фоновое изображение шапки фоновое изображение шапки
 

 

 

Меню сайту

 
 

 
 

Інформація влади

 
 

 
 

Управління юстиції

 
 

 
 

Статистика

 
 


Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
 
 

ГОЛОДОМОР

        Взимку 1932 - 1933 рр. спалахнув страшний голод. Він досягнув апогею навесні і на початку літа 1933-го. Це сталося тому, що 1932 рік виявився неврожайним, а в селян забрали хліб до зернини. Таким чином багатьох людей прирекли на смерть. Виснажені, опухлі, безсилі вони вмирали на полі, на вулиці, на роботі, в лісах і долинах.
Активністю відзначалися так звані "буксирні бригади". Для пошуку зерна вони використовували спеціально виготовлені сталеві прут довжиною 1,5-3 метри. Бригади ходили від хати до хати, вишукуючи зерно в кімнатах, на горищі, в коморі, в інших господарських приміщеннях. Були випадки, коли в хаті вимірювали навіть піч, чи не досить вона велика, щоб умістити приховане зерно за цегляною кладкою. На горищі виламували сволоки, в хаті вистукували підлогу, перетоптували увесь двір і сад. Якщо знаходили якесь місце, що викликало підозру, для пошуку зерна застосовували щуп.
       Очевидні згадують, що ховали померлих без трун (бо не було з чого і не було кому їх робити). Багатьох опускали у спільну могилу хто в чому був. Вимирали цілі сім`ї. Скільки життів забрав голодомор у Гайвороні, Струнькові, Ташлику - залишилось невідомим.
       Тільки навесні 1933-го, хто дожив, міг зварити з бур`яну юшку, спекти з листя коржика. А в жнива - знайти колоски і з`їсти зерна.
7 серпня 1932 року ЦВК і РНК СРСР ухвалили постанови про охорону майна промислових підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення соціалістичної власності, згідно з яким крадіжка державного, колгоспного майна каралася розстрілом, або ж позбавленням волі від 8 до 10 років. У народі ця постанова одержала назву "Закон про п`ять колосків".

ЯК ЦЕ БУЛО З ГОЛОДУ ВМИРАЛИ І ДОРОСЛІ, І ДІТИ

        У 1930 році в Ташлику був створений колгосп імені Чубаря. Мій батько передав у колективну власність 10 десятин землі, жатку, сівалку, віз, коні, корову та ін. В 1932 році план хлібозаготівель виявився непосильним. Зерно забрали не тільки з колгоспу, але й з сільських дворів. Не було що їсти. Від голоду у батька опухли ноги, їли листя з дерев, пекли коржики, зроблені з цвіту акації і висівок. На річковому дні збирали скойки.
       Найстрашніший голод був узимку 1932 -1933 років. Багато людей помирало від недоїдання. Доходило і до людоїдства.
       Від постійного недоїдання гинули колгоспні коні. Коли з них знімали шкіру для здачі на заготпункт, то за м`ясом загиблої тварини стояла черга голодних людей.
Колективізація в селі проводилась насильницькими методами. До тих хто не йшов у колгосп, а господарював одноосібне, сільські "активісти" вживали адміністративних заходів. Вони насильно відбирали у таких людей майно і сім`ї виганяли з хати. А сусідам ще погрожували, щоб людям , які залишилися без даху над головою, не давали притулку. У Ташлику було забрано майно і насильно виселено з будинків сім`ї Трохима Андрійовича Коростяного, Сидора Макаровича Шаргородського, Тимофія Шляховського та ін.
       Лідія ГЛАДИК, колишня обліковець приміського колгосп депутат міськради шести скликань 1950 - 1962 р

