На початку ХХ століття  

    У 1900 році розпочалась світова економічна криза. Розорялось і занепадало сільське господарство. Маючи невеликі наділи землі, а то й будучи безземельними, люди йшли на заробітки в міста, де поповнювали армію безробітних.
    У 1905 році землі села Гайворона належали Д.П.Смирнову, А.М.Канішевському і О.І.Головку. Дворів було 323, проживало 1530 чоловік. Віддаль до повітового міста Гайсина - 66 верст, а до волосного містечка (Хащувате) -12 верст. Найближча поштова станція (куди адресується кореспонденція) - залізнична станція Гайворон, найближча земська станція -м. Хащувате- 12 верст. В селі діяла православна церква і церковно-парафіяльна школа.
    У с.Струнькові, що належало Алозію Чарновському, налічувалось 173 двори і 960 жителів. В селі були православний храм, двокласне церковно-парафіяльне училище, поштово-телеграфне залізничне відділення, урядницький пункт, водяний млин і аптеки.
    Ташлик Струньківський належав А.Чарновському. Дворів 213, жителів - 1116 чоловік. В селі знаходився винокурний (спиртовий) завод.
9 січня 1905 року розпочалась перша народна революція. Саме тоді у Петербурзі царські війська розстріляли мирну демонстрацію. На знак солідарності розпочались страйки у промислових центрах України. Не залишився осторонь і Гайворонський залізничний вузол. Ось що повідомляв у своєму рапорті гайсинський повітовий справник подільському губернаторові:
    "У селі Струньковому при станції Гайворон залізничні робітники вживають заходів до збуджень селян шляхом читання газетних статей, що збуджують проти уряду, проти поміщиків, закликають до насильства і грабежу. І плоди виявляються: селяни Струнькового відкрито говорять, що чекають весни, а весною відберуть і поділять панську землю...".
    18 жовтня 1905 року залізничники гайворонського вузла підтримали всеросійський жовтневий політичний страйк. Рух поїздів . припинився. Страйкарі висунули вимогу, що приступлять до роботи лише тоді, коли буде скорочено робочий день і збільшено заробітну плату.

У ВИРІ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

    В січні 1918 року IV Універсал проголосив Україну самостійною, незалежною, суверенною державою українського народу.
    Наприкінці того ж року було встановлено радянську владу у Гайвороні, Струньковому і Ташлику. А в березні сюди увійшли німецько-австрійські війська. Великий гарнізон німецьких вояків розквартирувався на станції Гайворон. Встановлювався жорсткий окупаційний режим. Запроваджувались польові суди і смертна кара. Окупанти видали розпорядження про недоторканість панських земель і повернення розграбованого майна.
    З квітня 1917 року в повіті починають розповсюджувати "Одноденний Гайсинський листок свободи" (редактор Н.В.Ванштейн), потім (1917-1918 р.) - "Гайсинське слово", а починаючи з 1920 року - "Вісті Гайсинського повітового революційного комітету". Вони висвітлювали тогочасні події і надходили до Гайворона і Струнькова.
    Наприкінці жовтня 1918 року робітники-залізничники і селяни організували бойовий загін і вигнали німців із Гайворона. У ворогів відібрали награбоване майно і роздали біднякам.
    Через прибузьку територію проходили і на невеликий проміжок часу займали її озброєні загони отаманів Григор'єва, Зеленого, Марусі, Клименка, Махна та ін.
Під час першого зимового походу армії УНР (6 грудня 1919 р. -6 травня 1920 р.) під проводом генерал-полковника М.Омеляновича - Павленка 6 березня 1920 року були звільнені від більшовиків Гайворон і Хащувата. Відзначилась 1-а Запорізька дивізія А.Гулого-Гуленка.
    Згадується Гайворон у книзі "Отамани Гайдамацького краю": "Командир таращанців Гребінка не тямив себе від люті, що Волинець вискочив з його рук. Він наклав на місцеве населення величезну контрибуцію - за сприяння повстанцям. На вагонах ешелону, куди завантажили тисячі пудів цукру, олії, сала, меду, наказав написати: "Подарок красному Петрограду" і вислав до Петрограда телеграму: "Не благодарите, это наш долг".
    Але на залізничну станцію Гайворон, де стояв ешелон, несподівано наскочив Волинець і, розгромивши сторожу, заволодів потягом. Волинець не знаходив слів для подяки більшовикам за ту здобич, яка визволила його з біди. На випадковий крам він придбав коней, зброю, одягнув людей, став, як кажуть, чоловіком. На третій день Гайсин знову був у його руках".
    Продовжувалась громадянська війна. Восени 1919 року Гайворон і Струньків зайняли білокозачі частини генерала Денікіна, які зажадали від селян поповнити продовольством їхню армію. Тобто, їдати по 5 пудів зерна з десятини та частину городини. Було введено смертну кару, заборонено викладання української мови в школах. Через кілька місяців денікінці відступили і залишили Гайворон. В лютому 1920 року тут встановлено радянську владу.
Ще навесні 1919 року при залізничних майстернях створюється партійний, а в 1920 - комсомольський осередок. Молоді комунари Прали участь у бойових діях частин особливого призначення (ЧОП). Під час бою у Мощенському лісі з тими, хто боровся проти більшовицької влади, загітуй комсомолець Микола Воєводін. Одназ вулиць міста названа мого іменем.

