фоновое изображение шапки фоновое изображение шапки
 

 

 

Меню сайту

 
 

 
 

Інформація влади

 
 

 
 

Правова допомога

 
 

 
 

Статистика

 
 


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 
 

 Творчість Костянтина Лесьєв-Лесь частина №2

ХРАМ КОХАННЯ.

(пісня)
Наче мрійливий шелест дібров,
Як поточку сріблясте дзюрчання, -
Тішить лагідну душу Любов,
Осява й зігріває Кохання...
Приспів: Твою ніжність читаю в очах
І словам твоїм вірю, мій друже,
Хто любов осяйну зустріча –
Своїй долі не зрадить байдуже.
У Коханні вмістилося все,
Що освячує кожну хвилину.
Всім заклечану радість несе
І щасливою робить людину.
Я кохаю! Це значить – живу,
А живу лиш тому, що кохаю!
Цю нев‘янучу квітку живу
Аж на денці душі зберігаю...
Я у спадок Любов передам
Милим друзям, онукам і дітям.
Хай ніщо не зруйнує цей Храм –
Храм Кохання, найкращий у світі.
Приспів: Твою ніжність читаю в очах...
7.04.2003.

І КОХАЄМ, ДОКИ ДЕНЬ НЕ ЗГАС.

Запальна така і крильна
Славна музика весільна,
Коли гарний видасться деньок...
Хто прийшов повеселитись,
Молодим, батькам вклонитись, -
Всіх вона покличе у танок!

Потішайтесь, молодята:
День весільний – ваше свято –
Найсвітліше і на все життя.
Будуть сонце, сніг і грози,
Будуть сміх, жура і сльози –
Лиш не буде веснам вороття...

Гей, музики, вшкварте дужче!
Все таке скороминуще:
Все мине, розтане, наче дим...
То ж глядіть, часу не гайте,
Поки любиться – кохайте:
Вдруге вже не бути молодим,

Українська жава й крильна
Наша музика весільна –
Веселіться, люди-трударі!
Нічка повниться піснями,
І танцюють разом з вами
Місяченько й зорі угорі.

Половіє жито в полі.
Хай не тішить щасна доля,
Й негаразди валяться на нас, -
Втоми ви в ногах не чуйте,
Самовіддано танцюйте
І кохайте, поки день не згас...
8.04.2003.

ГРІХ ЧУЖЕ КОХАННЯ КРАСТИ.

На чужій біді негоже
Власне щастя будувать,
І про це злостивець кожний
Не посміє забувать.

Приспів: Гріх чуже кохання красти.
Вже помічено давно:
Чим коротше наше щастя –
Тим дорожче нам воно,
Чим коротше наше щастя –
Тим яскравіше воно.

Хто кохання храм руйнує,
Хоч його не будував, -
Скніє там, де лють панує,
І здобутком пекла став.
Зло, содіяне тобою,
Буде мучити тебе.
Темним, як перед грозою,
Стане небо голубе,
Й сумнів чорною габою
Вповиватиме тебе.

Йди не в церкву до причастя,-
А до тих, кого зборов:
Наче злодій, викрав щастя,
Зруйнував чужу любов...
12.04.2003.

„ЗОЛОТА” КРОВ.
(В.І.Н-му)

Хто які обрав причали, -
Дбай про гідність всі літа,
Щоб про тебе так сказали:
„Це людина золота!”
Хай шляхетні гарні вчинки
В струни серця б‘ють живі!
Вчені твердять без заминки,
Буцім золоті частинки
В нашій містяться крові...
Як тобою подвигає
Чуйність, жалість і любов –
Це, гадаю, означає,
Що у тебе протікає
Золота по жилах кров!

Якщо з тебе давше й всюду
Струменіє Доброта, -
Так про тебе скажуть люди:
„Це людина золота!”

Дух злостивий, служка тліну,
Не зганьбив і не зборов
Тих, у кому безупинно,
Прославляючи людину,
Золота пульсує кров!

Свій красивий кожний вчинок
Славним цілям присвяти!
Більше з золотом кровинок –
Більше в людях доброти.
12.04.2003.

ПІРАНІЇ.

(усім злобним і „вірнопідданним”
безсердечним чинушам –
із глибокою зневагою...)

У нас – не десь в далекій
Пенсільванії –
Живуть чинуші,
Хижаки-піранії,
Маленькі рибки:
„Зубки” в них такі,
Що жертву загризають
Залюбки...
Ця твар підступна
Творить підлість тонко.
Вона не тільки
В водах Амазонки, -
Засіла в установах
За столом,
Об‘єднана
Бюрократичним злом...
Не дай Господь
На шабаш їх попасти:
Накинуться –
Не вирватись із пастки.
В танку скаженім
Смерть несуть вони...
Від їхніх „зубок”,
Боже, нас храни,
Допоки серед добрих
На землі
Піранії кишать –
Чинуші злі...
14.03.2003.

МИ ОДНОГО БОГА ДІТИ.

Не купить Добро в крамниці,
Дух не вирвати з грудей...
Як без хліба і водиці
З неглибокої криниці,
Я не можу без людей.
В заметілі, в днину гожу,
Коли сонечко сія,
Я ніяк без них не можу,
Бо вони – то міць моя.
Це – стерно моє повсюди,
Путівник, дороговказ...
Я люблю вас, щирі люди,
І любові жду від вас!
Я про вас не забуваю:
Як зневірою війне –
Чуйним серцем відчуваю –
Не покинете мене!
Ми одного Бога діти!
Він створив для того нас,
Щоби ближніх возлюбити
Від душі – не на показ.
17.04.2003.

ОБУРЕНЕ ПРИСТРАСНЕ СЛОВО
ДО TV – РЕКЛАМИ І ДО РЕКЛАМОДАВЦІВ.

