фоновое изображение шапки фоновое изображение шапки
 

 

 

Меню сайту

 
 

 
 

Інформація влади

 
 

 
 

Правова допомога

 
 

 
 

Статистика

 
 


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 
 

ВОЇНИ, ЯКІ НЕ БУЛИ В ОКУПАЦІЇ

Баранець Петро Павлович
Гончарук Марко Сергійович
Гордієнко Кирило Іванович
Колосюк Кіндрат Касіянович
Комайгородський Василь Петрович
Лещенко Михайло Ісакович
Лещенко Степан Каленович
Малярчук Олександр Григорович
Мельник Василь Якович
Мельник Олександр Федорович
Недорода Іван Якович
Речіцький Василь Іванович
Розум`як Михайло Ларіонович
Рудь Павло Устимович
Симчук Олексій Іванович
Смирнов Василь Євгенович
Тімановський (Фещук) Яків Пилипович
Фещук Павло Пилипович
Фещук Петро Пилипович
Чорнієнко Олександр Васильович
Швець Петро Пилипович
Шевчук Павло Васильович

ПІСЛЯВОЄННІ ОФІЦЕРИ

Годинюк Іван Степанович – майор
Дунаєвський Віктор Іванович – полковник
Дунаєвський Дмитро Іванович – підполковник
Дунаєвський Михайло Іванович – підполковник
Мельник Іван Кирилович – підполковник
Настенко Микола Васильович – підполковник
Тарасюк Микола Васильович – підполковник
Тодоренко Агафон Денисович – майор медичної служби

ОФІЦЕРИ ВНУТРІШНІХ СЛУЖБ

Гриньковська (Животовська) Галина Михайлівна –
підполковник
Кирилюк Іван Васильович – підполковник
Кирилюк Олександр Васильович – підполковник
Фещук Володимир Васильович - майор

ВОЇНИ-АФГАНЦІ

Ковальчук Костянтин Іванович, борошномел
Гайворонського млинзаводу
Кондратюк Юрій Іванович, нині завідуючий складом села
Устенко Микола Михайлович – має медаль "За відвагу”

ЛІКВІДАТОР АВАРІЇ НА ЧАЕС-

Баранець Сергій Петрович.

СПЕЦІАЛІСТИ – МАЙСТРИ СВОЄЇ СПРАВИ
ДОВОЄННІ ТРАКТОРИСТИ

Гуляк Терентій Арехтович,
Комайгородський Іван Спиридонович.
Машиніст молотарки – Розум`як Сава Порфирович
Машиніст паровозу – Рудь Ахрем Устимович

ТРАКТОРИСТИ-КОМБАЙНЕРИ ПІСЛЯВОЄННОГО ЧАСУ

Берловський Василь Михайлович,
Берловський Петро Данилович,
Войтовський Микола Васильович,
Волощук Петро Йосипович,
Гончарук Максим Федорович,
Гуляк Андрій Терентійович,
Дунаєвський Михайло Степанович,
Кирилюк Іван Федорович,
Комайгородський Володимир Павлович,
Комайгодський Микола Васильович,
Комайгородський Олексій Павлович,
Комайгородський Павло Васильович,
Кирниченко Василь Якович,
Литвинюк Михайло Данилович,
Литвинюк Олександр Данилович,
Мулько Василь Степанович,
Мулько Володимир Степанович,
Пилипишин Степан Васильович,
Сирота Федір Максимович,
Тарасюк (Настенко) Надія Іванівна.

МАЙСТРИ РОБІТ ПО ДЕРЕВУ

Берловський Никифор Аверкович,
Гончарук Григір Дорофейович,
Ковальчук Василь Дмитрович,
Ковальчук Дмитро Спиридонович,
Ковальчук Іван Дмитрович,
Ковальчук Юхим Аверкович,
Ковальчук Яків Спиридонович,
Тарасюк Костянтин Харитонович,
Тиманівський Яків Євтухович,
Шевчук Володимир Купріянович.

ВОНИ ПРАЦЮВАЛИ ШОФЕРАМИ

Войтовський Богдан Миколайович,
Кацуба Станіслав Никифорович,
Ковальчук Володимир Васильович,
Колосюк Микола Кіндратович,
Кулик Захар Миронович,
Лещенко Семен Дмитрович,
Мельник Юрій Мойсеєвич,
Мірончев Микола Савович,
Недорода Дмитро Сергійович,
Павлійчук Віктор Якович,
Пасхальний Володимир Васильович,
Побережний Дмитро Пантелеєвич,
Речіцький Василь Іванович,
Тиманівський Кирило Євтухович,
Шевчук Павло Васильович,
Шматківський Олександр Петрович.

