фоновое изображение шапки фоновое изображение шапки
 

 

 

Меню сайту

 
 

 
 

Інформація влади

 
 

 
 

Управління юстиції

 
 

 
 

Статистика

 
 


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 
 

ГРОМАДСЬКІ ІНТЕРЕСИ – ЙОГО ТУРБОТА

        Родинні корені Миколи Семеновича Рябокучми – від подільського козака, який, щоб здобути волю, утік від панщини на Запорозьку Січ. Там за те, що мав густу шевелюру і веснянкувате обличчя, йому й дали козаки прізвище Рябокучма. І так уже протягом кількох століть носять це прізвище його нащадки. Продовжувачем славних родинних традицій став і Микола Семенович.
       З`явився він на світ Божий у 1943 році у с. Гайвороні. Закінчив середню школу № 1 і батьківською стежкою пішов працювати у вагонне депо. Був робітником, а ще займався спортом, брав активну участь у художній самодіяльності. Він був лідером серед молоді, організатором добрих і цікавих справ. Це не залишилось не поміченим, і його запросили на роботу до райкому комсомолу.
Згодом очолював комітет з фізкультури і спорту райвиконкому, вчився у вузі, працював у партійних і радянських органах.
       У 1991 р. Призначений уповноваженим Пенсійного фонду у Гайворонському районі. Тривалий час був директором комбінату хлібопродуктів. Завдяки Миколі Семеновичу підприємство було технічно переоснащено. На ньому автоматизовано виробничі процеси.
       У 2002 р. М.С. Рябокучма обраний Гайворонським міським головою. Він постійно дбає, щоб місто над Південним Бугом ставало впорядкованішим і охайнішим, щоб будувалося житло за індивідуальними проектами, зводились сучасні заклади торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування. Дбає мер про водопостачання міста, освітлення площ і вулиць у нічний час. За його ініціативою було відкрито стенд Пошани кращих людей районного центру. Багато докладає зусиль, щоб у місті збільшувалась кількість зелених насаджень, щоб набували естетичного вигляду застарілі будівлі тощо.
       М.С. Рябокучма є повноважним представником міста Гайворона в Асоціації міст України, бере активну участь у її роботі.
Микола Семенович любить рідне серцю місто, а ще гордиться своїми земляками. Вони теж його шанують і неодноразово обирали депутатом обласної ради і виявили довір`я бути міським головою.

В ГАЙВОРОН ЇДУТЬ ЗАРУБІЖНІ ТУРИСТИ

        У місто над Бугом навідуються іноземні туристи. Насамперед приваблює їх наша вузькоколійка. З великою зацікавленістю іноземці полюбляють проїхатися у невеликих металевих вагончиках, попереду яких біжить, попихкуючи димом і парою, вузькоколійний паровоз ГР-280. Щоразу іноземці здійснюють веселу подорож в екзотичному, мов іграшковому, поїзді, отримуючи від того велике задоволення. Воно базується на хобі цих людей - захопленні історією вузькоколійок, колекціонуванням всього, що з ними пов`язане, - від історичних документів до паровозів у натурі. Отримана туристами фото- відео- і словесна інформація стала в їхніх країнах предметом ознайомлення широкого кола читачів через засоби масової інформації, як із загальнолюдською історико-культурною цінністю. Це парадоксально, Що наша старовинна вузькоколійна залізниця є цінною реліквією для іноземців, а для нас - лише технічним засобом для перевезення пасажирів і транспортування вантажів. І бути чи не бути їй, визначається нині лише з точки зору прибутковості перевезень Мовляв, якщо вузькоколійка збиткова, значить, вона вже не потрібна і її можна занедбати або взагалі ліквідувати.
       Про гайворонську вузькоколійку розповів чеський ілюстрований журнал "Драга", який надіслали гайворонським залізничникам вдячні за гостинність іноземні туристи. Двоє з них Павел Матоушек і Мартщ Шкода - опублікували на його сторінках свої враження від поїздки у Гайворон.
       Знайомство з яскраво ілюстрованою публікацією про гайворонську вузькоколійку у чеському журналі, що видається у Празі, викликає двоякі почуття. З одного боку - гордість за наш багатий історичними і культурними цінностями гарний край, познайомитись з яким до нас у глибинку приїздять чехи, німці, голландці, швейцарці та громадяни інших країн Європи. А з іншого - неприємне усвідомлення нашої байдужості до долі національних реліквій. Адже вузькоколійка на сотому році свого життя вже могла б офіційно перейти у ранг історико-культурної цінності не лише нашого краю, а й України.

