У складі Російської імперії  

    Після третього територіального поділу Польщі Правобережжя України, в т.ч. і наше Прибужжя, у 1793 році приєднано до Росії.
Гайворон, Струньків і Ташлик увійшли до складу Брацлавського намісництва. Відповідно до Указу Павла І від 21. XI. 1796 р., намісництво було ліквідоване і його територія в основному відійшла до Подільської губернії. З 1797 р. Гайворон, Струньків і Ташлик входли до складу. Такий адміністративний поділ існував аж до 1923 року.
    У Подільській губернії Гайсинський повіт бум одним з найбільших. У 1891 році на його території налічувалось 11 містечок, 109 сіл і 5 хуторів, де проживало 225,4 тисячі чоловік.
    Після приєднання Прибужжя до Росії почалось закріпачення селян. Факти свідчать, що вони зазнавали різних утисків від панів. Так, у 1834 році поміщик Піщатовський викупив гайворонський маєток разом "з родинами і дітьми кріпаків" за 55,6 тис. крб. Пан придбав у власність 269 чоловік і 1697 десятин землі.
Наприкінці 40-х років XIX ст. дві третини панських полів, що відводились під озимі культури, засівались пшеницею. Зерно головним чином, вивозилось до м. Одеси.
    Поміщики здійснювали продаж та обмін кріпаків на речі і тварин. Так, пани Л. та А. Чарновські (власники сіл Струнькового і Струньківського Ташлика ) 27 жовтня 1850 р. за 300 крб. сріблом купили кріпака Якова Федоровича Ковальчука з дружиною Явдокією та синами Тимофієм, Филимоном, Гнатом і дочкою Марією. '° (Див. купчу грамоту на стор. 12-13.)
    Необмеженою була влада поміщика над кріпаками. Пан сам творив суд і розправу над ними. Земський справник 11 березня 1847 р. доносив, що селян Гайворона "за худую работу или леность в отбывании повинностей управляющий наказывал розгами от 5 до 10 раз". Повітовий суд визнав, що селяни цього села "были паказываемы телесно управляющим и приказчиками, не имеющими на то права".
    Панщина доходила до 6 днів на тиждень. Крім того, селяни відбували різні повинності без зарахування в дні панщини: вартування, ремонт будівель, прядіння ниток, біління полотна тощо. У ті часи селянський двір був центром господарського і побутового /мі її я індивідуального дрібного господарства. За житло була хата з однією кімнатою і сіньми, а в більш заможних - двобічна (дві кімнати через сіни). Біля порогу в хаті знаходилася піч, з протилежного боку ( по діагоналі) - парадний куток (покуть), по чільній і причільній стіні - лави, між піччю і торцевою стіною були нари (піл) для спання. 11 а вхідній стіні висів мисник (для посуду).
Основною їжею бідного населення був чорний хліб, картопля, пшоняна каша. Картоплю їли з солоними огірками або кислою капустою. М'ясні продукти вживались лише у свята.
    Їжу варили на світанку і одразу на увесь день, до обіду її тримали в печі.
З глини виготовлялись макітри, глечики, миски, горщики. Вся сім'я їла з однієї миски. Єдине, що мав кожен член сім'ї , - це дерев'яна ложка.
Одяг був простий, виготовлений переважно з домотканих тканин - полотняних і вовняних. Жінки носили довгу сорочку з широкими рукавами з вишивкою. Поверх сорочки носили запаску з домашньої вовняної тканини. Жінки хустки пов'язували здебільшого на потилиці, дівчата - під підборіддям. Дівчата прикрашали голови заплетеними косами з стрічками, а в святкові дні - ще й з польовими квітами. Чоловіки носили сорочки з широкими рукавами з яскравими вишивками і шаровари, що виготовлялись з домотканного полотна. Верхнім одягом для чоловіків і жінок була сіра або біла свитка, взимку - кожух. Взимку чоловіки і жінки ходили у чоботях або валянках, влітку - у постолах або босі.

БОРОНІМО-ДО ЦАРСЬКОГО ДВОРУ

    Села Струньків і Ташлик (нині південно-східна частина м. Гайворона) належали спочатку графу Станіславу Потоцькому, а потім продані ним Луці і Алозію Чарновським. У 1880 році перейшли у спадщину до їхнього двоюрідного брата Йосипа Чарновського. У 1865році в Ташлику пущено в дію винокурню (спиртзавод) з паровим двигуном.
    Ту частину земельного володіння Чарновських, що прилягала до Південного Бугу, придбав у 1868 році пруський підданий Вільгельм Дистель. На Південному Бузі він спорудив греблю і млин, а в с. Ташлик - стельмашню, де виготовлялись вози, колеса, обідця та інший сільськогосподарський інвентар. Млин був дерев'яний і експлуатувався майже півстоліття. Але у 1903 році сталася пожежа і він згорів
    У 1903 році утворюється акціонерне товариство "Дистельовських вальцьових і разових водяних млинів", засновниками якого були М. Гальперін, М. Вайслович, Г.Вовсяникер. У 1909 році на млині було встановлено дві турбіни потужністю 150 кінських сил. Працювало 56 робітників. Керуючим був С.П.Слоневський, директором-розпорядником І.В.Душинський. На залізничній станції збудували склад для зберігання борошна. З млина до складу борошно доставлялось кіньми. З 1904 по 1914 рік борошно з цього млина відправлялось і до царського двору.
    Наприкінці XIX століття у Струнькові і Ташлику проживало 1796 православних християн, 36 римо-католиків, 50 євреїв. У 1893 році виїхало на переселення до Сибіру за власним бажанням 4 сімейства. Жителі, в основному, займались землеробством і візництвом. Опановували також нові ремесла.
У 1889 році у Струнькові збудовано цегляну Івано-Предтеченську церкву на кошти парафіян (на знімку).
    Священником був Ф.П. Бондарець, дияконом С.Є. Осташевський. Стара церква була розібрана, і з придатного матеріалу збудували церковно-парафіяльну школу. У 1892 році тут навчалось 50 дітей.
    В роки наступу атеїзму цей храм було закрито І зруйновано. За свідченнями очевидців за околицями Струнькова знаходилося багато курганів, в яких під час розкопок знаходили камені, кістки людей і тварин.