„П‘ю” рекламний, гіркий,
Апельсиновий сік –
„Запиваю” нудотну „Корону”.
Мені пхають її –
Я ж до неї не звик
І не звикну вже, мабуть, до скону.
„Вдосталь” пиво ковтаю:
„Сармат”,”Оболонь”,
„Златогором” ще плоть „потішаю”.
А джерельну „Бонакву”
Сьорбаю з долонь
І продукти „Торчин” „уминаю”.

Ця зараза – реклама дістала мене!
Я дратуюсь, ковтаючи слину...
Попри наше дурне животіння земне,
Б‘є по нервах моїх без упину!
Щоб же вас, „гумористи”,
Нечистий побрав!
Скільки можна
Нужденних дражнити?!
Плачуть мати й знедолені діти:
Їм смачного б поїсти – попити –
Тільки їх лиходій обібрав.

Згинь, ненависна, з моїх очей!
Годі, блазні, од жиру казатись!
Де від тебе, болячко, подітись?
Щоб вам нею, „круті”, подавитись
І не знати спокійних ночей!
Щоб терзали примари вас в сні,
Хоч би ви у Тартар провалились!
Може б, менше ошукані злились,
І полегшало б, може, мені!

P.S.
Харч, дарований Богом,
Смиренно жую,
Літню спрагу
Тамую з своєї криниці,
Чай, на травах цілющих заварений, п‘ю,
Борщ, дружиною зварений, дуже люблю
І домашню смачну паляницю.
Слава Богу, наш мудрий кмітливий народ
Із нестатками битися вміє:
На землі без утоми щось сіє...
Власні руки – його то надія.
Рід мій славний –
Сильніше незгод!
Тільки праця
Достатком
Наповнює дні!
На хріна та собача
Реклама мені!
19.04.2003.

ДО СІЯЧІВ ЛИХА.

По нивах, Добра перетнувши кордони,
Жерці – „сівачі”, присягнувши Імлі,
Таємно розсіяли зуби дракона,
Щоб збільшити кривду і зло на землі.

Хіба ми не знаєм, хто ними „керує”
І в руки вклада смертоносні мечі,
Хто Храми Господні і Віру руйнує? –
Це з цвіллю душі
Сатани „сівачі”...

Та людство віками плекає надії,
Що кров‘ю гнилою
Нечистий зійде...
...Хто лихо й погибу розлючено сіє –
Хай кара небесна на того впаде!
19.04.2003.

НЕВТІШНИЙ ЕКСПРОМТ.

Довкруж будяччя зла розквітло –
В „цехах” чиновничих, в „верхах”.
Не „світять” нам шляхи до світла –
Шалений світ погруз в гріхах...

Ми заховалися за Бога,
Наївні, віруючи в те,
Що врешті висвітлить дорогу
Проміння Волі золоте...

Облиш, не жди погоди з моря,
Осанну блазням не складай!
Німотно пий свій келих горя
Й на Небеса не уповай...

Не скоро лід безладдя скресне:
Росте паскудства „ремесло”...
Не щезне лють,
Олжа не щезне:
Живуча
Зграя незнищенна
Тих, хто по світу сіють зло...
19.04.2003.

ЕТЮД – РАДІСТЬ.

Місяченько визира з-за хмар.
Зорі зароїлися круг нього,
І помітний в небі раптом став
”Шлях чумацький” –
Зоряна дорога.
Літня ніч над плесами пливе,
Кожному свій сон у тиші сниться.
Мирно спить до ранку все живе,
Лиш нічна тривожно
Скрикне птиця...
Чисті зорі падають у став
І шиплять, погаснувши, як змії...
На траву ляга роса густа...
Ніч ніщо злякати не посміє...
На світанню розтає пітьма,
Ледве-ледь на сході рожевіє,
Прохолодою з ріки повіє,
Де комиш чутливий ще дріма...
І нарешті ось він –
Сонця зблиск
З-за гори розлився малиново!
Повниться пташиним співом ліс,
І блищить роса
Смарагдом скрізь,
І ляга в рядки
Пісенне слово...
Це воно вітає Сонцесхід,
День новий, життя нове вітає.
Хай над нами миле сонце сяє,
Посила землянам свій привіт!
...П‘ю туман, як молоко , густий,
Вітру набираю повні груди.
І благаю Бога, як всі люди:
„Дай нам спокій, Віру
Й хліб святий!”
21.04.2003.

P.S.

Ще б додати радості сюди –
В цей етюд,
Народжений Любов‘ю...
Вірю: не бувати безголов‘ю!
Вірю:
Слово, вистраждане кров‘ю,
Залиша ясні свої сліди.
21.04.20003.

ЕКСПРОМТ.

Нас, що збилися із „кругу”
Й загубили свій причал, -
Як іржа , жире наруга,
Як хробак, гризе печаль.

Цілять в нас недолі жерла,
Від сваволі не втекти...
Нам співають:
„Ще не вмерла”, -
Я гадаю:
„Нам – кранти”...
22.04.2003.

ДО БАТЬКІВЩИНИ.

Нічого кращого не знаю,
Що не зів‘яло в плині літ,
Як біла хата в отчім краю,
В якій з‘явився я на світ.
Квітують під блакиттю неба
Сади рахманно навесні...
Нічого більшого не треба,
Як жити в рідній стороні.

Приспів: Матусі пісня колискова,
Широкі крила журавля...
Моя ясна зоря ранкова,
Священна прадідів земля.

Любове, вірність лебедина,
Тривогу й сумніви розвій,
Ласкава мати-Україно,
Я – кільчик твій
І колос твій...
На злеті пісня обірветься...
Гірка сльоза,
Скорботна путь...
Хтось тільки в пам‘яті озветься –
Ти для нащадків
Довго будь!