Валерій ГУЙВАН.

КУЛЬТУРА

        Щедра на самобутні таланти наша Прибузька земля. Вона дала світові композиторів і співаків, музикантів і живописців, вишивальниць і різбярів, які присвятили своє життя служінню мистецтву: хто на великій сцені, хто в художній самодіяльності.
       Без перебільшення можна сказати, що культура нашого краю бере свій початок з часу його заселення. Вона виявлялася в музиці, образотворчому, декоративно-ужитковому, пісенному і танцювальному мистецтві. Найпоширенішими були народні пісні і троїсті музики. Великою популярністю користувались українські вечорниці, на які збиралися в селянській хаті хлопці і дівчата. Звучала народна музика, пісні, перекази, легенди, жартівливі оповідання, прислів`я, загадки, кружляли в танцях юні. По праву можна сказати, що традиційні вечорниці передавали у спадок культуру зберігали і розвивали традиції народної духовності.
Є відомості, що у 1919-1920 рр. у Гавороні діяла бібліотека, хата-читальня і клуб-читальня. У 1920 р. відкрився сільбуд. З 1938 р. дій районний Будинок культури.
       Тривалий період РБК власного приміщення не мав, а тому урочистості, концерти, інші масові заходи проводилися у клубі залізничників ім. Воровського. І тільки після того, як у 1984 р. було
відкрито районний Будинок культури, сюди перемістився центр дозвілля. Директорами працювали А.Р. Песонський, Б.Є. Шевченко, IV!.Ф. Рева, В.І. Незбжицький, В.Д. Кузь, Г.І. Войтович. Нині цей заклад очолює О. О. Голуб.
       Успішно виступала чоловіча хорова капела, створена у 1971 році. Вона удостоїлась звання народного самодіяльного колективу, була лауреатом багатьох фестивалів і конкурсів. У 1985 р. нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради України. А керівнику капели А.В. Ковальчуку перисвоєно звання заслужений працівник культури України.
       У 1991 році звання народного був удостоєний молодіжний клуб-театр "Ровесник" (який діє і донині, керівник В.В. Вакуленко), а в 1994 р. - ансамбль "Ретро" (керівник В.М. Тімановський), ансамбль народної музики (керівник О.С. Балановський), духовий оркестр (керівник С.Я. Загарій). У 2000 р. звання народного присвоєно камерному хору РБК (керівник В.П. Зеленюк). Заворожують своїм мелодійним співом вокальне тріо "Візерунки", фольклорний гурт "Обереги". У його складі ветерани праці Ольга Тарахкало, Марія Кубко, Ганна Сорока і Ольга Леонова. Вони були учасниками І Міжнародного фольклорного фестивалю етнічних регіонів України "Родослов" (м. Івано-Франківськ). Записано їхній компакт-диск "Пісенний фольклор східного Поділлля".
