Матеріали підготувала:
постійна читачка
Хащуватської сільської бібліотеки,
член краєзнавчого гуртка «Пошук»,
Марія Вдовиченко
 

Легенда про Хащувате

    Близько семи століть тому спускався Господь Бог на землю, щоб оглянути свої володіння та побачити, як люди господарюють, як живуть, як працюють, як веселяться, як Його шанують. Та не хотів Батько наш Небесний, щоб люди Його впізнали, а тому прийняв облік простого смертного і помандрував Землею. Довгим і важким був той шлях, але не труднощі лякали Бога, а те, що Він побачив: злість, жадібність, чвари, насилля, війни, море крові, ріки сліз і т. ін. Засмутився Творець наш. Сів на камінь і заплакав. А із сліз тих утворилась річечка, яку Ангели так і нарекли – Бог. Та не просто назвали, а ще й заповіли всім людям шанувати цю річку, бо то сльози Божі. Хто хоч раз зануриться в цю воду, той очиститься від зла.
    Річка з кожним днем ставала ширшою і глибшою, кращою і бурхливішою. Ангели час від часу спускались до Божого творіння, прикрашали річку гарними каміннями, різноманітними водоростями, унікальними рибами, невеличкими острівцями для закоханих, які мали тут, на берегах ріки, оселятись. Зазеленіли буйними та пахучими травами луки, зашуміли молодими вітами деревця. А живої душі нема і нема. Ніхто в ці краї не заходив, кіньми не заїжджав, бо всі знали, що, крім пустих земель та великих камінців, тут раніше нічого не було. То чого ж сюди йти? Ні самому жагу втамувати, ні скотину напоїти, ні в тіні перепочити…
    Зажурилися Янголи, ледь не плачуть. Така краса, Богом дарована, стільки прикрашали, стільки трудились, і все дарма: люди не йдуть сюди, птахи не летять. А місце ж то особливе, Господом помічене, та ще й ріка має силу особливу – очищаючу.
    Та одного дня таки завітали перші гості, які назву ріки Бог змінили на Буг. Було це так.
    Сидять на березі нашої чарівної річки два Ангели і сумують за поселенцями. Їм не терпиться передати цю красу іншим, тим, для кого вона створена, а самим хочеться перелітати в іншу місцевість, щоб уже там попрацювати на благо людей. Сидять і на піску малюють такі слова: «Тут був Бог». Аж раптом в небі з’явився пташиний ключ, що спускався прямісінько на берег. То були качки, які своїми крильми розвіяли напис на піску. Майже всі літери стерлись, залишились тільки: «Б», «У», «Г». Втомлені далеким перельотом, птахи не могли відірватись від надзвичайно смачної води, вони пили і пили та перешіптувались про те, що нікуди не полетять звідси. Все, про що вони мріяли, тут є. Почули ці розмови Ангели, — втішились, що вже свою місію виконали і можуть спокійно повертатись на небеса за наступним завданням. Ангели так зраділи першим поселенцям, що вирішили так річку і назвати – Буг.
    Заклекотіло, завирувало пташине життя на березі Бугу. Качки вили гнізда, висиджували пташенят, ласували солодкими травами та річковою рибою. І так багато було тут тих качок, аж рябіло.
    Глянув Бог з небес на цей край і окреслив територію для поселення у вигляді птаха. Навіть на карті земель до цього часу малюнок зберігся.
    Та одного разу забрели на берег мальовничого Бугу двоє молодих закоханих. Вони втікали від чужинців-загарбників, які знищили і їхнє житло і їх родину. Зробивши кілька ковтків бузької води, вони зрозуміли, що мають залишитися жити саме тут, серед цієї незвичайної краси, серед сотень качок, які вітали пару нових сусідів лагідними дарунками. Кожен птах дарував із себе пір’їнку для тепла і перини. Він і Вона подякували щедрим господарям цього краю і одразу ж дали назву поселенню – Качучинка. Збудували собі будиночок, в якому дуже швидко народжувались дітки.
    Так на березі Бугу з’явилась перша сім’я, велика і дружна. Їм було так добре в Качучинці, так спокійно і весело, що вони хотіли цим почуттям поділитися з іншими людьми. Качкам до лапок прив’язали вони висушені очеретинки, на яких вишкрябали запрошення всім бажаючим завітати до них в гості. Їжі було вдосталь: і риба, і птиця, і родючі землі, сади і все, чого душа бажає. Вісточка швидко розлетілась по світу. З різних країв і з різних причин до Качучинки почали сходитись люди зі своєю худобою, з ужитками, з різними зернами, насіннями, саджанцями. Завирувало і загуло життя над Бугом-рікою. Люди пили чарівну воду, мали Бога в серці, трудились, веселились, творили лише добро. Кожен поселенець хотів посадити дерево, щоб прикрасити свій край. Дерев і кущів набралося як у хащах. Потрібно було щось робити. Люди в молитві звернулись до Бога по допомогу, і Той з радістю підказав, що робити. Він знову зробив наземний малюнок у вигляді сокири.
    І люди почали розчищати свою територію від хащів. Роботи було стільки, що потрібна була допомога, і вона прийшла, аж зі Сходу. Чутки про Райське містечко донеслися до євреїв, і вони забажали масово поселитись саме тут, на схилах Бугу. Всі дружно взялись до роботи: чоловіки і жінки, старі і малі, українці і євреї.
    Місця побільшало, стало просторо і світло. Люди з радості назвали спільне з євреями село – Хащувате. Так щира подяка Богові за природній дар (родючі землі, повноводну ріку), велике бажання жити саме на схилах Бугу, робота по очищенню території від хащів, — зробили диво. Люди з різними мовами спілкування, з різними культурами, з різними історіями стали мирно жити та працювати пліч-о-пліч на протязі сотень років.
    Так добре і весело було хащуватцям, всього в них було вдосталь. Вони любили, пишались і доглядали свою дорогу річку, яка напувала їх чарівною водою та годувала. Але знайшлись злі і заздрісливі люди, які почали потроху вливати яд в Буг. Вода перестала бути чистою і питною; велика частина риби, раків, молюсків загинули; водорості та очерета потьмяніли і зникли; качки залишили цей край; євреї роз’їхались по світу.
    Дуже шкода, що на сьогоднішній день, люди забули про те, для чого нам дарована така природна перлина, як Буг. Мабуть Ангели дивляться на те, як люди перестали шанувати їхню працю, почали знущатись із річки, бруднити її, отруювати землі та джерела – і гірко плачуть на небесах.
    Так хочеться вірити, що люди схаменуться і повернуться лицем до Бога, до Бугу, до качок, до земель, до мого Хащуватого…
 

