У складі Київської Русі

  

    Територія сучасного міста у IX столітті н.е. була заселена уличами (східнослов'янське плем'я). У X столітті їх підкорив великий князь Київський Ігор. До першої половини наступного століття наше Прибужжя входило до складу Київської Русі.
Згодом тут панували кочів'я печенігів, а з XII століття - половців.
    Жахливого нашестя зазнало Прибужжя у середині XIII століття, коли тут пронеслись полчища монголо-татар. За словами літописця, пришельці міста і села "подільські нищили вогнем і мечем". І лише Галицько-Волинське князівство зуміло чинити опір завойовникам. Князь Данило Романович у 1254 - 1255 роках визволив землі по Південному Бугу.
    У XIV столітті вперше згадується Поділля, куди входила і територія сучасного Гайворона. Поділля, або Подолія - назва слов'янська і означає територію, що лежить по долу будь-якого підвищення. У другій половині XIV ст. з цієї території вибив татарські орди князь литовський Ольгерд і тут почали володарювати його племінники - князі Коріатовичі.

СТРУНЬКІВ І СТРУНЬКІВСЬКИЙ ТАШЛИК

    За переказами Струньків і Ташлик Струньківський спочатку були невеликими давніми поселеннями, а із збільшенням у них кількості жителів вони злились в один населений пункт. Вони засновувались без планової забудови. А тому їх вулички вузенькі, криві, мають тупики.
Біля Струнькова (нині центральна частина Гайворона) простягався Гардовий шлях. Він отримав свою назву від Гарда на Бугу (адміністративного центру Бугогардівської паланки). Цей шлях "виходив із Подолії, перетинав Буг по одному з кам'яних мостів, потім входив у межі вільностей запорозьких козаків. Він був прямим аж до Кам'янської Січі, а далі у Крим".
    З початку XVIII ст. відчувається вплив на прибузьку територію Запорозької Січі.
Головним знаряддям обробітку землі на той час був традиційний український плуг. Врожай збирали вручну з допомогою серпа, коси, грабель, ціпа. Селяни вирощували традиційні культури - жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, а також городні культури - капусту, цибулю, часник, кавуни, дині та ін. Збільшувалися насадження плодових дерев. З худоби розводили волів, корів, коней, а також домашніх птахів. Приділялась увага і таким промислам, як бджільництво, рибальство, мисливство.
    Земля і жителі Струнькового належали графу Станіславу Потоцькому. У 1752 році тут було виділено землю для церковних потреб, а в 1753-у завершено спорудження храму. Як пише Юхим Сіцинський, першу дерев'яну церкву перенесено з с.Громи, що під Уманню. Вона була зведена на честь святого Іоанна Предтечі.
    На ті часи повинності на селян накладалися невеликі, бо прикордонна прибузька територія до 1768 року була заслоном проти нападу ногайських татар. Тому жителі Гайворона, Струнькового і Ташлика, крім заняття землеробством, виконували ще й функції сторожових вартових.
Ногайські татари вели тоді кочове життя і мало займались торгівлею, а ще менше - промислами. Кочували по безлюдному степу і нагадували бідних і напівголодних дикунів. Нападаючи на українські православні села і містечка, захоплювали у полон християн на продаж для багатих мусульманських сімей. Такий спосіб життя був головним джерелом їхнього існування.
    У другій половині XVIII ст. проводився перепис євреїв Брацлавського повіту Брацлавського воєводства, до складу якого входили Гайворон, Струньків і Ташлик. Так, у 1766 р., у селі Гайвороні (або як його тоді ще називали Гайворонець) проживало 6 громадян цієї національності. У 1787 р. у Струнькові їх мешкало 10 чол., у Ташлику - 12 чол., у Гайвороні - 8 чол.
    У XIX ст. чисельність євреїв значно збільшилась. Як писав В.К. Гульдман у книзі "Подільська губернія", улюбленим заняттям євреїв була торгівля, різні сфери побутових послуг. У їх віданні була лісова промисловість, постачання цукроварень сировиною і матеріалами. Євреї надавали кредит як поміщикам і заводчикам, так і міщанам та селянам. Єврей на селі - був ходячий ринок збуту.
    Відповідно до перепису ("Ревизские сказки") у 1811 р. у с. Струнькові проживало 432 жителі чоловічої статі (кількість жінок не значиться), які належали графу С. Потоцькому.