       Чотири десятиліття в Гайвороні діє дитяча музична школа, її директорами були А.В. Ковальчук, Є.Д. Вільданов, В.І. Сердюк, В.В. Панченко. Нині керівником цього закладу є В.М. Тімановський. Серед випускників школи - народний артист Росії, композитор І. Крутий, провідний музикант Саксонської опери Є. Фельдман. оперна співачка О. Куземська, соліст Донецької філармонії О. Гавлієвський та інші.
       В Гавороні і за його межами відомі самодіяльні композитори О. Костюк, В. Вакуленко, В. Нашемпа. їхні музичні твори звучать під час концертів, у теле- і радіопередачах.
       Майже сім десятиліть існує районна бібліотека, її книжковий фонд становить 71,6 тисяч книг. Послуги наймолодшим надає районна дитяча бібліотека, де зібрано 40 тисяч книг для дітей різного віку. Тривалий час очолювала районну бібліотечну систему Г.М. Дробен. За сумліну багаторічну працю вона нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, медаллю "За трудову відзнаку". Багато років життя відділи біблітечний справі Г.М. Станкова, М.А. Світлицька, А.А. і Дзюбак, Л.Л. Кришталь, І.П. Гончар, Д.М. Єфімова, М.І. Лахманюк, Л.П. Шрамко, Г.Л. Незбжицька, П.М. Швець та інші. Нині ЦБС очолює В.М. Рейниш. У місті діють бібліотеки у західній частині міста (колишнє с.Гайворон), ПТУ-35, машинобудівному технікумі, у загальноосвітніх школах № 1, № 2, № 3 , № 5, а також технічна та медична бібліотеки, і
       Райбібліотеку можна назвати центром духовного відродження. Тут | влаштовуються виставки художників М. Яровенка, Г. Малиновського, іконописця О. Буряка, виставлялись вироби з дерева В. Розум`яка. У читальному залі проводяться Шевченківські читання, дні слов`янської писемності і мови, конкурси читців та інші масові заходи. В ЦБС діє! інформаційно-консультативний пункт Центру підтримки творчих ініціатив.
       У місті активно діє товариство шанувальників живопису, яке очолює В.М. Панасюк.
       У районному центрі споруджено два меморіали загиблим воїнам в роки минулої війни, впорядковано братські могили. На п`єдестал] встановлено такі технічні знаки — вузькоколійний паровоз МТ-202, автомашина ЗІС, трактор "Універсал-ВТЗ". Відкрито меморіальну І дошку про гайворонське підпілля, яке діяло в роки Великої Вітчизняної війни.
       Районний відділ культури в різні роки очолювали М.П. Сівак, А.Й. і Дзигунський, В. А. Олійник, В.В. Панченко. Нині начальником відділу . культури райдержадміністрації працює невтомний ентузіаст своєї справи Л.Г. Панченко.
       У Гайворон з концертами приїздили відомі майстри сцени А. Солов`яненко, Й. Кобзон, Н. Яремчук, Н. Матвієнко, П. Дворський, В. Зінкевич, А. Кудлай, В. і С. Білоножки, Т. Повалій, П. Зібров, О.
Білозір та інші.