ГАЙВОРОН - РАЙОННИЙ ЦЕНТР

        У 1932 році Україну було поділено на 7 областей (а в 1939р. - и 15). Гайворон у 1933 році став центром Грушківського, а з 1935 р. Гайворонського району.28 В складі Одеської області він перебував до 1954 року, коли був переданий до Кіровоградської області.
       22 січня 1932 року вийшов перший номер районної газети "Шлях комуни". Першим її редактором був Л.Г.Биков, який згодом працював у ТАРС.29. Редакція і друкарня містилися до 1939 року у тісному приміщенні, де нині розташована прохідна заводу безалкогольни напоїв. У Гайвороні також видавалися з 1932 по 1940 рік відомчі газет "Топка", "Сигнал політвідділу", "Правда залізничника".
       Розвивалися промислові підприємства. У 1935 -1938 рр. проведено реконструкцію залізничних майстерень, на базі яких створюється паровозоремонтний завод, який підпорядковується Міністерству шляхів сполучення. На завод почали надходити для проведені капітального ремонту вузькоколійні паровози з різних місць СРСР.30
       У 1935 році споруджено вагонне депо, реконструйовано паровозне депо і державний млин, який за добу почав видавати 180 тон борошна.31
В той час нинішня вул. Воровського у Гайвороні починалася будинком райвиконкому. Через дорогу була велика площа, де збирався базар. На початку 1935 року базар перенесли на місце, де він і зараз розташований, а на площі розбили сквер. У сквері тепер покояться тіла загиблих в роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн.
       У 1936 році введено в дію маслозавод,32 кілька підприємств побутового обслуговування. У 1938 році на лівому березі Південного Буга де впадає річка Ташличка, кам`яний масив дослідили геологи "Союзпроекту" головного управління шосейних доріг і обрахували запаси мігматитів. Родовище було передане створеному підприємству для промислової розробки. Становлення кар`єру йшло дуже повільно. Переважала ручна праця. ВІД розкривних порід кам`яні поклади звільняли лопатами. Отвори для закладання вибухівки видовбували ударами молота. Вручну відбивали з кам`яних брил
шашку і бут. Вивозили продукцію возами, автомашинами, вагонами вузькоколійки. Розробки каменю проводились для будівництва автошляхів. Гайворонський граніт також вивозився у Москву на будівництво метрополітену, в Одесу для спорудження залізничного вокзалу. Багатоповерхові будинки Хрещатика у м.Києві стоять на міцних фундаментах з гайворонського граніту.
       На Гайворонській залізничній дільниці ширився рух за водіння великовагових поїздів. Ініціатором був машиніст Анастасій Балабаєнко. У 1933 році Олександр Сімановський добився збільшення швидкості поїзда до 35,5 кілометра на годину. Машиніст Андрій Гладик не тільки водив великовагові поїзди, але й, очоливши молодіжну буксово-гарнітурну бригаду, вивів її в число кращих колективів.
       У 1928 р. відкривається ветеринарно-фельдшерський пункт, який надавав ветеринарну допомогу місцевому колгоспу "Червона Зірка", здійснював експертизу м`ясо-молочних продуктів на ринку. У 1936 р. розпочалося спорудження райветлікарні. З 1927 р. по 1965 р. головним ветлікарем працював Петро Михайлович Заболотний. Він був організатором ветеринарної справи на Гайворонщині. Його багаторічна сумлінна праця відзначена орденом "Знак пошани" та присвоєнням звання заслуженого ветеринарного лікаря України.
       У 1938 році Гайворон віднесено до категорії селищ міського типу! В цей час тут проживало 9 тисяч 256 чоловік. Поліпшувався благоустрій селища. Мешканців обслуговували дві поліклініки - районна і залізнична. В селищі діяли середня, семирічна і початкова школи, школа фабрично-заводського навчання, 2 радіовузли, районний будинок культури і клуб залізничників імені В.Воровського.

МАСОВІ РЕПРЕСІЇ

        Трагічними у долі тисяч людей були 1937-1938 рр. Хвиля політичних репресій забрала життя багатьох громадян. Страхітливим був терор на Україні. Своїм свавіллям Сталін прагнув знищити рух за самоутвердження української нації і не допустити опозиції. Жертвами стали майже половина складу Комуністичної партії (більшовиків) України. Були репресовані члени уряду, військові кадри, діячі науки і культури, служителі церкви, робітники і колгоспники, словом - представники усіх верств населення.
       Дісталися репресії і Гайворона. Були безпідставно засуджені до вищої міри покарання робітник вагон-лавки О.В.Баберж, машиністи паровозного депо М.П.Бельчинський, К.Р.Бойко, С.Ю. Цивінський, диякон Гі Снігурський, жителі Гайворона С.А.Волинський, С.Д.Дзюбинсь П.І.Волощук, М.Ф.Фалюшник та інші. Тільки наприкінці 80-х років були реабілітовані.34 І до сьогодні невідомо, скільки громадян, що проживали у Гайвороні, Струньковому і Ташлику, були без суду і слід засуджені органами ОДПУ, НКВС, МДБ.
       Прийнята у 1937 р. Конституція УРСР лише декларувала права і свободи громадян, але не гарантувала їм захисту від тоталітарного режиму.