Історична довідка

    Відоме воно ще з сивої давнини. У 1362 році поселення входило до складу Великого князівства Литовського. У ті часи тут була споруджена фортеця для захисту від нападів татар. Під селом збереглись підземні ходи. Ці своєрідні катакомби були вириті у ХІV-ХVІІ століттях і використовувались для схованок людей від чужинців.
    Іменувалось село спочатку Качучинка, а починаючи з початку XV стало називатися "містечко Хащевата". Як стверджує Ю. Сіцинський у книзі "Труды Подольского историко-статистического комитета", назва ця походить від слова хащі. Це слов'янське слово означає площу, що залишилась після вирубаного лісу.
    У XVIII столітті село належало графу Потоцькому, який у 1754 році виділив землю для церковних потреб. Тривалий період через Хащувате пролягав головний шлях з Одеси до Києва. Але коли збудували Південно-Західну залізницю, цей шлях втратив своє значення.
    У роки польського панування село було центром ключа (адміністративна одиниця), до складу якого входило 36 населених пунктів.
    Відомо, що селяни підтримали гайдамацький виступ проти польської шляхти. 9 червня 1768 року хащуватський сотник Ярема Панко пристав до повстанського війська, яке йшло на Умань. Після взяття штурмом цього міста М. Залізняк посилає 200 гайдамаків з чотирма гарматами у Хащувате, щоб не допустити переправи татар через Південний Буг.
    У 1847 році Хащуватський маєток купив поміщик Ю.А. Лопушанський. У 1850 році він переселив частину селян з Хащуватого на північний захід та захід і заснував Юліанівку (тепер Тополі) та Антоньове. Після смерті поміщика його сини довели маєток до повного розорення і в 1857 році він був проданий. Містечко Хащувате викупив лікар царя Олександра II Карель.
    У 70-х роках XIX століття Хащувате стало волосним центром. У 1893 році в село було прокладено вузькоколійну залізницю. Починаючи з кінця XVIII і до першої половини XX століття цей населений пункт мав статус єврейського містечка.
    У 1905 році в Хащуватому на 720 дворів з населенням 4335 чоловік діяли: православна церква, синагога, молитовний будинок, волосне управління, поштово-телеграфне відділення, сільський банк, міщанське управління, урядницький пункт, аптека, три аптечних склади, готель, чотири заїжджі двори, водяний млин, однокласне училище, церковно-парафіяльна школа.
    З 1923 по 1932 рік Хащувате було центром району. Тут діяли початкова і 2 семирічні школи, хата-читальня, райсільбуд, лікарня. У 1930 р. утворилось 5 колгоспів, які у 1950 р. об'єднались в одну артіль. У1931 р. починає функціонувати МТС, яка стала однією з кращих в тодішньому СРСР.
    Зазнало село людських втрат і від голодомору, штучно створеного сталінським режимом у 1932-33 рр., і політичних репресій. Число загиблих і досі залишається невідомим.
    29 липня 1941 року село окупували гітлерівці. Сотні односельців брали участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками. Смертю хоробрих загинув захисник Брестської фортеці Д.Д. Кривда. На пам'ятнику Слави на Мамаєвому кургані у м. Волгограді золотом викарбуване ім'я кулеметника І.Я. Хаїта, який обороняв легендарний "будинок Павлова".
    У лютому 1942 року фашистські прихвостні-поліцаї розстріляли у Хащуватому понад 986 євреїв, серед яких 376 дітей. За час окупації на каторжні роботи до Німеччини було вивезено 230 чоловік. 13 березня 1944-го село було визволене воїнами 5-ої гвардійської танкової армії.
    З усіх населених пунктів Хащувате найбільше зазнало бомбардувань фашистської авіації у березні 1944 року. Було зруйновано не тільки дерев'яний міст через Південний Буг, але й містечко, центральну частину села. Гинули і бійці наступаючих радянських частин і мирні жителі.
    Зазнало людських втрат село під час голодомору у 1947 році. Доводилось їсти макуху, лободу, а з жалкої кропиви і листя липи пекли коржики. Вмирали тут з голоду і жителі сусідніх сіл, що приходили в Хащувате на базар. Службовцям видавали службові пайки, а дітям у школі — обіди. До цієї біди додалася ще й інфекційна хвороба — яка забрала життя багатьох односельчан.
    У повоєнні роки хащуватці підняли з руїн житла і культурно-освітні заклади. Славився високою культурою землеробства місцевий колгосп "Україна". Голові цього господарства Д.Т. Войтишину присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. 102 чоловіки нагороджені орденами і медалями. А К.Ю. Захаренко присвоєно звання "Заслужений зоотехнік України".
    У Хащуватому народились письменник Г.Х. Меламуд, доктор технічних наук, академік О.А. Білятинський, доктор юридичних наук В.О. Шамрай.
    — Нині у Хащуватому проживає 2600 чоловік. — Найбільше односельців трудиться у ПСП "Нива", ВАТ "Ремонтно-транспортне підприємство", "Хлібоприймальне підприємство", "Заготхудобавідгодівля". У селі функціонують загальноосвітня школа, клуб, бібліотека, лікарня, дитячий садок, заклади торгівлі і громадського харчування. Сільрадою розроблено програму благоустрою населеного пункту на період до 2005 року.