ЗЕЛЕНІ ЛЕГЕНІ МІСТА

        Саме так можна назвати протиерозійні ліси, гаї, парки і лісосмуги, висаджені у Гайвороні і навколо нього з 1909 по 1999 роки. Вони зайняли територію понад 200 гектарів, в основному, невдоби, яри, піски. Найбільш поширеними видами дерев є сосна, дуб, тополя, акація, клен, осика, ясен, черешня та інші.
       Заліснення провели працівники Вільховецького лісництва і колишнього приміського колгоспу "Південний Буг". Активну участь у проведенні лісонасаджень брав Іван Йосипович Пилипішин, який все своє трудове життя присвятив відтворенню лісів і гаїв у нас, на Прибужжі. Йому по праву було присвоєно звання заслуженого працівника лісового господарства України.

ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА - В ДІЇ

        З 1992 року в Гайвороні функціонує районний відділ земельних ресурсів, який забезпечує проведення земельної реформи, здійснює контроль за використанням і охороною сільськогосподарських і лісових угідь, за відновленням родючості грунтів, поліпшенням охорони навколишнього середовища На початок 2001 року було роздержавлено землю у ста відсотків сільгосппідприємств. Понад 12 тисяч селян району, в т.ч. 7860 пенсіонерів, отримали сертифікати на земельну частку (пай). Середній розмір його становить 3,2 га. Понад три тисячі власників земельних сертифікатів отримали Державні акти на право приватної власності на землю. Господарствам району видано Державні акти на право колективної власності на землю. Ведеться робота по продажу земель не сільськогосподарського призначення. Відділ земельних ресурсів очолює Л.О. Зубарєва.
       Реформовано Гайворонське КСП "Південний Буг". На його базі створено селянсько-фермерське господарство (керівник Ю.В. Сирота) і приватне сільськогосподарське підприємство "Урожай" (керівник О.Г. Метановський). Це дало позитивні зрушення у веденні сільськогосподарського виробництва. Приміром, трудівники ПСП "Урожай" у 2001 році виростили найвищий у районі урожай ранніх зернових культур. Кожен гектар видав по 50,2 центнера зерна з гектара.
       Бажаючі жителі райцентру отримали городи, дачні ділянки, землю під забудову. А громадянам, які вийшли з колгоспу і виявили бажання господарювати одноосібне, виділено орну землю в натурі. Проведення земельної реформи продовжується.

ЛИЦАР ПІСЕННОГО МИСТЕЦТВА

        Сьогодні ім`я композитора і шоумена Ігоря Крутого широко відоме в Росії, в Україні, в інших країнах ближнього і дальнього зарубіжжя. Обдарований музикант має свою творчу індивідуальність, свій композиторський почерк. Його пісні виконують відомі естрадні виконавці Валерій Леонтьєв, Лайма Вайкуле, Ірина Алегрова, Олександр Сєров, Михайло Шуфутинський, Олександр Буйнов, сестри Роуз та інші. З кожним новим твором досконалішою стає його майстерність, музичне мислення. Він нетерпиме ставиться до будь-яких проявів фальші на сцені, віртуозності, яка не викликає глибоких почуттів, не виправдана драматичним дійством. Незаперечний талант, відкрита душа і сценічна чутливість - ось ті риси, які він передусім цінує у виконавцях.
       Народився композитор у Гайвороні. Тут вчився у середній школі. До мистецьких висот ішов довгим, важким шляхом.
       Після закінчення музичного училища, а потім - педінституту, почав інтенсивно писати музику. Прагнув у своїй творчості до реалістичної простоти і щирості, працював над тим, щоб музична мова була дохідливою і виразною, а художні образи близькі і зрозумілі широкій слухацькій аудиторії. У піснях нашого земляка відчувається нетрадиційність форми, пошуки нових виражальних засобів.
       Сьогодні Ігор Крутий не тільки провідний композитор-мелодист Росії, але і президент фірми "АРС", відомий шоумен, король, який контролює музичний бізнес у Російській Федерації.

Валентин САНДУЛ.

МАШИНОБУДІВНОМУ ТЕХНІКУМУ – 40 РОКІВ

        Три з половиною десятиліття тому в Гайвороні відкрився вечірній філіал Кіровоградського машинобудівного технікуму. Приміщення не було і заняття проводились у середній школі №5. У 1969 році навчальний заклад очолив В.О. Делінгевич. Згодом філіал набув статусу самостійного навчального закладу і йому надали окреме приміщення. Завдяки наполегливості В.О.Делінгевича споруджено трьох- і чотирьохповерхові корпуси, навчальну майстерню.
       З роками міцніла матеріально-технічна база, збільшувався набір студентів. Нині на стаціонарному і заочному відділеннях здобувають освіту майже 600 юнаків і дівчат. За 35 років дипломи одержали 3455 спеціалістів. Якщо раніше тут одержували середню спеціальну освіту, то зараз - вищу освіту першого рівня акредитації. Випускникам технікуму, які поступали на базі 9 класів, разом з дипломом видається атестат про середню освіту.
       Директорами навчального закладу працювали О.С. Мартинюк, М.І. Павлов, Д.І. Чернієнко. Багато років життя віддали навчанню студентської молоді І.Ф. Кузьменко, В.Я. Винокур, М.Я. Першогуба, І.І. Корнієнко, Л.В. Делінгевич, П.В. Коротушенко, П.В. Гречка, Г.І. Копачинська, Н.А. Боднар, О.В. Горчинський, П.І. Макарчук, О.П. Замятін, Г.В. Гребеннік, А.Т. Тигипко, Н.М. Першогуба та інші.

