"Місто над Бугом"
ВСТУП

"Усе, що не закарбоване у слові, приречене на забуття".
Григорій Сковорода.

        У південно-західній частині України на похилому березі Південного Бугу гніздиться місто Гайворон. Воно прилягло своїми чепурними будиночками до самого плеса тихоплинного Південного Бугу. Навесні місто потопає у білому цвітінні вишнево-яблуневих садів, а влітку - у зеленому буянні густавих крон ошатних дерев. І тільки багатоповерхові будівлі виринають з цієї зеленої купелі і добре проглядаються з протилежного солгутівського берега Південного Бугу.
        Більше як півстоліття тому Гайворону було присвоєно статус міста. Для людини - це вік зрілості і розквіту творчих сил, а для міста - це швидше пора юності. Хоча історія цього населеного пункту сягає у сиву давнину. Давайте спробуємо поглянути на ту далеку історичну відстань і познайомитись з подіями, що відбувалися на цій прибузькій землі.
        Як писав письменник-демократ О.І.Герцен: "Час від часу корисно заглядати в архіви. Повніше усвідомлюючи минуле, глибше розуміючи суть минувшини - розкриваємо сенс майбутнього, дивлячись назад, крокуємо вперед".

І ЗЕМЛЕРОБИ, І МЕТАЛУРГИ

       Благодатний клімат, родючі чорноземи, повноводна і багата на рибу ріка, чарівні краєвиди Прибужжя приваблювали сюди людей з давніх часів.
Археологічні дослідження підтвердили, що понад Бугом люди селилися ще в добу неоліту, тобто у VI - III тисячоліттях до нашої ери. Це був час переходу від збиральництва і мисливства до землеробства й скотарства.
        У добу міді (IV - III тисячоліттях до н.е.) тут володарювали племена трипільської культури. На це вказує розкопане поблизу Гайворона трипільське поселення.1*
У VII - III століттях до н.е. (доба раннього заліза) тут жили представники землеробських племен. Ці кочові племена, яких давньогрецький історик Геродот називав скіфами, прийшли зі сходу у VII столітті і утворили Скіфську державу. Але у II столітті до н.е. скіфів витіснили сармати, а Сарматську державу зруйнували готи.
       У І тисячолітті нашої ери на Прибужжі проживали землеробські племена східних слов`ян. Вони свого часу входили до антського племінного союзу, що уславився завдяки своїм відносинам з Візантією. Поблизу Гайворона археологами було виявлено поселення ранньослов`янської черняхівської культури (ІІ-УІ ст. н.е.) Ця культура була поширена головним чином на території України і займала майже всю лісостепову зону від Прикарпаття до водорозділу Дніпра і Дону.2 Наші предки вирощували зернові культури, обробляли землю дерев`яним плугом із металевим наконечником, житло будували на схилах річок та ярів. Глиняний посуд виготовляли за допомогою гончарного круга, зброю та знаряддя праці - з заліза, прикраси - з кольорових металів і скла. Стверджують, що племена трипільської культури залишили нам сучасні назви місяців: січень, лютий, березень, квітень, травень і т.д. Це свідчить, що вони були землеробами.

Петро КИЗИМЕНКО.

РАННЬОСЛОВ`ЯНСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЦЕНТР

        У 1960 - 1961 роках біля Гайворона на невеликому острові Південного Бугу археологами розкопано і досліджено ранньослов`янський металургійний центр VI - VII століть н.е., який увійшов в історію під назвою "Гайворонське поселення". Було виявлено 25 залізоплавильних печей, залишки напівземлянкового житла, виробничий інвентар, предмети побуту, прикраси.
5 печей залишились не пошкодженими, їх висота дорівнювала 60 сантиметрам, а діаметр - 35-40 сантиметрам. Печі були зроблені із звичайної глини. Руду сюди доставляли із с. Антоньового (поблизу Хащуватого), де були її невеликі запаси.
       Місце для такого поселення було дуже зручним, бо острів омивався водою, що служила захистом від ворога і звірів, навкруги густою стіною стояв ліс.
В печі закладали один шар залізної руди і шар деревного вугілля, переважно із дуба. Ковальським міхом нагнічувалося повітря для більш інтенсивного горіння. Але досягти високої температури у таких печах було неможливо, тому виплавлене залізо не мало необхідних якостей. Тільки після того, як його нагрівали і перековували вже вдруге в кузнях, воно набувало необхідної міцності.
       У таких невеликих печах одержували за один раз 6-7 кілограмів заліза, що було на ті часи великою цінністю.
Археологи знайшли на острові багор для вилову риби, керамічні вироби, срібні сережки та інші жіночі прикраси. Розкопки проводила наукова експедиція Інституту археології Академії наук України, яку очолював кандидат історичних наук В.М.Даниленко.
       Як повідомляла 24 вересня 1960 року районна газета "Шлях комуни", розкопані експонати, щоб не попасти під затоплення водосховищем Гайворонської ГЕС, готувались до відправлення у Ленінградський Ермітаж, Державний історичний музей у м. Москві. Інститут археології Академії наук України м. Київ.