ЯК ЦЕ БУЛО ЗА ДОПУЩЕНІ ПОМИЛКИ В ГАЗЕТІ

За направленням Одеського обкому комсомолу я працювала у політвідділі Данило-Балківської МТС. Після ліквідації політвідділів Грушківський район поділили на два - Гайворонський і Ульяновський. Гайворонський райком партії очолив начальник політвідділу Данило-Балківської МТС В.Г. Павлюченко. Через кілька років його обрали секретарем обкому партії і він переїхав до Одеси, пізніше був репресований. Цей же В.Г. Павлюченко і порекомендував мою кандидатуру до районної редакції газети "Шлях комуни", де мене призначили завідуючою масовим відділом,
       Основним транспортним засобом була тоді вузькоколійка. У районі було лише дві легкові машини - у секретаря райкому партії і голови райвиконкому. Тому відповідальні працівники районних установ, в т.ч. і редакції, їздили поїздом, а до колгоспів добиралися пішки. Вузькоколійні вагони були дерев`яними з ручними гальмами, тому перед усіма станціями, на схилах і підйомах кондуктори виходили в "тамбури" і "крутили гальма".
       З довоєнних подій запам`ятався 1937 рік. Тоді заарештували усіх головних районних начальників, а також завідуючих земельним, фінансовим та іншими відділами райвиконкому. Арешт проводили ночі, а наступного дня збирали партійний актив і "викривали" того, кого "посадили". А через день в камеру арештованих уже попадали „викривателі". І так тривало, доки не ув`язнили начальника райвідділу НКВС.
       На початку 1938 року всі районні керівники повернулися додому і більшість з них зайняла свої посади.
       Не минули репресії і редакцію газети "Шлях комуни". Пригадую, грудня 1937 року відзначався День Конституції. Святково одягнувшись, вийшла на вулицю. Коли проходила біля райкому партії, мене покликали туди надрукувати акт про зняття з розповсюдження тиражу районної газети.
„Що ж сталося?" - непокоїла думка. Як потім дізналася, коректор перебувала у відпустці і секретар редакції Г. Грабовецький розпорядився, щоб кожен творчий працівник вичитав свій матеріал. Так і вчинили. Але залишились не вичитаними текстівки під фотографіями і їх надрукували з помилками. Навіть у слові „конституція" була пропущена буква "н". Тремтячими руками друкувала той акт і думала "Я теж могла там бути" (в редакції не працювала, а завідувала тимчасово відділі райкому комсомолу). Арештували Г.Грабовецького, а також редактора - одесита Лівійського. Проте незабаром їх випусти) Г.Грабовецький повернувся в редакцію, а Лівійський виїхав до Одеси. Редактором призначили Р.Подольського.
       Гайворонський район в Одеській області був одним з кращих. Багато колгоспів стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У 1940 році і газета "Шлях комуни" здобула таке право, вона була представлена у павільйоні преси ВСГВ у Москві.
       Пригадую, що багато гайворонців в ту пору було висунуто на керівну роботу. Секретарем Одеського обкому партії обрали секретаря Гайворонського райкому партії Федосєєва. А голова райвиконкому В.М.Москальов став працювати у ЦК КПРС, потім - головою ЦК профспілки працівників місцевої промисловості.

С. ЕЙДЛІН, журналістка, м.Санкт-Петербург

істо над бугом"
сторінки

<< 1 - 2 - 3 - 4 - 5 - 6 - 7 - 8 - 9 - 10 - 11 - 12 >>

 

 

Наш край

Видатні люди краю

Пошук

Наша адреса


26300,
Кіровоградська обл.
 м. Гайворон,
вул. В.Стуса (Кірова), 17
тел. (05254) 2-24-03
E-mail: libgayvoron@i.ua
skype - bibliotekahv
Працюємо:
щоденно, окрім суботи
з 9.00 до 18.00
останній день місяця
 санітарний


текст | текст | текст | текст | текст | текст | текст | текст