РОКИ 20-ТІ І 30-ТІ

    Для цього періоду характерні такі події, як розділ землі між селянами, заміна політики воєнного комунізму на нову економічну політику (НЕП), новобудови перших п'ятирічок, колективізація, голодомор 1932 - 1933 рр., репресії.
    У 1920 році у Струнькові, Ташлику налагоджують роботу підприємства, функціонують лікарня, школи, бібліотека. Для вирішення важливих господарських завдань не вистачало палива і сировини. З 798 робітників та службовців станції лише 150 чоловік мали кваліфікацію.
    У 1920 році у с.Гайвороні проживало 1221 чоловік, у с.Струнькові - 1110 чол., у с.Ташлику Струньківському - 980.
Для підготовки кадрів у 1921 році відкриваються технічні курси, а в 1922 році - школа фабрично-заводського учнівства, через три роки - курси слюсарів.
    Розгорталась робота щодо ліквідації неписьменності. У школу політграмоти записалось 300 чоловік. Діти навчалися в школі, яка працювала у дві зміни. У 1922 році відкрилась хата-читальня і сільбуд.
    Робітники взялися за відновлення паровозів і вагонів, які були пошкоджені під час громадянської війни. У своєму виступі на першому з'їзді профспілок Поділля голова Гайворонського учпрофсожу Жибінський говорив: "Для відбудови транспорту, при нестачі робочих рук, загальні збори Гайворонського учпрофсожу постановили: відремонтувати в позаурочний час без оплати кілька вагонів. В тяжких умовах вдалося досягнути значних результатів. Проведено капітальний ремонт 5 паровозів, середній – 10 паровозів, малий ремонт – 10 паровозів, 200 вагонів, 150 теплушок (військових)".
    Уже в 1922 році ремонт паровозів і вагонів, який робили в гайворонських майстернях, становив 85 - 90 відсотків довоєнного рівня.
У Гайвороні, Струньковому почали діяти сільські ради і комітети незаможних селян, які поділили панську землю, визначали розміри продподатку, допомагали бідноті у проведенні сівби і збиранні урожаю, надавали допомогу голодуючим, створювали сирітські приюти, хати-читальні, різні курси та гуртки, кооперативні об'єднання.
    У 1921 році в с.Струнькові 76 службовців і робітників станції Гайворон отримали від держави у користування 195 десятин землі (яка раніше належала поміщику Чарновському). Через рік вони мали 7 волів, 6 коней, 9 биків, 10 корів, 12 телят, 17 свиней, 20 овець, 22 кози. Артілі також належали 2 трактори. У 1922 році було зібрано 569 пудів ячменю, 1500 пудів кукурудзи, 2400 пудів картоплі. Не вистачало реманенту і тяглової сили.
Восени 1921 року продрозкладка була замінена продподатком. Майже удвічі зменшувався податковий тиск. Крім цього, селяни мали можливість надлишки сільгосппродукції продавати на ринку за існуючими цінами. Нова економічна політика не тільки скасовувала урядовий контроль за внутрішньою торгівлею, але й дозволяла оренду земель і дрібних підприємств.
    Нарощували потужності головні залізничні майстерні. У 1923 році тут встановили двигун "Вольфа" з генератором, який виробляв 50 кіловат електроенергії на годину. У 1924 році почали робити чавунне литво. Протягом наступних двох років було розширено мініелектростанцію. Майже три десятиліття паровозні котли клепались вручну. А в 1930 почали впроваджувати електрозварювання.
    У 1923 році в Україні проведено адміністративну реформу. Гайворон, Струньків і Ташлик увійшли до складу Хащуватського району Гайсинської, а з 1925 року - Первомайської округи (губернії були ліквідовані).
    У 1926 році проводився Всесоюзний перепис населення. У селі Гайвороні було 511 дворів і 2061 житель, у с.Струньковому - 674 двори, 2453 жителі, у Ташлику Струньківському - 441 двір, 1854 жителі.