Не заплямивши гідність нашу,
Людців вогненним словом пік...
Без дорікань в могилу ляжу,
Бо недарма прожив свій вік...

Приспів: Ти – ніжна пісня колискова,
Надійні крила журавля,
Моя ясна зоря ранкова,
Священна прадідів земля.
В шовкових травах суходоли,
У вербах – щебіт солов‘я.
Всім серцем чую, що ніколи
Це не любить не можу я.

Людці, спустошені мутанти,
Руйнують вщент красу землі...
Якби не райдужні таланти –
Співці, поети, музиканти –
То ми б здичавіли в імлі...
23.04.2003.

ЕКСПРОМТ.
(М. Баскову )

Талантам
Зайва пихи маска.
Веселий, гарний, молодий –
Чолом тобі,
Микола Басков –
Росії голос золотий!
Від Бога
Дар ти щедрий маєш,
Він тішить, вабить, зігріва.
Як солов‘їно ти співаєш –
Й душа, окрилена, співа!
24.04.2003.

УСІМ СЛОВАМ ПОВІРИЛА.
( пісня)

Духмяним вітром віяло,
П‘янило навесні...
Я всім словам повірила,
Що ти казав мені.
І серденько розкрилося
Довірливо – до дна,
І в ньому оселилася
П‘янка любов ясна.

Приспів: Кохання світлі почуття
Я пронесу крізь все життя.
Не буде веснам вороття...
Летять дівочі мрії вдаль.
Любов дзвінка, немов кришталь, -
Це вірних двох сердець злиття.

У солов‘їнім щебеті
Я чую голос твій.
У парі з вірним лебедем
Не лячний буревій...
Не хоче знатись з бідами –
З усім, що сум снує,
Вона, твоя лебідонька,
Коханнячко твоє...
Приспів: ...

Жіночу радість питиму,
Не зраджу світлу путь,
Тебе повік любитиму,
Й мені ти вірним будь.
Моя любов незміряна
Сп‘янила навесні...
Я всім словам повірила,
Що ти казав мені.

Приспів:
 Кохання чисті почуття
Я пронесу крізь все життя.
Не буде веснам вороття...
Летять дівочі мрії вдаль,
Любов дзвінка, немов кришталь, -
То вірних двох сердець злиття.
25.04.2003.

ОБЛИШ ОБРАЗЛИВІ СЛОВА.
(пісня)

Кому печаль свою нести,
Мій любий, може, скажеш ти,
Кому безжурно посміхнусь,
До кого серцем пригорнусь?

Приспів: Облиш образливі слова:
Твоя холодність убива.
Згадай, коханий, світлі дні,
Як дарував тепло мені,
Згадай, як сонячно було...
Невже кохання одцвіло,
І загубились назавжди
Любові райдужні сліди?

Згадай про все, що в нас було:
Довкруж співало все й цвіло,
І від твоїх гарячих слів
Палкий вогонь в душі горів.


Не повернутись щасним дням.
Хто перейшов дорогу нам?
Печаллю, в два тяжких крила,
Шумить під вітром ковила.

Приспів:...

Не знаю, хто посіяв зло...
Невже кохання не було
(Невже нічого не було)?
...В душі порожній –
Сніговій,
І, як полин –
Сльоза з-під вій...

Приспів: Облиш образливі слова.
Твоя байдужість убива.
Згадай, мій любий, світлі дні,
Як дарував тепло мені,
Згадай, як сонячно було...
Невже кохання одцвіло,
І загубились назавжди
Любові нашої сліди?..
26.04.2003.

А ПІСНЯ СУМ І СЛЬОЗИ ПЕРЕМОЖЕ.

Серед безчестя, смути і облуди,
Коли жура перемагає сміх,
Я вам свої пісні дарую, люди,
Для вашої душі складаю їх.
Приспів: А пісня сум і сльози переможе
І нашу кволу віру воскреша.
Убить її, спинить ніщо не може,
Бо в ній – народу лагідна душа.
У ній – надій і мрій незламні крила,
І ніжність, і кохання буйноцвіт.
Вона у лихоліття нас ріднила,
І навстіж розкривала дивосвіт.
Коли біда неждано нас притисне
І темні хмари вкриють небосхил, -
Ми і тоді не забуваєм пісню,
Яка лікує й додає нам сил.

У ній зійшлися всі круті дороги,
В борні і праці сходжені путі...
Матусині турботи і тривоги,
ЇЇ молитва, звернена до Бога, -
Всі помисли, високі і святі.
27.04.2003.

СВЯТА ПАСХА.
(експромт)
„Христос воскрес!” –
І знов природа
Стріча п‘янку нову весну
І православному народу
Дарує неба синь ясну...

В одно сплелося
Нерозривно:
Палка Любов і Божий Син.
День Пасхи –
Просвітління дивне –
Надію всім дарує він.

День Пасхи – радість невимовна –
Во Славу Господа сія...
І, сподівань високих повна,
Як птах, співа душа моя!
7.04.2003.

ПІСНЯ – НАШ ДУХОВНИЙ ХЛІБ...

Гнуть хвороби, як навмисно,
І нестатки тягнуть в грузь...
Я ж пишу щодня по пісні:
Все спізнитися боюсь...

Толк з них буде, чи не буде,
Заспівають їх, чи ні,
Пам‘ятати будуть люди?
Не байдуже це мені...

Не знайде притулку пісня,
Не розвіє вітер хмар
Серед заздрисних нездар?
Може, хтось згадає після:
Жив такий поет-пісняр.

Жив і вірив:
Людям треба
Пісня – наш духовний хліб,
Як птахам – безодня неба,
Як дельфіну –
Моря глиб...

...Теплий легіт б‘є у груди,
Сил нових дає запас...
Як пташки ,
Співайте, люде, -
Я – писатиму для вас!