У СКЛАДІ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

        Територія сучасного міста у IX столітті н.е. була заселена уличами (східнослов`янське плем`я). У X столітті їх підкорив великий князь Київський Ігор. До першої половини наступного століття наше Прибужжя входило до складу Київської Русі.
       Згодом тут панували кочів`я печенігів, а з XII століття – половці. Жахливого нашестя зазнало Прибужжя у середині XIII століття, коли тут пронеслись полчища монголо-татар. За словами літописця, пришельці міста і села "подільські нищили вогнем і мечем". І лише Галицько-Волинське князівство зуміло чинити опір завойовникам. Князь Данило Романович у 1254 - 1255 роках визволив землі по Південному Бугу.
У XIV столітті вперше згадується Поділля, куди входила і територія сучасного Гайворона. Поділля, або Подолія - назва слов`янська і означає територію, що лежить по долу будь-якого підвищення. У другій
половині XIV ст. з цієї території вибив татарські орди князь литовський Ольгерд і тут почали володарювати його племінники – князі Коріатовичі.

ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬЩІ

        У 1569 році після Люблінської унії, коли об`єднались Польща Велике князівство Литовське в єдину державу - Річ Посполит утворюється Брацлавське воєводство. Шляхта заволоділа велико кількістю земель. Наша прибузька гайворонська земля стала власністю польських магнатів Потоцьких.
       Посилювалось визискування селян, національне і релігійне гноблення, що і сприяло створенню військової організації козаків Запорозької Січі. Козацтво стало головною рушійною сило народних повстань в Україні XVI - XVII ст., їхньою могутньо опорою проти польського і турецько-татарського поневолення.

НАРОДНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА

        Під керівництвом видатного полководця і державного діяча Богдана Хмельницького у 1648 році розпочалася народно-визвольна війна. Влітку 1652 року Б.Хмельницький розгромив польське військ під Батогом (за сімдесят кілометрів на північний захід від Гайворона Цю блискучу перемогу тоді порівнювали з перемогою Ганнібала на римлянами під Каннами.
       В результаті переможних бойових дій ліквідовується польське феодальне землеволодіння і королівська адміністрація, систем податків. Влада перейшла до козацької старшини.
Навесні 1648 року за наказом Богдана Хмельницького було створено Уманський козацький полк як адміністративно-територіальну і військову одиницю. До його складу входила територія сучасного міста. Полк поділявся на 14 сотень і в 1650 році, за полковника О.Глуха, налічував 3472 козаки. Уманський полк вписав багато героїчних сторінок у літопис боротьби українського народу за створення незалежної української держави.
Але коли за Андрусівським перемир`ям у 1667 р. Україна була поділена по Дніпру, наш край був повернутий під владу Польщі.
       У 1672 р. турецька армія Мухаммеда IV разом з татарами окупувала Прибужжя.
       У 90-х роках XVII ст. наша територія була визволена повстанськими загонами С.Палія і увійшла до складу Брацлавського полку.
       Чи був Б.Хмельницький на гайворонській землі, невідомо. У минулому столітті його ім`ям був названий приміський колгосп. Нині одна з вулиць міста носить ім`я уславленого гетьмана.

"Місто над бугом"
сторінки
<< 1 - 2 - 3 - 4 - 5 - 6 - 7 - 8 - 9 - 10 - 11 - 12 >>