне об`єднання очолює депутат районної ради О.І.Мудрий. Головним лікарем залізничної лікарні призначена Л.П. Мудра.
       Нині в Гайвороні працюють досвідчені фахівці, які очолюють медичні спеціалізовані служби. Це — П.Ю. Скрипник — заступник головного лікаря РТМО, районний педіатр Т.С. Шустер, районний акушер-гінеколог М.М. Василишин, райтерапевт О.В. Масюкевич, райневропатолог Т.Ф. Білявська, райхірург О.Г. Туркевич, райінфекціоніст С.Ф. Трачук, райпсихіатр Л.К. Андрійчук, райтравматолог О.І. Корнієнко, райрентгенолог В.В. Бабчук, райотоларинголог О.В. Жук. Тривалий час очолює районну стоматологічну поліклініку А.П. Кравець. Він нагороджений медаллю "За трудову відзнаку", обирався делегатом з`їзду стоматологів.

ОСВІТА

        Відомо, що у 1881 році на території нинішнього міста діяли дві церковно-парафіяльні школи і школа грамоти. Про це свідчать "Труды Подольського епархиального историко-статистического комитета. 1901 г."
       У 1905 р. на залізничній станції Гайворон відкрилось однокласне училище, яке згодом було перетворено у двокласне. У 1920 р. діяли залізнична школа, гуртки ліквідації неписьменності.
       У 1938 р. функціонували середня школа (нині № 5), восьмирічна (нині № 1) і початкова.
       У повоєнний час було три школи: початкова, або як її ще називали Струньківська, семирічка або Ташлицька та середня (залізнична), у 50-их роках семирічка була реорганізована у середню школу № 1. Перший випуск десятикласників відбувся у 1954 році.
       У 1965 р. початкова школа була приєднана до СШ № 1. Цей навчальний заклад очолювали Є.М. Ставчанська (1945-1946 рр.), П.Ю. Наконечний (1946-1947), О.Г. Чехлатий (1947-1952), М.І. Веркеєв (1953-1963), В.Я. Губенко (1963-1980), С.П. Наконечна (1980-1995).
       Багато педагогів були відзначені високими освітянськими нагородами. А вчителька молодших класів Л.І. Сосонська удостоєна І звання заслуженого вчителя України.
       До 1959 р. в місті діяла залізнична школа № 14, потім № 53, яка булш реорганізована в СШ № 5 Міністерства народної освіти, її очолювали! досвідчені педагоги А.Т. Алексєєва, А.Б. Рєзнік, Є.К. Михайлов, ОЛИ Чабан, Я.О. Шапошнік, А.А. Добровольська. З 2001 р. директором! працює В.П. Поліщук. Протягом 1960-1980 рр. СШ № 5 була однією з кращих на Кіровогращині. У цьому закладі успішно впроваджувались у практику новітні технології навчання і виховання школярів.! Директор школи А.Б. Рєзнік став кандидатом педагогічних наук,! вчителю фізики В.М. Завальнюку було присвоєно звання заслуженого учителя України. У цій школі працював заступником директора І.Л. Мудрий. З 1965 по 1998 рік він беззмінне очолював відділ народної. освіти Гайворонського райвиконкому, удостоєний звання заслужений учитель України.
Чимало випускників СШ № 5 стали відомими людьми. Серед них - народний артист Росії, композитор І.Я. Крутий, перший начальник Центру підготовки космонавтів СРСР, кандидат медичних наук А.А. Карпов, ведучий музикант оркестру Саксонської опери (ФРН) Є.Я. Фельдман, оперні співачки О.В. Куземська, О.П. Перекальчук, генерали В.В. Анциферов, В. Туловський. В школі вчився, а потім працював учителем математики П.І. Самовол, кандидат педагогічних наук.
       У 1963 році відкрито СШ № 2. першим її директором був О.Н. Ніколайчук, заслужений учитель України. Потім директорами працювали А.П. Настенко, С.М. Бєлінський, С.І. Насипана, М.М. Гонтарук, О.І. Комірний. Нині цей навчальний заклад очолює А.А. Мацієвський. Учні цієї школи неодноразово виходили переможцям» обласних олімпіад з історії, географії, математики, правознавства, іноземної мови. Серед випускників школи - кандидати фізико-математичних наук В.М. Журавльов, О.М. Гонтарук, кандидат економічних наук С.В. Дідур, заслужений лікар України С.І. Мудрий та ін.
Середня школа №3 (до 1 959 р. с. Гайворон) була спочатку початковою, потім семирічною, восьмирічною, а з 1987 р. — середній навчальний заклад. Директорами тут працювали С.М. Шепелівський, В.А. Явкін, Герой Радянського Союзу Ф.С. Костюк, Г.С. Коцеруба, В. І. Стародуб, Ф.А. Качур, Л.М. Ратушняк, А.А. Ткаченко, С.П. Матієнко.
       Помітну роль у підвищенні освітнього рівня робітничої молоді відіграли вечірні школи, які діяли протягом 1961-1985 рр. Школу робітничої молоді, яка розташовувалась у СШ № 5, очолювали М.Ю. Латиш, В.А. Явкін, В.Г. Рябінчук. Чимало випускників були нагороджені золотими і срібними медалями. Відмінник навчання Г.Я. Майданюк став кандидатом економічних наук, заслуженим діячем науки України.
       З 1961 року у місті діяла заочна школа. Першим її директором був М.М. Ставчанський. Потім - Г.І. Ліщук, Т.Г. Сойдова, М.В. Гончар.
       У вихованні юних помітну роль відіграли позашкільні заклади. Спочатку був заснований Будинок піонерів і школярів, потім були відкриті станції юних техніків (незмінним директором якої є М.І. Шляховський), юних натуралістів, дитячо-юнацькі спортшколи.
       Добра слава линула про Гайворонський міжшкільний навчально-виробничий комбінат трудового навчання і професійної орієнтації учнів. Понад два десятиліття його директором і генератором ідей був відмінник народної освіти М.М. Ставчанський. Вивчати досвід міжшкільного комбінату у Гайворон приїздили делегації з усіх республік колишнього Радянського Союзу, а також з Болгарії, Польщу НДР, Монголії.
       Зміцненню матеріально-технічної бази освітянських закладів сприяла активна діяльність владних структур. Протягом 1965-1995рр були збудовані нові приміщення шкіл № 2, № 3, № 5 на 2500 учнівських місць, а також дитсадки № 3, № 4, № 6, № 94, № 95, "Сонечко". Чимала заслуга в цьому голів райвиконкому О.І. Оковитого, М.С. Рябокучми, зав. райвно І.Л. Мудрого, голови міськвиконкому М.М. Журби, директорів шкіл В.Я. Губенко, Я.О. Шапошніка, Л.М. Ратушняка, завідуючих дитсадками М.В. Мельник, А.С. Рябинчук, Л.С. Кукушкіної, Г.Є. Громової, В.М. Ременюк.
       У місті діють чотири загальноосвітні школи і міжшкільний навчально-виробничий комбінат, у яких навчається понад 2 тисячі дітей. Функціонують будинок дитячої і юнацької творчості, музична школа. З року в рік учні міської загальноосвітньої школи №2 стають переможцями та призерами обласних і республіканських предметних олімпіад. 1999-й теж став урожайним на нагороди. 23 учні Інколи стали кращими у знанні різних предметів.
       Після кількох років бездіяльності відновив роботу дитячий оздоровчий табір "Чайка", розташований у лісовому урочищі "Дубинка", що на західній околиці міста. Діти не тільки відпочивають, але й беруть участь у спортивних змаганнях, купаються у Південному Бузі. У таборі працюють гуртки вокального співу, ритмічної гімнастики, комп`ютерної грамотності, картингістів та ін. Найпоширенішими у Гайвороні видами спорту є футбол, легка атлетика, веслування на байдарках, волейбол, городки. Реконструйовано стадіон "Прибужець", городошні корти. Діє водні веслувальна база, дитячі спортивні школи.