Пісню ви беріть в дорогу!
Я ж, допоки ще дишу,
І допоки носять ноги –
Щось „душевне”
Напишу...
30.04.2003.

ЕКСПРОМТ.

Учителя високе слово кожне:
Горіння чисте,
Світлі думи – в нім.
Це жах, коли
Його душа порожня.
Юначі душі
Він засіє чим?
2.052003.

МІЙ ГАЙВОРОН – РІДНЕ
УЛЮБЛЕНЕ МІСТО.
Перлина родючих полів України,
Де скіфи ще сіяли хліб,
Розкинувши крила широкі орлино
Пускало коріння углиб.
Над ним буревії віків пролітали
І стріли страшної орди –
А місто стояло,
Все кращим ставало,
Росло, як з роси і води.

Приспів:
Затишний Гайворон, радосте світла,
Вишні, бузки запашні...
В нім моя молодість
Райдужно квітла,
З серця зринали пісні.

Мій Гайворон – мешканці гарні і щирі,
Як міста окраса жива.
Працюють і мріють,
Кохаються в мирі.
Це – їм мої квіти-слова.
То ж їдуть сюди із куточків далеких,
У наші чарівні краї:
Немов ластівки, солов‘ї і лелеки
Звивають гніздечка свої.

Приспів:
Затишний Гайворон, радосте світла,
Вишні, бузки запашні.
Тут моя молодість райдужно квітла,
З серця зринали пісні.
Тут я зустрів своє перше кохання –
Доленьку щасну свою.
З нею стрічав малинові світання
В милім прибузькім краю.

У небі розсипались зорі-намисто
І місяць над Бугом пливе...
Мій Гайворон – рідне улюблене місто –
У вірному серці живе.
Квітень 2003.

ХОРОШІЄ НАШЕ МІСТО.

Як квітучий луг, барвисто,
Тиша, злагода і мир...
Хорошіє наше місто
І росте – угору й вшир.
Річка Буг – окраса краю –
Наше серце потіша.

Місця кращого не знаю,
Де цвіте-співа душа.
Місто затишне й привітне:
Кожна вуличка і дім
Навесні бузково квітнуть.
Нам близьке воно і рідне,
Ми навік з‘єднались з ним.

Неба вись, пташині хори,
Цвіт акацій, квітники...
Краю милого простори.
Прохолода від ріки.
Хвилі в берег б‘ють грайливо,
Де розрісся верболіз,
І веселка після зливи –
Дороге це все до сліз...
Хай щастить вам, гайворонці,
Кожну днину, кожну мить!
Місто Гайворон під сонцем,
Як ріка, життям шумить.

В серце – радість,
Вітер – в груди,
Подих поля і ріки...
Прикрашають місто люди –
Мої славні земляки.

Хай у мирі веселяться
У прибузькій стороні...
Прикпашають місто праця,
Квіт Кохання і пісні.
5.05.2003.

МІНІАТЮРА.

Гірська ріка, а не заплави тихі,
Не комашня – бджолиний грізний рій...
Не уявляю вчителя без книги,
Байдужого і без красивих мрій...
2.05.2003.

ЕКСПРОМТ.

Краю мій,
В морози кляті
Жду тепла-відлиги я...
Ти – моє душевне свято,
Ти – моя релігія...

Сум огорне,
Сльози стиснуть, -
Всім прощу провини я...
Ти – моя остання
Пісня –
Вірність лебединая...
3.05.2003.

ПІСНЯ ПРО ЩИРУ ДРУЖБУ.

Радію, як бачу
Калинові кетяги в лузі,
Втішаюсь цвітінням
Вишневих садків навесні.
Та радість найбільша,
Як маємо відданих друзів:
Із ними ніякі проблеми
Тоді не страшні.
Приспів: Збираймося, друзі
За мирним святковим столом,
Збираймося разом,
Як туга когось оповила...
Збираймося, друзі,
В двобої із кривдою й злом:
В тісному єднанні –
Незламна, міцна
Наша сила!
Збираймося, друзі,
Допоки палають серця,
Збираймось частіше,
Допоки душа не зів‘яла.
Збираймося, друзі,
Не треба чекати кінця,
Настане він сам,
Залишилось до нього
Так мало...
До нього, нажаль,
Залишається мало,
Так мало...

Нехай принесла нам недоля
Випроби найважчі,
І влада „ординська”
Бере за горлянку чимдуж, -
Я вірю: зупинить сваволю
Когорта звитяжців
Твердою стіною
Високих споріднених душ.

Приспів: Збираймося, друзі,
За покликом вірних сердець,
Збираймося, друзі, у коло
Тісне однодумців.
Хай нашим Навчителем
Буде Небесний Отець,
А нашим взірцем
Будуть злети хоробрих
Безумців !
3.05.2003.

ЖИВУТЬ „СОЛЬЄРІ”...
Руйнує заздрість
Дружби світлий дім:
На ній не може дружба
Будуватись
Не може другом
Заздрісник назватись,
Й тобі не слід водити дружбу
З ним.

За друга з Божим даром
Порадій, -
Закрий перед нещирим
Щільно двері.
Класичний приклад:
Моцарт і Сольєрі –
Згубив талант нездара-лиходій!

Ти не слугуєш, заздросте, добру.
Злостивець сходить жовчю,
Сатаніє...
Живе „сольєрі”
І вжалити вміє,
Не забувай цю істину стару!
ОБ ЗЕМЛЮ ВДАРИМО ЖУРОЮ!

Защебетав співець чарівний в лузі,
Смарагдом сяють роси на траві...
Поглянь: нема в природі місця тузі, -
І ти життя прекрасну мить лови!

Приспів: Над синім лісом, за горою
Нового дня зоря встає,
Об землю вдаримо журою,
Інакше нас вона зіб‘є...

