Велика Вітчизняна війна  

    22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз. Фашистські полчища вдерлися на територію України. На підприємствах, в колгоспах проходили мітинги, де трудівники висловили рішучість розгромити фашистів. Вже 23 червня о 7-й годині ранку в паровозному депо розпочався мітинг. Залізничники, дізнавшись про віроломний напад гітлерівської Німеччини, засудили агресію і заявили: "Всі, як один, готові стати на захист Батьківщини!"
    З наближенням фронту розпочалась підготовка до евакуації підприємств міста. 9 липня почався демонтаж обладнання паровозоремонтного заводу. Воно вантажилось на платформи і відправлялось залізницею в Чувашію. Евакуювалась туди і частина робітників, які продовжували працювати на оборону в тилу. Розгорталась мобілізаційна робота, яку проводив райвійськкомат. На фронт відправили сотні гайворонців. У військкомат поступали заяви від неповнолітніх з проханням зарахувати в ряди Червоної Армії.
    Колгоспи одержали розпорядження: трактори і комбайни відправляти своїм ходом за Дніпро, а також гнати на схід коней і рогату худобу.
На підступах до Гайворона наші поріділі частини стримували гітлерівців. Ось що повідомлялось у донесенні політвідділу 164 стрілецької дивізії 17 стрілецького корпусу 18 армії Південного фронту про бойові дії одного з артилерійських підрозділів:
"Командир 1-го дивізіону 473 гаубичного полку капітан Багримов показує зразки мужності, сміливості, відваги у боях з гітлерівцями. Під Гайвороном його дивізіон прикрив вогнем переправу через річку Південний Буг. Фашисти обійшли артилеристів і створили загрозу оточення. Капітан Багримов особисто керував вогнем батарей. Примусивши замовкнути ворожу батарею, дивізіон в упор розстріляв піхоту противника. Ведучи вогонь поперемінно, артилеристи самі прикривали свій відхід".
    Після важких боїв 29 липня Гайворон залишили останні частини Червоної Армії. З перших днів окупації вороги почали насаджувати окупаційний режим.
Гайворон став прикордонним населеним пунктом і увійшов до складу Миколаївської округи рейхкомісаріату "Україна". Тут розташувались гебітскомісаріат, служби безпеки і гестапо, прикордонна і жандармська комендатури, залізнична адміністрація, районна і селищна управи, поліція. В одному з кам'яних двоповерхових будинків була тюрма. Фашисти арештовували, катували, розстрілювали радянських людей, грабували і вивозили до рейху
майно, хліб, худобу і навіть чорнозем.
    Людей, як худобу, виганяли до Німеччини. Тільки з Гайворона на каторжні роботи фашисти відправили понад 1400 чоловік. Молодь не хотіла їхати на примусову роботу, а тому хто як міг уникав відправки до Німеччини. Юнаки і дівчата переховувалися в льохах, лісах, сусідніх селах. Немало їх тікало вже з ешелонів під час перевезень до Німеччини.
    У відповідь на свавілля і жорстокість ворога створюється гайворонське підпілля. Одним з організаторів його був М.С.Корнійчук, який з'явився в Гайвороні з сусіднього Джулинського району Вінницької області. У березні 1942 року він разом з колишнім учителем С.Л.Федченком, працівником паровозоремонтного заводу М.П.Зимоліним (перед війною начальник протиповітряної оборони станції Овруч) та інженером О.Є. Беляковським створив у Гайвороні підпільну організацію. Агенти жандармерії влітку 1942 року дізнались про підпільну діяльність С.Л.Федченка і заарештували його, а восени стратили в Кіровограді.
Багато гайворонських підпільників влилося у партизанський загін "Буревісник", що діяв у сусідньому Савранському районі. Серед них - Р.Форостяний, В.Ковальчук, В.Лахманюк, Ю.Байда та інші.
    В серпні 1943 року від рук фашистських прихвостнів загинув у Долинівці М.П.Зимолін, який був керівником підпільного райкому партії. Патріоти розклеювали антифашистські листівки, організовували втечу військовополонених з концтабору, який знаходився у гранкар'єрі. Підпільники відправили у Другу партизанську бригаду, що діяла на території Вінницької області 16 і в партизанський загін "Буревісник" майже 80 чоловік. Крім цього, в "Буревісник" було переправлено 27 радянських офіцерів, яких удалося звільнити з табору військовополонених. Партизанам передавалась зброя, ліки, продукти, розвідувальні дані. Сміливістю, відвагою, самовідданістю відзначалась зв'язкова гайворонського підпілля Наташа Захарова.