КУЗНЯ РОБІТНИЧИХ КАДРІВ       

        Славну історію має Гайворонський аграрний ліцей. Засновано його у 1924 році як школу фабрично-заводського навчання, яка готувала робітників для залізничного транспорту: помічників машиністі паровозів, кочегарів, слюсарів, ковалів та ін. У 1941 році було випущено наймасовіший загін трудових резервів. 249 молодих кваліфікованих спеціалістів влилися в робітничі лави. В роки Великої Вітчизняної війни навчальний заклад евакуйовується у м.Уфу. Одночасно з підготовкою спеціалістів, допомагали фронту: брали участь у виробництві танків, снарядів та зброї.
Після звільнення Прибужжя від німецько-фашистських загарбників школа ФЗН повернулась у Гайворон і продовжувала готувати кадри для залізниці. У 1953 р. школа реорганізовується у СПТУ-5 і розпочинає підготовку кадрів для села, а саме трактористів, комбайнерів, водіїв, слюсарів. В 60-ті роки випускники училища брали участь в освоєнні цілинних і перелогових земель Казахстану.
       З 1976 р. училище стало середнім навчальним закладом. З 1984 р. ведеться навчання кравців і вишивальниць.
В училищі щороку навчається 375 учнів, їх навчають і виховують 18 викладачів, 24 майстри виробничого навчання. Багато вмінь і професійних якостей у створення матеріально-технічної бази ПТУ внесли у свій час колишні директори П.О.Борисов, І.А.Чернієнко, А.О.Маланіч. Нині цей заклад очолює П.М.Руденко. В училищі тривалий час працювала викладач Н.І.Маланіч, яка удостоєна звання "Заслуженого працівника профтехосвіти України".
       За роки існування зі стін навчального закладу вийшли тисячі спеціалістів масових професій. Серед них - Герой Соціалістичної Праці, директор радгоспу "Ніжинський" Кокчетавської області (Казахстан) В.П.Химич, Герой Соціалістичної Праці, колишній комбайнер Долинівського колгоспу імені Шевченка М.К.Рябокоровк та багато інших.
       Учні ПТУ тричі виборювали в області призові місця на змаганнях "Кращий орач", ставали переможцями у конкурсі з фахової майстерності. У 2003 році ПТУ отримало статус ліцею, нині в ньому оновлюється матеріально-технічна база ведеться підготовка кваліфікованих робітників з тим, щоб вони могла конкурувати на сучасному ринку праці.

"Місто над бугом"
сторінки
<< 1 - 2 - 3 - 4 - 5 - 6 - 7 - 8 - 9 - 10 - 11 - 12 >>