Під стріхою гніздечко птах звиває.
У вулик свій несе бджола нектар.
І, помолившись Богу, вирушає
На хлібну ниву щирий хлібодар.

Вітрець колише клени кучеряві,
День виграє, зборовши ніч німу...
Хто милій серцю віддається справі,
Нема коли журитися тому.

Довкіл матусі діти – серця квіти –
Щебечуть ніжно, наче ластівки...
Життя любити
І життю радіти
Судилось, люди, нам в усі віки.

Приспів: Над синім лісом, за горою,
Нового дня зоря встає...
Об землю вдаримо журою,
Інакше нас вона зіб‘є.
5.05.2003.


ДО УКРАЇНИ.
Україно!
Ненько кароока,
Милий солов‘їний краю мій,
Наша дума – світла і висока,
Наша пісня, як Дніпро, широка,
Як степів незміряний сувій.

Україна!
Пращурів могили,
В дзвоні шабель волелюбна Січ
І козацька слава, що греміла,
Додає новим звитяжцям сили –
Скинути ярмо
Неволі з пліч.

Україно!
Станьширокоплечо!
Спалюй тлю, що нищить наш город!
Ти – моя колиска, вись лелеча,
Ти – нового дня новий Предтеча,
Ти – це незнищенний твій народ!
2003 р.

ЗАБУТА МАТИ.
Живе в селі глухому мати,
Сама на весь куток пустий.
Город саджає біля хати,
Щоб не пропасти в сніговій.

Ніхто сердешну не згадає,
Хоч у колгоспі – все життя...
Синочка з мандрів виглядає,
Хатину дрюччям підпирає:
Ніде в дворі нема пуття...
Схилилась мати біля хвіртки,
Стара, зажурена така:
Не подає рідненький звістки –
Десь в „джунглях кам‘яних” блука.

Не знає, що й кому сказати,
Кому нести жалі свої?
„Мій синку! Жде на тебе мати.
Невже, невже забув її?!

Синочку любий, озовися,
Подай надію осяйну,
В дорозі довго не барися,
Тебе до серця пригорну...”

Знайти б загублену підкову
Та до одвірка приладнать,
Щоб сину ніжну колискову,
Як у дитинстві, заспівать...

Та не знайшла... Забута мати
Сльози гіркий полин ковта...
Отак дітей невдячних мати,
Щоб полонила самота.

Тривожний крик лелечий в висі –
Як материнський скрик душі...
„Приїдь, мій синку, не барися,
Бодай, словечко напиши...”

...Мої літа, мої світання,
Мов хмари, в далину пливуть...
...Невже матусю в путь останню
Без сліз синівських проведуть?!
5.05.2003.

ВЕСНЯНИЙ ЕКСПРОМТ.

Співають півні...
Вийду лиш на ганок –
Стрічаю сонце і веселий ранок,
Ловлю бадьорий передзвін пташиний,
Ще – добру, теплу посмішку дружини,
Яка нічні ще додивлялась сни
В серпанку травня – в подиху весни...
Розтала туга – і на серці спокій:
Зайнявся день над світом синьоокий,
Зоря рум‘яна весело пала.
Душі зболілій хочеться тепла.
Так хочеться, щоб, як вода з відерця,
Струмочком ласки окропила серце,
Щоб я когось любов‘ю окропив,
І хтось мене принаймні пожалів...
Але ж мене нема за що кохати –
Так визнали бездушні супостати,
Втоптавши у багно душі красу,
Що образи й сльози лиш несу...
Хай буде так – невірно значить жив,
Що цей жорстокий вирок заслужив!

Я знав давно, та не казав нікому,
Що я один у цілім світі цьому,
Що я самотній в світі цьому...
Весна 2003 р.

МІНІАТЮРА.
Цей бідував,
Той взяв з життя, що міг...
Смерть справедливо
Порівняє всіх...

А НАША КАТЯ ГРАЄ НА ГІТАРІ.
Гітару внучці я подарував
(Ще здавна семиструнку полюбляв),
Як добру згадку – в спадок
Віддав Катюші радо,
Щоб дзвін гітарний грів і потішав.

Приспів: А наша Катя грає на гітарі,
Матусю, бабцю й діда потіша.
А наша Катя грає на гітарі,
Дзвенить в акорді лагідна душа.

Болять її пушки від струн жорстких,
Для пальчиків широкий дуже гриф,
І величезна дека,
І вчитися нелегко,
Лиш труднощі здолає твій порив.

Гітара розбиває смуток вщент:
Співучий дивовижний інструмент.
Так хочу, щоб могла ти
Шляхи життя долати
Під милозвучний акомпанемент.
Гітару ти взяла, і вірю я:
Вона тепер супутниця твоя.
Співай і грай, Катюша,
Лікуй зів‘ялі душі,
Окрилена онученько моя!
Ти і твоя гітара –
Душі і серця пара,
Твоя дзвінка музична колія.
Приспів: А наша Катя грає на гітарі,
Свою матусю й друзів потіша.
А наша Катя грає на гітарі,
Дзвенить в акордах
Лагідна душа.
А наша Катя грає на гітарі,
Нехай не все виходить до ладу,
Але вона красу життя вбирає
В ще не зміцнілу душу молоду...
13.05.2003.

ЧАПРАКИ ( Соломіяни).

В місцині затишній осіли,
В грунт кам‘яний вросли вони,
Мірошники і гречкосії
З села над Бугом – з Соломії –
Жартівники і хитруни.

Де в‘ються прибережним лугом
Й переплітаються стежки,
Живуть тихенько понад Бугом
Соломіяни-„чапраки”.

Чи по злобі, чи в жарт, не знаю
Хтось „чапраками” вас нарік,
Соломіяни, вас вітаю
І це село, окраса краю,
Що полюбили ви навік!

