Матеріали підготував:
МИХАЙЛО ВДОВИЧЕНКО, постійний читач
Хащуватської сільської бібліотеки,
член краєзнавчого гуртка «Пошук»

Легенда про Іванкову криницю

    Вірите, чи ні, а було це понад 270 років тому в наших краях. Місцевість у нас дуже гарна, вражає своїми чудовими краєвидами, родючими землями, цілющими водами. Та найбільший скарб - це люди, з їх радощами і бідами, розумом і працьовитістю, щедрістю і щирістю. Вже якщо завітав до когось в гості, то обов'язково нагодують, дадуть втамувати спрагу та ще й цікаву легенду розкажуть саме про їхнє село - особливе і найкраще.
    Ось так і зі мною трапилось багато років тому, коли я побував в селі Котовка. Шлях до села нагадує казковий тунель. Це по два боки дороги височать стрункі і крислаті тополі, ніби гілками своїми в вишині манять за собою. Ось так заворожений цією природною красою, я потрапив в саме село, яке розляглося по долині. Люди чемно відповідали мені на привітання і кожен розумів, що я приїхав спробувати їхньої цілющої джерельної води. Був досить спекотний день. Я присів під крислатою вербою перепочити. Легенький вітерець обвівав моє обличчя і шепотів: «Рухайся далі, на тебе чекає цікава зустріч...».
    Відчувши полегшення, я підвівся. Та коли підняв голову, перед собою побачив старенького дідуся з довгою бородою, добрими та розумними очима і лагідною посмішкою на лиці.
    - Не віриш, що вода цілюща? - запитав мене старенький.
    - А звідки Ви знаєте, що я приїхав скуштувати цілющої води,
адже я вам не розповідав, хто я і звідки, чого тут? - сказав я.
    На що дідусь хитро засміявся, поклав мені руку на плече і каже:
    - Повір мені, хлопче, вода наша справді цілюща. Вона творить дива. Та допомагає наша «Іванкова криниця» лише добрим і щирим людям, як ти, Мишко.
    - Ви знаєте моє ім'я? Звідки?
    - Теплий вітер, який пестив тебе по дорозі, швиденько прилетів через поля і розповів про тебе все.
    - Цікаво, Ви спілкуєтесь з вітрами?
    - Така в мене місія.
    - А як Вас звати, шановний?
    - Іваном.
    - Вас назвали на честь «Іванкової кринички»?
    - Та ні, швидше криничка названа на честь мого прадіда.
    - Он як... Розкажете?
    - Розкажу. Тільки не тут, а там - біля джерела. Ходімо.
    Ми йшли довгою і широкою дорогою вздовж Котовки, дідусь посмішкою вітав всіх перехожих, а ті щиро і з глибоким поклоном віталися зі мною і зі стареньким. Дорога була довгою, але не виснажливою. Перед входом до джерела височіла цегляна арка, яка ніби промовляла залиш тут все погане і йди до джерела з чистими думками і сумлінням. Дідусь Іван тричі перехрестився, лагідно посміхнувся мені і прошепотів: « Ну, що скоштуєш водиці?»
    - Так, але не зараз, а пізніше, коли ви розкажете про свого незвичайного предка. Розкажете?
    - Ну звичайно, в тому аби розповідати людям історію про цілюще джерело та мого прадіда і полягає моя місія. Сідай зручненько і слухай.
    Був мій прадід Іван, як і я, як і мій батько, як і мій дід -пастухом.
    Озирнись довкола, і ти побачиш соковиті пасовиська. Саме на них наша родина випасає худобу односельчан. На цьому місці, де зараз кам'яна криниця, споконвіків било джерело кришталевої водиці. Люди пили її, напували скотину, використовували у господарстві. Та одного разу сталося диво. Пасе мій прадід корів, але раптом вони всі замовкли і завмерли. Іван озирається навкруги, вітерець вщух, птахи, комахи і навіть трави замовкли в дивному очікувані чуда. І воно сталось. До джерела спустились янголи, простелили квіткову доріжку від небес до самої води. Яскравий спалах світла осяяв все навкруги. Прадід аж заплющив очі, а коли відкрив, то побачив на квітковій доріжці заступницю і рятівницю всіх людей - Матір Божу. Вона нахилилася до води, набрала її повні пригоршні, напилася, лагідно посміхнулася і зникла разом з янголятами. Тієї ж миті все загомоніло, лише Іванко стояв заворожений побаченим. Він чітко зрозумів - сталося диво — вода із звичайної перетворилася на чарівну. Пастушок підбіг напитися її, коли глянув на дно джерела, то побачив там дерев'яного хреста. То був знак. Іванові без слів стало зрозуміло - потрібно облаштувати на цьому місці гарну криницю, або побільше людей з усіх-усюд могли пити і насолоджуватись чудодійною силою цієї води. Три дні і три ночі Іванко будував дерев'яну криницю. Робив це з любов'ю і радістю, адже ця вода здоровим даватиме силу, хворим здоров'я, виснаженим бадьорість, зневіреним — віру.
    За Іванкові руки золоті, за щире серце, за любов до Бога, за бажання допомогти ближнім люди нарекли криницю «Іванковою».
    - Ось так, Мишко, я вже в четвертому коліні ношу ім'я Івана і виконую місію оповідача історії виникнення «Іванкової кринички».
    - Дозвольте, дідусю, і мені скуштувати цієї чарівної водиці.
    - Пий на здоров'я, на радість, на щастя, на добро, на довгу долю.
    - Дякую, дідусю.
    Зробивши кілька ковтків води, я підвівся аби подякувати діду Івану, я його вже й не було, лише вітер полем полетів в тополі зустрічати наступного гостя або спраглого перехожого...

ІВАНКОВА КРИНИЦЯ

Іванкова криниця,
Дай води напиться!
Цілющої, живильної,
Від якої стають всі сильними.
Від якої незрячі
Починають світ бачить.
Я до тебе поспішаю,
Мій далекий рідний краю.
Утоплю в криниці спрагу,
Наберуся тут наснаги.
Ти даєш здоров'я и сили І малим, і юним, й сивим.
Ти частинка неба й сонця,
Ти виводиш з нас і стронцій.
Низько я тобі вклоняюсь,
Джерельце у ріднім краї.

О. Білятинський