Є ПЕРШИЙ ШИРОКОКОЛІЙНИЙ

        Цього дня тепловозоремонтники чекали з нетерпінням. Перший відремонтований тепловоз широкої колії поблискував свіжою фарбою на території тепловозоремонтного заводу. І ось урочиста мить. Біля дизельної дільниці 6 вересня 1999 р. зібралися трудівники і ветерани заводу, представники адміністрації залізничного вузла, замовники з комбінату хлібопродуктів.
- Понад 100 років тому, - сказав директор підприємства! В.М. Пилипішин, - започаткував свою історію наш завод. Спочатку то були залізничні майстерні, згодом паровозоремонтний, а нині тепловозоремонтний завод. Лагодили тут паровози різних марок, а потім тепловози вузької колії. В останні п`ять років складальний цех призупинив роботу. Щоб відновити роботу цеху, вирішили взятись за освоєння ремонту тепловозів широкої колії.
       Першим тепловоз ТГМ-2 поставив у ремонт ВАТ "Комбінат хлібопродуктів" (голова правління Микола Семенович Рябокучма). Перший полагоджений локомотив нормальної колії - це подарунок заводчан до дня міста Гайворона, якому виповнилось 50 років. Активну участь в освоєнні технології ремонту такого типу тепловозів взяли слюсарі Д.І. Маньківський, В.І.Коваль, В.Н.Каленик, М.І.Блоха, В.Я.Мельник, майстри С.С. Десяк, О.В. Масловський, головний технолог І.І.Задорожний, головний інженер П.С. Перебейніс та інші.

ВІДЗНАЧИЛИ ЮВІЛЕЙ

        26 вересня 1999 р. жителі і гості Гайворона відсвяткували 50-річчя присвоєння статусу міста. Урочистості розпочалися на Привокзальній площі. Міський голова М.М.Журба розповів присутнім про історичні віхи розвитку населеного пункту, відзначив трудові колективи і окремих громадян, які докладають багато зусиль, щоб райцентр став привабливішим.
       Голова райдержадміністрації М.С. Рябокучма і голова районної ради В.О.Делінгевич відкрили меморіальні дошки українським письменникам-демократам Степану Руданському і Анатолію Свидницькому, які в п`ятдесятих роках XIX століття приїздили у Гайворон (тоді с. Струньково). Для увіковічення цих відомих літераторів велику дослідницько-краєзнавчу роботу провели Р.Я. Свідерський і Н.М. Долгова.
       В цей день у РБК відкрито виставку картин М.Ф. Жидельова.