Воно привабливо-манливе
В земній милується красі.
Тут навіть люди особливі,
З помітним гонором усі.

Небалакучі, скупуваті – чимдуж
Сопуть і „вкалують”.
Порядок в хаті й біля хати
Підтримує порядний муж...

Села перлина – млин над Бугом,
Красивий, ще з старих часів –
Відомий всім на всю округу.
Зелена прибережна смуга,
У вербах – солов‘їний спів.

Тут млива пахощі і м‘яти
І подих тихої ріки...
Щасти у будні вам і в свята,
Соломіяни-„чапраки”.

P.S.
Нічого далебі страшного
У цьому прізвиську нема:
Це просто соковите слово,
Це наша з вами влучна мова,
Яку ми й любим недарма!.
16.05.2003.

„ПРАГМАТИКИ”.

Солгутяни-кугутяни,
Не знайти таких ніде:
Кожний лиш до себе тягне,
Збагатитись швидко прагне
(Купить, з поля щось вкраде)...

Кожний другий, третій – люмпен,
Відірвався від землі,
В полі „горбитись” не любить,
Будь-яку роботу любить,
Тільки в місті – не в селі.

Слюсарі і машиністи,
Теслярі, провідники,
Педагоги гонористі,
Водії і трактористи
І чиновнички мілкі...
Може, в тому і не винні,
Бо умови, бач, такі:
У селі корівка, свині,
Поруч місто – їх „святині”.
І замашки „городські”
Й „регулярні” копійки...
Прагматичні солгутяни,
Що в житті вас зігріва?
Місто душу убива...
Хто на себе ковдру тягне –
Сам не зна, чого він прагне,
Й рідну землю забува.

Вам би всі фізичні сили
І духовне джерело
Віддавать куточкам милим,
Щоб село життям шуміло
І на радість вам цвіло!

Щоб в піснях дзвінким акордом,
Як любові вірний знак,
Відгукнулось гучно й гордо:
„Я – з Солгутово, ось так!”

P.S.
Мо‘ замислиться земляк?
16.05.2003.

НАШ ТЕХНІКУМ
МАШИНОБУДІВНИЙ.

(пісня)
Де поля до міста горнуться,
Тут, відкритий всім вітрам,
Височіє на околиці
Цей науки світлий храм.

Приспів: Вчить любити землю й техніку,
Легко „плавати” у ній
В місті Гайвороні технікум
Наш – машинобудівний.

Ніжні парості плекає він,
Як господар – свіжу рунь.
Й тим до себе притягає він
Запальну крилату юнь.

Тут майстерність закладається
Молодого фахівця,
І любов‘ю засіваються
Чисті віддані серця.

Завтра день новий покличе нас
В осяйну широку путь.
Вийдем з нього будівничими –
Нас в цехах і в полі ждуть.

Хлібна нива заколоситься,
Подарує урожай.
І в політ ця пісня проситься –
Прославляє рідний край.

Біля тебе, біла хатонько,
Хай щебечуть солов‘ї.
Україно, мила матінко,
Ми – пташата всі твої!

Приспів:
Наш Гайворон, наша столиця,
Це ти збагатив нас знанням.
І милі наставників лиця
Зорітимуть лагідно нам.
І довго привітні
Наставників лиця
Зорітимуть лагідно нам.
19.05.2003.

ШКОЛА №2.
(Світлій пам‘яті поета, О.Костюка).


В серці відшукаєм лагідні слова,
Ми тебе вітаєм, школо №2!
Світлі видноколи,
Промінь золотий, -
Гайворонська друга школо,
Оберіг надій!

Приспів: Світлий спогад, щасна доле,
Золотий розмай.
Ти про рідну нашу школу
Завжди пам‘ятай!

Тут поет барвисту мову викладав
І про наше місто
Теплу пісню склав.
У світанки росні –
Холодок з ріки.
Школа тепловозні
Слухає гудки.

Мова милозвучна,
Як дитини сміх...
Скільки славних учнів
Вийшло з стін твоїх!
Скільки їх по світу,
Ластів‘ят твоїх!
Скільки ними світлих
Обрано доріг!

Волі дух високий
Носимо в серцях,
Світло знань, неспокій –
В наших вчителях...
Будем жити гідно,
Йти крізь буревій,
Мати – Україно,
Краю дорогий!

Подивись довкола:
Все цвіте, співа!
Рідна наша школа –
Школа номер два,
Ти - знамено наше
В пісні і в трудах
Ми тебе назавше
Збережем в серцях.
19.05.2003.

СУМНИЙ ЕКСПРОМТ.

Що дні без вертання зникають –
Постійна на серці печаль...
Ще руки роботи шукають,
Лиш ноги не носять, нажаль...

Лиш дихати важче дедалі,
Та діла нікому нема,
Що всі сподівання розтали,
І дива чекати – дарма...

І серденько б‘ється тривожно:
„Вона” за тобою бреде,
Нічого змінити не можна,
Сумна неминучість гряде.

Життя у нестримному русі
Люблю, як і завжди любив.
Ні, ні! Не „її” я боюся, -
Боюсь, що так мало
Зробив...
21.05.2003.

МІНІАТЮРА.

Не грому бійся,
Але блискавиці,
Не смерті бійся,
Але забуття,
Як замолоду „скривлене” життя
„Рівняти” здумав у похилім віці.
Для виправлення засобів нема,
Їх в закапелках марно ти шукаєш,
Бо сам свій шлях свідомо прокладаєш,
Коли твоє сумління не дріма...
21.05.2003.

ТРАВНЕВА ГРОЗА.

