Легенда про с. Червоне

робота
учениці 8 класу
Червоненської ЗОШ
Панасюк Людмили

    Давно відома істина: хто не знає своєї історії, свого минулого, той не має майбутнього. Кожне село. Як і людина. Має свою біографію. І щасливі ті люди, які знають минуле свого рідного краю. Я мала щастя народитися в найкращому на цілий світ селі Червоне. Яке ж воно моє рідне село?
    У широкій долині. Між двома рядами розложистих горбів, вздовж берегів річки Вікнини розташувалось село Червоне.
    Розповідають, що десь на початку 18 століття на території нашого села поселився з сім’єю сліпий (темний) козак. В ту сиву давнину цей край ще не був обжитий, і кожен міг будувати собі хату там, де йому заманеться. Тому козак відгородив у долині річки Вікнини клаптик землі, посіяв хліб, а що тут грунти видались родючі, то невдовзі біля першої хати з’явилась друга, третя... так почалася історія мого села.
    До 1934 року село іменувалось Темна. За переказами назва походила від першого його поселенця – козака Цимбала, який був сліпим, або, як кажуть в народі, темним. А прозвали його Цимбалом, бо грав на цимбалах, чим і заробляв собі на прожиття. Прізвище Цимбал і дотепер поширене не лише у селі, а й за його межами..
    За іншою версією, у давнину навколо села стояв густий, дрімучий ліс, або, як тоді казали, темний. А тому могли назвати по цій аналогії село.

Моє село - найкращий, наймиліший моєму серцю куточок землі:
Село в нас Червоне красиве, барвисте,
Коли завітаєш – немовби до міста.
Добротні оселі ховаються в вишні.
А вулиці й площі в квітковім намисті.
Ставки та озера вкрашають природу,
А верби тихенько схилились на воду.
В нас люди дбайливі, та ще й працьовиті,
Дівчата веселі, поля – в оксамиті


Використано матеріали місцевого краєзнавчого музею.