ПЕРЕД ГРОЗОЮ

        Нарощував виробничі потужності паровозоремонтний завод. Майже у півтора рази було перевиконано річну виробничу програму 1940 року. Цього ж року полагодили 80 паровозів, або в 11 разів більше, ніж у 1913 році. На підприємстві збудували ливарний цех. Кількість працюючих збільшилась до 300 чоловік. Підприємство нарощувало випуск запасних частин для залізниць країни.
       До початку Великої Вітчизняної війни до гранітного кар`єру проклали під`їздну колію, ввели в дію компресорну станцію для пневматичного буріння шпурів, здали в експлуатацію дробарку для випуску щебеню. Для працівників кар`єру був споруджений житловий фонд. Маючи високу міцність, гайворонський граніт видобувався і вивозився на будови Києва, Москви та інших міст.
       4 липня 1935 року Гайворон відвідав голова ВУЦ ВК І.Петровський. Згодом сюди приїздив і перший секретар ЦК КП (б)У М.С.Хрущов, який, за словами очевидців, виступив перед партійно-господарським активом.

ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА

        22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Фашистські полчища вдерлися на територію України, а підприємствах, в колгоспах проходили мітинги, де трудівники висловили рішучість розгромити фашистів. Вже 23 червня о 7-й годині ранку в паровозному депо розпочався мітинг. Залізничники, дізнавшись про віроломний напад гітлерівської Німеччини, засудили агресію і заявили: "Всі, як один, готові стати на захист Батьківщини!"
       З наближенням фронту розпочалась підготовка до евакуації підприємств міста. 9 липня почався демонтаж обладнання паровозоремонтного заводу. Воно вантажилось на платформи і відправлялось залізницею в Чувашію. Евакуювалась туди і частина робітників, які продовжували працювати на оборону в тилу. Розгорталась мобілізаційна робота, яку проводив райвійськкомат.
       На фронт відправили сотні гайворонців. У військкомат поступали заяви від неповнолітніх з проханням зарахувати в ряди Червоної Армії.
       Колгоспи одержали розпорядження: трактори і комбайни відправляти своїм ходом за Дніпро, а також гнати на схід коней і рогату худобу.
       На підступах до Гайворона наші поріділі частини стримували гітлерівців. Ось що повідомлялось у донесенні політвідділу 164 стрілецької дивізії 17 стрілецького корпусу 18 армії Південного фронту про бойові дії одного з артилерійських підрозділів: "Командир 1-го дивізіону 473 гаубичного полку капітан Багримов показує зразки мужності, сміливості,про підпільну діяльність С.Л. Федченка і заарештували його, а восени стратили в Кіровограді.
       Багато гайворонських підпільників влилося у партизанський загін „Буревісник", що діяв у сусідньому Савранському районі. Серед них – Р. Форостяний, В. Ковальчук, В. Лахманюк, Ю. Байда та інші.
       В серпні 1943 року від рук фашистських прихвостнів загинув у Полинівці М.П. Зимолін, який був керівником підпільного райкому партії. Патріоти розклеювали антифашистські листівки, організовували втечу військовополонених з концтабору, який знаходився у гранкар`єрі. Підпільники відправили у Другу партизанську бригаду, що діяла на території Вінницької області 16 і в партизанський загін "Буревісник" майже 80 чоловік. Крім цього, в "Буревісник" було переправлено 27 радянських офіцерів, яких удалося звільнити з табору військовополонених. Партизанам передавалась зброя, ліки, продукти, розвідувальні дані. Сміливістю, відвагою, самовідданістю відзначалась зв`язкова гайворонського підпілля Наташа Захарова.