Топоніми села

Антоньово (хутір) Заготзерно
Прогрес (хутір) Містечко
Хутір Яшин Єврейський цвинтар
Бражарка Яр Стінка
Гора Яр Чернечний
Посьолок Яр Крайня
Панський сад Яр Цегельня
Хата Романка Яр Вигнанка
Перевалка Панський сад МТС

ХАЩЕВАТО - ИСХОДНЬІЙ В ЖИЗНИ ПУНКТ

Хащевато, Хащевато
Мой начальный в жизни пункт.
Я приехал в Хащевато,
Чтоб немного отдохнуть,
Чтоб забить свои невзгоды,
Чтоб забыть свои тревоги,
Чтоб послушать шум порогов
И на Буг еще взглянуть.
Чтобы встретить на рассвете
Солнца летнего восход,
Чтоб звучала песня эта
Нам с тобою целый год.
Чтобы в сутолоке вечной,
Среди дней, среди ночей,
Вспоминали мы беспечный
Хащеватский наш ковчег.
Хащевато, Хащевато
Было крепостью когда-то.
Было крепостью когда-то,
С незапамятных времен.
Там, за Бугом были турки,
Эти турки, словно "урки",
Все сжигали, убивали
И казнили всех мечом.
Говорят, что в Хащевато
Сохранились катакомби.
Катакомби, словно бомбы,
Память давних страшных дней.
Но умчались лихолетья,
Для которых Буг свидетель,
И опять играют дети,
Спеет рожь среди полей.
Хащевато, Хащевато -
Это первые свидания,
Это первые свидания
В час вечерний над рекой.
Это встречи, расставания,
Это первые прощанья,
Это первые страдания
При отъезде в край другой.
Хащевато, Хащевато
Мой исходный в жизни пункт.
Я приехал в Хащевато,
На друзей чтобы взглянуть.

ПІСНЯ ПРО ХАЩУВАТЕ

Хащувате, Хащувате,
Це від Києва не близько.
Я приїхав в Хащувате,
Тут життя мого колиска.
В Хащувате, в Хащувате,
Тут батьки мої жили.
Залишилась рідна хата,
Перші радощі були.

Приспів:

Хащувате, Хащувате,
Ти — Швейцарія мала.
Красивішого на світі
Не знайти, мабуть, села.

Є тут скелі і долини
І безкрайнії поля.
Шум порогів бузьких лине —
Це моя рідна земля.
Та за все, за все найкращі —
Це ті люди, які тут,
І розумні, й роботящі
Земляки мої живуть!

Приспів.


О. Білятинський