Перспективи розвитку Гайворона визначались тоді такими факторами. Насамперед вигідне географічне розташування. Тут діяли районні установи, функціонувало управління відділку вузькоколійної залізниці (єдиного на Правобережній Україні). Забезпечувалось надійне залізничне сполучення з північно-східною частиною Молдавії, а також з північними і східними районами Правобережної України. Виношувались плани продовження прокладання вузькоколійки до м. Звенигородки Черкаської області і до м. Ямполя Вінницької області. Передбачалось навіть з'єднати прямим залізничним сполученням Гайворон з Києвом (через Умань і Сквиру). Але цьому не судилося збутись. У 1949 році Гайворон був відомий в окрузі як торговий центр, де відбували великі базари. У місті діяли школа ФЗО і школи робітничої молоді, що готували кадри для залізниці. 19 квітня 1949 року Президія Верховної Ради УРСР своїм Указом віднесла селище міського типу Гайворон до категорії міст районного підпорядкування. В міську смугу увійшли території колишніх сіл Струнькова і Ташлика. Першим головою міської ради був обраний А.Р. Довгий, секретарем М.І. Польовий. У серпні 1950 року на маслосирзаводі став до ладу цех, в якому виготовлялось сухе молоко. У травні 1951 року в районному Будинку культури була влаштована виставка тканин, готового одягу, галантереї, взуття. Виставку оглянули 3 тисячі чоловік. В 1951 - 1955рр. здійснено реконструкцію і технічне переозброєння залізничного відділка, який першим на Південно-Західній залізниці одержав тепловози. Дерев'яні пасажирські вагони було замінено на суцільнометалеві, що надійшли з Польщі.