ВИЗВОЛЕННЯ

        Фронт наближався до Прибужжя. 10 березня 1944 року розвідзагін під командуванням М.О. Чернявського першим з наступаючих частин вийшов до Південного Бугу на південний схід від Гайворона. Вислані дозори оглянули Гайворон і виявили тут значні сили ворога. Розвіддані передали у штаб 29 танкового корпусу 5 танкової армії. Перед відступом фашисти 9 березня розстріляли 41 жителя Гайворонського району, в т.ч. 13 партизанів.
       Партизани загону "Буревісник", використовуючи безпорядок і паніку, які панували серед відступаючих частин ворога, завдали ударів по фашистських загарбниках і тим самим надали допомогу наступаючим частинам 2-го Українського фронту. 10 березня 1944 року партизани захопили раніше підготовлені німцями окопи в районі Гайворона, знищивши чимало німецьких солдат і офіцерів, які поспішали до переправи через Південний Буг. Одна з груп партизанів розсіяла колону фашистів, що рухалась по дорозі з Гайворона на Хащувате.36 Увечері 11 березня передові загони 29 танкового корпусу вийшли і північну околицю Гайворона. Вранці наступного дня за ними доспіли і піхотинці 20-го гвардійського стрілецького корпусу 4-ої гвардійської армії. Вночі вони зайняли селище і залізничний вузол і вийшли до Південного Бугу."
       При звільненні райцентру загинули рядовий 793 окремого саперного батальйону Іван Гаврилович Волков, молодший лейтенант 204 гвардійського стрілецького полку Володимир Сергійович Литов. Відпали своє життя за вигнання ворогів з Гайворона рядовий 16 артилерійської дивізії прориву Микола Михайлович Шабаєв, боєць Микола Федорович Кільченко, підполковник Вікентій Герасимович Конюшевський та інші.
       Газета "Известия" у березні 1944 року писала: "Розвиваючи успіх, наші війська в надзвичайно важких умовах бездоріжжя пройшли за день ЗО кілометрів і штурмом оволоділи районним центром Одеської області - Гайвороном".
       Невдовзі після визволення - 15 березня на Гайворон здійснила наліт німецька авіація. Зруйновано залізничну станцію, підірвано головну залізничну колію, знищено кілька паровозів і вагонів, перервано телефонний зв`язок. Того ж дня в Гайвороні відбулась нарада активу, яка визначила першочергові завдання відбудови зруйнованого райцентру. Відновлюється телефонний зв`язок, в центрі встановлено радіорупор. У двадцятих числах березня розпочав функціонувати радіовузол на 800 абонентських точок. Відбулися похорони розстріляних фашистами патріотів.
Фашистська окупація, яка тривала майже 2 роки і 7 місяців, принесла багато руйнації, горя і страждань. Були пограбовані і зруйновані промислові підприємства, сільгоспартілі, житлові будинки.
З фронтів Великої Вітчизняної не повернулось більше півтисячі воїнів - жителів Гайворона. Імена полеглих у нелегкій борні з ворогом викарбувані на плитах двох меморіалів. Однак вищеназвані цифри не дають повного уявлення про наслідки війни. Уже по її закінченні учасники боїв помирали від ран і контузій. Важким наслідком воєнного лихоліття було сирітство, бо багато дітей залишилось без батьків.

ВІДБУДОВЧИЙ ПЕРІОД

        Як тільки прибузька земля була звільнена від фашистської окупації, розпочалась відбудова народного господарства. Колгоспники вийшли засівати весняну ниву. Держава виділила кредити і насіння. В квітні стає до ладу діючих паровозоремонтний завод, починають функціонувати вузькоколійка, масло- і млинзаводи, гранітний кар`єр. Відновлює роботу районна друкарня. Оскільки наш район звільнений першим на Одещині, в Гайвороні було видруковано кілька перших після визволення номерів обласної газети "Чорноморська комуна". 5 квітня 1944 року відновлюється і випуск районної газети "Шлях комуни". Тираж - півтисячі примірників. Газета виходила двічі на тиждень на одному листку.
       У 1944 році на ГПРЗ, крім паровозів, на ремонт поступала і військом техніка, яка тут лагодилась і відправлялась на фронті Паровозоремонтники надавали також допомогу у відбудові     паровозного і вагонного депо, дистанції колії та інших підприємств.
       У перші два роки після звільнення Гайворона деякі поля колгоспі імені Кагановича оброблялись вручну. Колгоспники Яків Паламарчук Павло Ткач, Горпина Багрій, Єлизавета Гладик та багато інших копали поле лопатами. Дехто приводив з дому корів, яких запрягали в плуги і орали землю.
       До мирної праці повертались фронтовики. Вони очолювали колгоспи, підприємства, бригади, ферми, ставали організаторами добрих справ.
Згодом у місцеві колгоспи "Червона зірка", імені Кагановича "Червоний промінь" надійшло 14 тракторів з Челябінського І Сталінградського тракторних заводів. Сотні голів худоби одержали з Уралу, Алтайського краю і Далекого Сходу. Надійшло 600 кубометрі лісоматеріалів для ремонту тваринницьких ферм.
       У 1947 році була відмінена карткова система. І хоча обсяг промислового виробництва перевищував рівень 1940 року, суттєво: підвищення матеріального рівня життя людей не сталося. Не вистачало товарів широкого вжитку. Крім цього, грошова реформа 1947 рок; девальвувала рубль л "з`їла" особисті заощадження громадян, підвищувались ціни.
       Негативно позначилась засуха 1946 року. Представники влади, за словами М.С.Хрущова, "вибивали" у колгоспів хлібні запаси. Це робилося для того, щоб забезпечити вивезення значної кількості зерна у країни народної демократії Європи. У1947 році наступив голод. Частина жителів райцентру змушена була виїжджати в області Західної України, де вродив хліб і не було голоду. Непосильними для людей залишались державні податки, оплата праці в колгоспах була низькою. У спецповідомленні міністра держбезпеки УРСР Савченка міністру держбезпеки СРСР Абакумову під грифом "секретно" зазначалося, що в "Гайворонському та інших районах через недоїдання і виснаження серед колгоспників зафіксована велика кількість опухлих людей та смертних випадків".
       Нарощували потужності промислові підприємства. Так, гранкар`єр чотирирічну виробничу програму виконав на 8 місяців раніше. По 2 норми за зміну виконували робітники Олексій Обліванцев, Антон Канівський, Григорій Рибко. А колектив механічного цеху за ініціативою механіка Бориса Бігуна відбудував своїми силами електростанцію, яка освітлювала кар`єр і квартири робітників.38