Нарешті: грім травневий
Гуркоче в небесах,
Спадає цвіт вишневий,
Сховався в вітті птах...
Вже крає блискавиця
Хмар темну каламуть –
А хліборобів лиця
Надіями цвітуть.
Йди, дощику жаданий,
На ниви, не скупись...
Гуркоче грім весняний,
На нього ждали скрізь.

Над річкою, над гаєм
Котися, радуй слух...
...Всевишнього благаєм,
Щоб дощ не скоро вщух...
24.05.2003.

МИ ТАК ЧЕКАЄМО НА ВАС...

Як глупа ніч огорне нас,
Й не знаєш, де себе подіти, -
Ми тільки й згадуєм про вас,
Кохані, рідні наші діти!

В вас на льоту все, на бігу,
Душа на чужині дрімає...
Як на міцному ланцюгу,
Бездушне місто вас тримає.

Асфальт нагрітий душить вас,
Тяжкий в під‘їздах „дух котячий”...
Тому втікаєте на дачі
І забуваєте про нас.

А в нас, у затишнім селі,
Де тоне в зелені садиба,
Цвіте, росте все на землі –
Приварком до святого хліба...

А в нас брояками шумить
Чарівний Буг – окраса краю.
Він, як і ми, на вас чекає –
Шепочуть хвилі: „Приїздіть...”
Як серце з жалю завмира –
Покиньте все
І в потяг „скорий” –
Туди , де мати жде стара
І „вредний” тато, дуже хворий...

Де милий щебіт солов‘я,
„Ку-ку” печальне понад гаєм...
Як ми, батьки , на вас чекаєм,
Як виглядаєм, як кохаєм –
Як ніжних слів шукаю я...

До моря річка поспіша,
Течуть за нею дні за днями...
І рветься,
І болить душа,
Коли немає вас із нами.

Чекання довга кожна мить.
Думки, як лебедині зграї.
Кохані наші, приїздіть,
Від серця смуток відведіть:
Його навпіл розлука крає...
25.05.2003.

ЛИЦАРІ ПЕРА.

Викривати злостивих пронир
Вам хоробрості й мужності стане.
Журналістом „від Бога” не стане
Безхребетний холуй і блюзнір...

Приспів: Журналісти – лицарі пера,
Честі і високого сумління,
В них жага до Правди не вмира,
Некіптяве світлих душ горіння.

Журналісти за Волю святу,
За нескорену людяність чисту,
За газету глибокого змісту –
Як солдати, завжди на посту.

На крутих перехрестях доріг
В сніговій ,у сльотаву негоду
Журналіст в своїм серці зберіг
Непідробну любов до народу.

Весь – неспокій, вогонь і снага,
Він не терпить захлання і тиші.
Він повітрям Історії дише,
України він Син і Слуга!
Він – трибун –
Ніжний лірик в душі
І барометр Часу чутливий...
Тим живе журналіст,
Тим щасливий,
Що слугує великій меті.

Закликає, сповнене добра,
Слово ваше
В днів нових світання...
Журналісти –
Лицарі пера,
Наше вам доземне шанування!
26.05.2003.

РОЗКУЙОВДЖЕНІ РЯДКИ
НА „ –УТЬ” і „-ЮТЬ”.

В ресторанах, в барах п‘ють.
Шлюхи тіло продають.
У під‘їздах темних – б‘ють.
Хто при владі – ті крадуть.
На ТV – рекламна муть.
В спорожнілих душах – лють.
На гачки катал – „клюють” –
З лохів грошики скубуть.
Депутати воду ллють,
Толку в Радах не зведуть,
Як баранів, нас женуть,
А за правду – розіпнуть...
Де життя розумна суть?
Де до щастя світла путь?
Бідні в злиднях пропадуть.
„Смердам” волі не дадуть.
В вовчих кланах – п‘ють, жеруть.
Нас, як липку, обдеруть...
Ой, поб‘ють мене ,поб‘ють
За рядки на „-уть” і „-ють”!
30.05.2003.

ЕКСПРОМТ НА ДУЖЕ
НЕБЕЗПЕЧНУ ТЕМУ.

В нього голос бридкий – як на зумері,
Всіх дратує, усім набрида...
Як „високе” начальство не в гуморі, -
На підлеглих, як пес, напада.

Як „воно”, неприборкане, сердиться,
Іскри сипляться в нього з очей...
До начальства потрібно „притертися”,
Щоб не знати безсонних ночей.

Небезпечне начальство розлючене,
Це відомо і всім, і давно...
Щоб йому тобі в серце не влучити –
Обійди, не втолочся в...лайно!

Холуї невиправні, мазурики
Знають: нищечком-тихцем живи.
Захопивши чиновничі вулики,
Перед „сильними” – нижче трави...
27.05.2003.

КОМУ ТЕПЕР ПОТРІБНІ ВІРШІ?

Кому рядки складаю ці?
Кому тепер потрібні вірші,
Як жити нам дедалі гірше –
Лиш грошик ламаний в руці.
Без віршів проживуть старці.
У нас застигла на лиці
Печать скорботи і печалі...
Де ті „добробуту причали”,
Які в „верхах” наобіцяли?
З кінцями не зведем кінці.
Ми й так, нівроку, молодці:
Навчились в скруті виживати,
Ще й пориваємся співати,
Ба й навіть прагнем жартувати,
Ми, самостійники-старці.
Рекламний ролік давить нас,
Дере у клоччя наші нерви...
Життєві вичахли резерви,
І ми клянем жорстокий час.
Клянемо всіх, хто не дає
Прожити решту літ в достатку,
Хто за горлянку нас бере,
Хто бідаку в лице плює...
...Десь на землі порядок є, -
В нас – не було
Й нема порядку...

P.S.
Не знаю, що мені дає
Моя любов до України?
Женуть, як бидло, до загину,
А обіцяли „світлі „ дні...
27.05.2003.