ЯК ЦЕ БУЛО НА ГОСТИНУ ДО КНЯГНИЦЬКИХ

        Вони були земляками, однокласниками і друзями. Степан - високого зросту, широкоплечий, його карі очі випромінювали доброту.
Анатолій - гарний, як дівчина. Мав живі, блискучі очі, лагідне і задумливе обличчя. Родом обоє з Поділля: Степан - з Хомутинців, а Анатолій-з Маньківців (нині Вінницька обл.). Вчилися у Кам`янець-Подільській духовній семінарії.
       Єднала їх любов до літератури і народної пісні. Вони не раз говорили, що то за сила берегла ті пісні, коли український народ протягом століття був битий, нівечений, нищений, а пісня його жила, не згоряла, знов квітла, як неопалима купина.
       Коли Степан навчався у семінарії, то деякий час жив на квартирі вдови - матушки Єлизавети Княгницької. У неї було три доньки. Між ними Марія - дівчина надзвичайної вроди і з добрим серцем. Молоді покохали одне одного.
       Тим часом Княгницька виїжджає у с. Струньків. При житті у цьому селі побував її чоловік. На вакації (канікули) у Струньків приїздили і семінаристи Анатолій Свидницький та його друг Степан Руданський. Три доньки Княгницької брали активну участь у читаннях, збиранні народних пісень, прислів`їв, приказок та повір`їв. Хлопці купались з дівчатами у Бугу, перебирались на солгутівський берег, де пили воду з джерела під скелею.
       Степан гарно малював, то ж не міг не намалювати кохану дівчину Але Марія була скромною, цнотливою і позувати йому сама не хотіла. Довелось малювати всіх трьох сестер. Так з`явилась картина "Сестри. мироносиці". Розповідали, що з часом мати віддала її в церкву. А де зараз картина, ніхто не відає.
       Далі їх життєві дороги розійшлися. Степан Руданський поїхав, навчатися до Петербурга, а Анатолій Свидницький - до Києва. Через скрутний матеріальний стан вдова Княгницька змушена була дати згоду на сватання старшої доньки Марії з богословом І. Квартировичем. Дізнавшись про це, Степан дуже сумував. Свою тугу він вилив у віршах "Ти не моя, дівчино дорогая", "Мене забудь". А його вірш "Повій, вітре, на Вкраїну" був покладений на музику і став популярною народною піснею, її полюбили не тільки в Україні, але і в Угорщині, Франції, Англії, Данії та інших країнах.
       Важкою і водночас прекрасною була доля великих синів України - Степана Руданського і Анатолія Свидницького. В пам`яті нашого народу вони залишилися назавжди, як особистості, котрі серцем уболівали за долю України.

Наталія ДОЛГОВА, Ростислав СВІДЕРСЬКИЙ.

ГАРМОНІЯ ТВОРЧОСТІ

        Він належить до плеяди тих письменників, які наполегливо і послідовно відстоюють українську тему, український характер, нашу ментальність, нарешті, нашу українську історичну правду. Як той оратай, уперто оре відведений йому Богом, долею і талантом лан, знаючи, що вивершене мистецьке збіжжя його достигає уже для поколінь прийдешніх.
Станіслав Стриженюк народився і виховувався у селі Гайвороні, в батьковій хаті над самісіньким Південним Бугом. Дух річки вчувався постійно і завжди. Буг для нього був надійним другом, збагачував художню уяву навдивовиж розмаїтим пізнанням і спостереженнями, відкриваючи несподівані ракурси світобачення. А згодом, після закінчення десятирічки, Буг покликав юнака у безмежний світ. Вчився в Одесі, на хіміко-технологічному факультеті політехнічного інституту.
       Саме тоді, на початку п`ятдесятих років, почав писати вірші.
       У 1955 році Станіслав Стриженюк одержав диплом хіміка-технолога і поїхав за призначенням аж у Казахстан, на Актюбинський річний комбінат.
       Він продовжував писати вірші, спромігся відвідати шевченківські шсця У Казахстані. Саме тоді народилися перші рядки поеми "Поет і тьма" про останній день перебування Тараса Григоровича на засланні. А коли закінчився встановлений державою строк роботи на хімкомбінаті, повернувся в рідну Україну, у причорноморське місто, де вчився. Працював начальником Одеського обласного управління культури, головним редактором кіностудії.
       У 1957 році побачила світ перша поетична збірка "В братньому краю". Тоді літературні критики відзначали характерну рису творчості нашого земляка - прагнення до виразності форми, витонченості і структурної побудови вірша. В його поезії крізь призму асоціацій можна читати історію країни і людей, більше того - всього людства.
       Плідними були для Станіслава і 60-ті роки, коли він разом з однодумцями активно домагався встановлення в Одесі пам`ятника Шевченкові , коли вийшли друком його книги "Земля орлів", "Рубікон", "Моя Платанія", "Журавлинь", поема "Слава Ковалівна". Твори видавалися в Болгарії, Польщі, Чехословаччині, мовами народів колишнього Радянського Союзу.
       Поет і прозаїк, член Національної спілки письменників України Станіслав Стриженюк видав майже три десятки книг. У них відчувається могутня лірична стихія, що під пером майстра стала гармонією.