    ТЕРИТОРІЯ, ГРУНТИ, КОРИСНІ КОПАЛИНИ

        Місцевість, де розташований Гайворон, пересікається із заходу на схід залізничною колією. Східну частину населеного пункту перетинає річка Ташличка, яка протікає через гранітний кар`єр і впадає у Південний Буг.
       Ґрунтовий покрив під містом - чорнозем, за винятком західної частини, де залягають супісчані пласти товщиною від 7 до 10 метрів. Під чорноземом залягають суглинки товщиною до 1 метра і глина - до 2,5 метра. А нижче них — кам`янистий кряж товщиною до 3 метрів із збільшенням у південно-східному напрямку. Під кам`яним щитом — глина з піском (до 3 метрів), де проходять води першого горизонту. Нижче них залягають тверді породи глини. Води другого горизонту находяться на глибині 18-20 метрів.
       Структура грунтів така, що забезпечує стійкість одно- і багатоповерхових будівель. Глибина промерзання грунту - до 1 метра.
       У 1949 році Гайворон займав площу 760 гектарів. Були вимощені гранітом вулиці Куйбишева, Воровського, Чкалова, Чапаєва, Кірова.
       Неподалік залізничного мосту був піщаний кар`єр. Пісок вантажився на платформи і вивозився для потреб Вінницької залізниці. Використовувався цей сипучий матеріал і для будівельних робіт. У 1945 році в піщаному кар`єрі працювало 45 робітників, якими було добуто 58 тисяч кубометрів цього будівельного матеріалу.
       У Гайвороні добували і білу глину, яку використовували для побілки приміщень і виготовлення крейди. У місті ведеться промислова розробка граніту. Виявлено великі поклади глини, яка придатна для випуску цегли, черепиці, гончарних виробів та ін.
       Як свідчать архівні джерела. Гайворон належить до тих міст, у яких під час фашистської окупації найменше постраждав житловий фонд.
       Із 107 комунальних будинків було зруйновано лише 5. А всього у 1945 році тут налічувалось 1254 будинки, у яких проживало 6039 чоловік. Майже 65 відсотків з них - залізничники.
       У 1945 році на ГПРЗ було відремонтовано 59 паровозів, здійснюйсь чавунне і мідне литво, випускались запасні частини для потреб залізниці. Млинзавод випускав щодоби 154 тонн борошна. По прокладеній до млина залізничній колії доставлялось зерно і вивозилось борошно. Маслосирзавод випустив за рік 90 тонн масла. На хлібозаводі за одну добу випікалось 11 тонн хлібобулочних виробів.
       Збільшував ремонт паровозів колектив ГПРЗ. За підсумками другого кварталу 1949 року він був нагороджений третьою грошовою премією ВЦРПС і Міністерства шляхів сполучення. Серед робітнім завзятістю відзначався гартувальник Кавун, який за три роки післявоєнної п`ятирічки виконав 10 річних норм.
       Добра слава йшла про токаря Северина Крижановського. На завод він прийшов працювати у 1900 році. За цей час навчив десятки робітників професії токаря. За сумлінну працю нагороджений нагрудним знаком "Почесний залізничник". Міністр шляхів сполучення СРСР надіслав йому токарний верстат "ДИП-200".39

    ГАЙВОРОНУ - СТАТУС МІСТА

        Перспективи розвитку Гайворона визначались тоді такими факторами. Насамперед вигідне географічне розташування. Тут діяли районні установи, функціонувало управління відділку вузькоколійної залізниці (єдиного на Правобережній Україні).
Забезпечувалось надійне залізничне сполучення з північно-східною частиною Молдавії, а також з північними і східними районами Правобережної України. Виношувались плани продовжені
прокладання вузькоколійки до м. Звенигородки Черкаської області до м.Ямполя Вінницької області. Передбачалось навіть з`єднати прямим залізничним сполученням Гайворон з Києвом (через Умань і Сквиру). Але цьому не судилося збутись.
       У 1949 році Гайворон був відомий в окрузі як торговий центр, де відбувались великі базари. У місті діяли школа ФЗО і школи робітничої молоді, що готували кадри для залізниці.
       19 квітня 1949 року Президія Верховної Ради УРСР своїм Указом віднесла селище міського типу Гайворон до категорії міст районного підпорядкування.40 В міську смугу увійшли території колишніх сіл Струнькова і Ташлика.
       Першим головою міської ради був обраний А.Р. Довгий, секретарем М.І. Польовий.
       У серпні 1950 року на маслосирзаводі став до ладу цех, в якому виготовлялось сухе молоко.
       У травні 1951 року в районному Будинку культури була влаштована виставка тканин, готового одягу, галантереї, взуття. Виставку оглянули 3 тисячі чоловік.
       В 1951-1955 рр. здійснено реконструкцію і технічне переозброєння залізничного відділка, який першим на Південно-Західній залізниці одержав тепловози. Дерев`яні пасажирські вагони було замінено на суцільнометалеві, що надійшли з Польщі.

"Місто над бугом"
сторінки
<< 1 - 2 - 3 - 4 - 5 - 6 - 7 - 8 - 9 - 10 - 11 - 12 >>