ВИЗВОЛЕННЯ

    Фронт наближався до Прибужжя. 10 березня 1944 року розвідзагін під командуванням М.О.Чернявського першим з наступаючих частин вийшов до Південного Бугу на південний схід від Гайворона. Вислані дозори оглянули Гайворон і виявили тут значні сили ворога. Розвіддані передали у штаб 29 танкового корпусу 5 танкової армії. Перед підступом фашисти 9 березня розстріляли 41 жителя Гайворонського району, в т.ч. 13 партизанів.
Партизани загону "Буревісник", використовуючи безпорядок і паніку, які панували серед відступаючих частин ворога, завдали ударів по фашистських загарбниках і тим самим надали допомогу наступаючим частинам 2-го Українського фронту. 10 березня 1944 року партизани захопили раніше підготовлені німцями окопи в районі Гайворона, знищивши чимало німецьких солдат і офіцерів, які поспішали до переправи через Південний Буг. Одна з груп партизанів розсіяла колону фашистів, що рухалась по дорозі з Гайворона на Хащувате.
    Увечері 11 березня передові загони 29 танкового корпусу вийшли на" північну околицю Гайворона. Вранці наступного дня за ними підоспіли і піхотинці 20-го гвардійського стрілецького корпусу 4-ої гвардійської армії. Вночі вони зайняли селище і залізничний вузол і вийшли до Південного Бугу.
При звільненні райцентру загинули рядовий 793 окремого саперного батальйону Іван Гаврилович Волков, молодший лейтенант 204 гвардійського стрілецького полку Володимир Сергійович Литов. Віддали своє життя за вигнання ворогів з Гайворона рядовий 16 артилерійської дивізії прориву Микола Михайлович Шабаєв, боєць Микола Федорович Кільченко, підполковник Вікентій Герасимович Конюшевський та інші.
Газета "Известия" у березні 1944 року писала: "Розвиваючи успіх, наші війська в надзвичайно важких умовах бездоріжжя пройшли за день ЗО кілометрів і штурмом оволоділи районним центром Одеської області - Гайвороном".
    Невдовзі після визволення 15 березня на Гайворон здійснила наліт німецька авіація. Зруйновано залізничну станцію, підірвано головну залізничну колію, знищено кілька паровозів і вагонів, перервано телефонний зв'язок. Того ж дня в Гайвороні відбулась нарада активу, яка визначила першочергові завдання відбудови зруйнованого райцентру. Відновлюється телефонний зв'язок, в центрі встановлено радіорупор. У двадцятих числах березня розпочав функціонувати радіовузол на 800 абонентських точок. Відбулися похорони розстріляних фашистами патріотів.
Фашистська окупація, яка тривала майже 2 роки і 7 місяців, принесла багато руйнації, горя і страждань. Були пограбовані і зруйновані промислові підприємства, сільгоспартілі, житлові будинки.
    З фронтів Великої Вітчизняної не повернулось більше півтисячі воїнів - жителів Гайворона. Імена полеглих у нелегкій борні з ворогом викарбувані па плитах двох меморіалів. Однак вищеназвані цифри не дають повною уявлення про наслідки війни. Уже по її закінченні учасники боїв помирали від ран і контузій. Важким наслідком воєнного лихоліття було сирітство, бо багато дітей залишилось без батьків.

ВІДБУДОВЧИЙ ПЕРІОД

    Як тільки прибузька земля була звільнена від фашистської окупації, розпочалась відбудова народного господарства. Колгоспники вийшли засівати весняну ниву. Держава виділила кредити і насіння. В квітні стає до ладу діючих паровозоремонтний завод, починають функціонувати вузькоколійка, масло- і млинзаводи, гранітний кар'єр. Відновлює роботу районна друкарня. Оскільки наш район звільнений першим на Одещині, в Гайвороні було видруковано кілька перших після визволення номерів обласної газети "Чорноморська комуна". 5 квітня 1944 року відновлюється і випуск районної газети "Шлях комуни". Тираж - півтисячі примірників. Газета виходила двічі на тиждень на одному листку.
    У1944 році на ГПРЗ, крім паровозів, на ремонт поступала і військова техніка, яка тут лагодилась і відправлялась на фронт. Паровозоремонтники надавали також допомогу у відбудові паровозного і вагонного депо, дистанції колії та інших підприємств.
    У перші два роки після звільнення Гайворона деякі поля колгоспу імені Кагановича оброблялись вручну. Колгоспники Яків Паламарчук, Павло Ткач, Горпина Багрій, Єлизавета Гладик та багато інших копали поле лопатами. Дехто приводив з дому корів, яких запрягали в плуги і орали землю.
До мирної праці повертались фронтовики. Вони очолювали колгоспи, підприємства, бригади, ферми, ставали організаторами добрих справ.
Згодом у місцеві колгоспи "Червона зірка", імені Кагановича і "Червоний промінь" надійшло 14 тракторів з Челябінського і Сталінградського тракторних заводів. Сотні голів худоби одержали з Уралу, Алтайського краю і Далекого Сходу. Надійшло 600 кубометрів лісоматеріалів для ремонту тваринницьких ферм.
    У 1947 році була відмінена карткова система. І хоча обсяг промислового виробництва перевищував рівень 1940 року, суттєвого підвищення матеріального рівня життя людей не сталося. Не вистачало товарів широкого вжитку. Крім цього, грошова реформа 1947 року девальвувала рубль д "з'їла" особисті заощадження громадян, підвищувались ціни.
    Негативно позначилась засуха 1946 року. Представники влади, за словами М.С.Хрущова, "вибивали" у колгоспів хлібні запаси. Це робилося для того, щоб забезпечити вивезення значної кількості зерна у країни народної демократії Європи. У1947 році наступив голод. Частина жителів райцентру змушена була виїжджати в області Західної України, де вродив хліб і не було голоду. Непосильними для людей залишались державні податки, оплата праці в колгоспах була низькою. У спецповідомленні міністра держбезпеки УРСР Савченка міністру держбезпеки СРСР Абакумову під грифом "секретно" зазначалося, що в "Гайворонському та інших районах через недоїдання і виснаження серед колгоспників зафіксована велика кількість опухлих людей та смертних випадків".
Нарощували потужності промислові підприємства. Так, гранкар'єр чотирирічну виробничу програму виконав на 8 місяців раніше. По 2 норми за зміну виконували робітники Олексій Обліванцев, Антон Камінський, Григорій Рибко. А колектив механічного цеху за ініціативою механіка Бориса Бігуна відбудував своїми силами електростанцію, яка освітлювала кар'єр і квартири робітників.