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

    У 1929 році пленум ЦК ВКП(б) прийняв рішення про суцільну колективізацію. Це було викликане тим, що для здійснення індустріалізації потрібен був хліб. А в умовах тоталітарного режиму колгоспами легше керувати, ніж розрізненими селянськими господарствами.
    У 1929 - 1930 рр. у Гайвороні, Струньковому і Ташлику утворено колгоспи "Червона зірка", "Червоний промінь", імені Чубаря. Офіційно колективізація проголошувалася добровільною, але проводилася насильницькими методами. До тих громадян, які не хотіли вступати в колгосп, представники влади застосовували різні примусові заходи: забирали силоміць майно, виганяли сім'ї з житла, тобто, проводили розкуркулення заможних селян і середняків, їх як правило, висилали за межі України, в далекі холодні краї.

ГОЛОДОМОР

    Взимку 1932 - 1933 рр. спалахнув страшний голод. Він досягнув апогею навесні і на початку літа 1933-го. Це сталося тому, що 1932 рік виявився неврожайним, а в селян забрали хліб до зернини. Таким чином багатьох людей прирекли на смерть. Виснажені, опухлі, безсилі, вони вмирали на полі, на вулиці, на роботі, в лісах і долинах.
    Активністю відзначалися так звані "буксирні бригади". Для пошуку зерна вони використовували спеціально виготовлені сталеві прути довжиною 1,5-3 метри. Бригади ходили від хати до хати, вишукуючи зерно в кімнатах, па горищі, в коморі, в інших господарських приміщеннях. Були випадки, коли в хаті вимірювали навіть піч, чи не досить вона велика, щоб умістити приховане зерно за цегляною кладкою. На горищі виламували сволоки, в хаті вистукували підлогу, перетоптували увесь двір і сад. Якщо знаходили якесь місце, що викликало підозру, для пошуку зерна застосовували щуп.
    Очевидці згадують, що ховали померлих без трун (бо не було з чого і не було кому їх робити). Багатьох опускали у спільну могилу хто в чому був. Вимирали цілі сім'ї. Скільки життів забрав голодомор у Гайвороні, Струнькові, Ташлику - залишилось невідомим.
    Тільки навесні 1933-го, хто дожив, міг зварити з бур'яну юшку, спекти з листя коржика. А в жнива - знайти колоски і з'їсти зерна.
    7 серпня 1932 року ЦВК і РНК СРСР ухвалили постанови про охорону майна промислових підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення соціалістичної власності, згідно з яким крадіжка державного, колгоспного майна каралася розстрілом, або ж позбавленням волі від 8 до 10 років. У народі ця постанова одержала назву "Закон про п'ять колосків".