ДІТИ – НАША ВТІХА,
КРАЩІ КВІТИ.

Ясний ранок. В небо птах злетів...
Доня пісні пробує мотив.
Із кульбабки випліта вінок –
Піде в нім лебідкою в танок.

Матінка, щаслива, аж сія:
„Зірочко небесная моя...
Хай здійсняться сни дівочих мрій,
І мене на старість обігрій...

Приспів: Наша радість – діти, кращі в світі квіти,
Як зіницю ока, бережімо їх.
Золоте дитинство,
Щастя материнства –
Втіха мами – то дитячий сміх...

Чорнобривцю, соколе ти мій,
Зоресвіт – синочку дорогий,
Помолюсь за тебе Богу я,
Щоб зростала силонька твоя.
В полі будь невтомний трудівник
І Вітчизни мужній захисник.
Щоб єдину, суджену, кохав
І внучат мені подарував.

Ні, земної радості не знав
Той, хто „Колискову” не співав,
Хто від сліз дитини не страждав,
Свого серця людям не віддав.
Діти! Хай з роси й води ростуть,
І ляга їм в ноги світла путь!
Діти наші – більше всіх утіх.
Від бездушних
Захищаймо їх!
1.06.2003.

МАТЕРИНСЬКА ТУГА.

За горами, за морями синіми
Ти забув про бузький водограй...
Знав би ти, як я сумую, сину мій,
З далини хоч вісточку подай...

Де ти загубився за туманами?
Що не ніч – в мої приходиш сни...
Прилітай і витри сльози мамині
І до свого серця пригорни.

Зійде сонце – вийду за околицю
І дивлюсь на чорний курний шлях...
Я лише за тебе, синку, молюся...
„Повертайсь”, - шепоче нива колосом,
Жде домівка в старих вишняках”...

Жде криниця, викопана прадідом,
Та, з якої ти водицю пив.
Тчуть роки зажури сиве прядиво,
Сум мене, самотню, оповив.

Я свого не колисала внука ще
І не знаю , де і з ким росте.
Прислухаюсь: може син постукає
В шибку в надвечір‘я золоте...

Над ставком, де ти , малий, купався,
Верби, як і я – в німій журбі.
Повертайся, синку,
Не вагайся:
Все прощу, мій соколе, тобі.
12.06.2003.

P.S.(3.06.2003.)

Приспів: Вічно будуть жити
З нами на землі
Мамині тривоги,
Мамині жалі,
Болісні зітхання
У пітьмі ночей,
Зустрічі – прощання
І сльози з очей...

Я, стара, уже туди зібралася,
Де не сяють далі голубі...
Приїжджай, синочку,
Не вагайся лиш:
Все прощу, мій соколе, тобі.

ЕКСПРОМТ.

Не хочемо, та старіємо ми,
Огорнуті туманом-сивиною.
Уже війнуло холодом зими,
Але ніяк не розлучусь з весною.

В моїх очах ще й досі не згаса
Вогонь життя, бодай його жаринка.
В душі надій не спорожніла скринька,
Хоч хмара безнадії нависа.

В минуле зазираю крадькома,
На нім табу поставив час безжальний...
Уже дихнула холодом зима –
Терзає журавлиний крик прощальний.

З кутків, злодійкувато позира,
Проклята старість сум плете невтомно.
Зловтішно хтось нашіптує:
„Пора
Туди тобі збиратися –
Додому...”
9.06.2003.

ЕКСПРОМТ.

(до бездушних і бездуховних
„господарів” життя, до злих
і бундючних нуворишів)

„Князьки”, що важу я для вас,
Поет, що в злиднях прозябає,
Але про власну душу дбає,
Яку терзають раз-у-раз...

Мій непідкупний Божий дар
Ні в гріш не ставите, пихаті...
Панує безлад в нашій хаті,
Де править бал юрба нездар.

Хоч криком розпачу кричи, -
Що вам мої сердечні муки!
Взяли самі ви владу в руки
Й понадувались, як сичі!
14.06.2003.

ЛЕГКО СТЕЛЯТЬСЯ РЯДКИ...

Може, друже, не повіриш:
Хоч панує скрізь бедлам, -
Втнув я нині кілька віршів,
Перевиконавши план!
Як це сталось – сам не знаю,
Легко стеляться рядки –
І пливуть за небокраї
Вірші – лебеді-хмарки.
Слів стелю пахучі брості –
І вщухає серця біль...
Сяє сонце в високості,
Тиша й спокій звідусіль.
Червень. Скрізь тепло розлито,
Зелень око потіша,
Що то значить для піїти
День ясний, ясна душа!
Я жену свої рядочки,
Як гусей на моріжок.
Слів смарагдові листочки
Осипаються в ставок...
14.06.2003.


EXPROMT.

Нас, що вибились із круга
Й загубили свій причал,
Як іржа, жере наруга,
Як хробак, гризе печаль...

Цілять в нас нестатків жерла,
Від сваволі не втекти.
Хай співають:
„Ще не вмерла”, -
Нам, ошуканим, -
„Кранти”...
***
Віру в світлі дні плекаю,
В радісний розмай,
І пісні свої складаю –
На бандурі лиш не граю,
Як козак Мамай.
Як і він, люблю Вкраїну,
В серце неньку взяв.
Я б про неї без упину
Все життя співав

 

Наш край

Видатні люди краю

Пошук

Наша адреса


26300,
Кіровоградська обл.
 м. Гайворон,
вул. В.Стуса (Кірова), 17
тел. (05254) 2-24-03
E-mail: libgayvoron@i.ua
skype - bibliotekahv
Працюємо:
щоденно, окрім суботи
з 9.00 до 18.00
останній день місяця
 санітарний


текст | текст | текст | текст | текст | текст | текст | текст