Валентин САНДУЛ, краєзнавець.

2000-й рік: НА РУБЕЖІ ДВОХ ЕПОХ. ХРИСТОС ПОВЕРТАЄТЬСЯ В НАШІ СЕРЦЯ

        Християни відзначали найвизначнішу дату в історії людства - 2000-річчя Різдва Христового. Ісус прийшов на землю, щоб повести людей шляхом спасіння. Як людина, Христос - Син Людський і одночасно Первоначальник іншого, блаженного життя, Він указав і розкрив перед нами новий смисл життя віруючої людини. Його вчення струнке и прекрасне. Христос є посередником, між нами, гріховними людьми і Богом. Христос вічний, і цю вічність і безсмертя приніс Він на землю.
       У різдвяні дні у гайворонських храмах відбувалися богослужіння, де прославлявся Господь. Йому співали святі Гімни, бо Христос є для християн світлом і радістю.
       У передріздвяні дні Гайворон відвідав і відправив урочисте богослужіння у храмі Іоанна Предтечі єпископ Кіровоградський та Олександрійський Пантелеімон.
       У квітні у Храмі Іоанна Предтечі у м. Гайвороні, а також в інших храмах району було виставлено для поклоніння і моління чудотворну Рудосельську ікону Божої Матері.
       З благословення єпископа Кіровоградського і Олександрійського Пантелеімона ікона побувала у храмах Гайворонщини. При великій кількості народу постійно - вдень і вночі - возносились молитви до Пресвятої Богородиці з проханням, щоб вона заступилась за нашу державу, район, місто, за кожного громадянина. Спонсорську допомогу надали для доставки ікони депутат обласної ради.

С.В.Бориско і страхова компанія "Оранта".

        У неділю 5 серпня 2001 року до Гайворона дійшла Перша Всеукраїнська хресна хода, приурочена вступу Православного світу у третє тисячоліття від Різдва Христового і 950-річчю Свято-Успенської Києво-Печерської лаври. Ще задового до прибуття учасників хресної ходи сотні гайворонців і гостей міста зібралися на вулиці Кірова біля того місця, де колись стояв православний храм і в роки тоталітаризму був зруйнований. Тут члени місцевої православної громади встановили хреста, який би нагадував усім про трагедію храму і святість цього місця.
       Учасників Першої Всеукраїнської ходи гайворонці зустріли хлібом-сіллю. А потім хресна хода рушила вулицями Гайворона до храму Іоанна Предтечі. Попереду християнські святині - чудотворні ікони Божої Матері: "Почаївська", "Призри на смирення", "Успіння Києво-Печерська", "Володимирська", "Знаменіє", "Тихвинська".
       У храмі Іоанна Предтечі відбулось Богослужіння.

істо над бугом"
сторінки

<< 1 - 2 - 3 - 4 - 5 - 6 - 7 - 8 - 9 - 10 - 11 - 12 >>

 

 

Наш край

Видатні люди краю

Пошук

Наша адреса


26300,
Кіровоградська обл.
 м. Гайворон,
вул. В.Стуса (Кірова), 17
тел. (05254) 2-24-03
E-mail: libgayvoron@i.ua
skype - bibliotekahv
Працюємо:
щоденно, окрім суботи
з 9.00 до 18.00
останній день місяця
 санітарний


текст | текст | текст | текст | текст | текст | текст | текст