МАЙСТРИ ПО МЕТАЛУ

Берловський Володимир Якович,
Гончарук Іван Федорович,
Добровольський Дмитро Олексійович,
Кирилюк Степан Іванович,
Кухаренко Василь Парфенович,
Недорода Іван Степанович,
Рудь Гнат Лукович.

МАЙСТРИ-КАМЕНЯРІ

Войтовський Гнат Васильович,
Годованець Юрій Никифорович,
Макарчук Марко Михайлович,
Недорода Макар Мойсеєвич,
Недорода Микола Артемович,
Недорода Петро Мойсеєвич.

НАЙСТАРІШІ ЕЛЕКТРОЗВАРЮВАЛЬНИКИ

Благодир Дмитро Тихонович,
Вознюк Михайло Архипович,
Мельник Мойса Якович.

МАЙСТРИ ДОЇННЯ КОРІВ

Берловська Лідія Павлівна,
Годинюк Марія Іванівна,
Годованець Катерина Левківна,
Кирниченко Ганна Петрівна,
Кирниченко Надія Яківна,
Клімкін Віра Василівна,
Литвинюк Валентина Спиридонівна,
Недорода Ольга Дмитрівна,
Пилипишина Валентина Спиридонівна,
Фещук Любов Андріївна,
Фещук Надія Родіонівна,
Фещук Євгенія Гнатівна,
Фещук Олександра Андріївна.

МАЙСТРИ ПО ВІДГОДІВЛІ СВИНЕЙ

Берловська Олександра Карпівна,
Коптюх Надія Макарівна,
Лизовенко Любов Іванівна,
Солом`янчук Марія Мефодіївна,
Хмарук Марія Гнатівна.

ЗАВІДУЮЧІ ФЕРМОЮ

Войтовський Михайло Гнатович,
Кирилюк Василь Федорович,
Мулько Володимир Степанович.

ОБЛІКОВЕЦЬ ФЕРМИ

Кухаренко Олександра Андріївна.

МЕДИКИ-ОДНОСЕЛЬЧАНИ

Лещенко Наталія Семенівна – лікар-терапевт.
Недорода Володимир Михайлович, військовий, лейтенант.
Розум`як Олексій Васильович – кандидат медичних наук.
Тодоренко Агафон Денисович, доктор медичних наук, перший
професор нашого села.

МЕДИЧНІ СЕСТРИ

Берловська Ганна Данилівна,
Кобенко Галина Дем`янівна,
Мулько Галина Володимирівна,
Павлійчук Любов Данилівна,
Рудь Тетяна Василівна,
Фещук Тетяна Василівна.

ФАРМАЦЕВТИ

Рудь Катерина Павлівна,
Рудь Олександр Гнатович.

ВЕТЕРИНАРНИЙ ЛІКАР З ВИЩОЮ ОСВІТОЮ

Буженко Адольф Якович.

НАГОРОДЖЕНІ ТРУДОВИМИ ОРДЕНАМИ І МЕДАЛЯМИ

    Войтовський Микола Васильович народився в 1936 році. Після закінчення курсів трактористів при Хащуватській МТС ім.”Правди” працював трактористом і бригадиром тракторної бригади нашого колгоспу. Заочно закінчив Бобринецький технікум сільського господарства в 1953 році. За сумлінну працю нагороджений орденом "Знак пошани” і ювілейною медаллю "До 100-річчя з дня народження В.І.Леніна”.
    Гончарук Павло Максимович механік вантажної контори м.Гайворона. Нагороджений за сумлінну працю орденом "Трудового червоного прапора”.
    Мельник Олександр Федорович народився в 1917 році. Закінчив сім класів Хащуватської школи. Працював учителем молодших класів у Соломії та Буговому (1932-1937рр). Служив у військово-морському флоті. Приймав участь у зйомці кінофільму "Ми – з Кронштадта”. Війна застала його у м.Североморську. Висаджувався десантом у Фінляндії. Був контужений, втратив мову, кілька місяців знаходився у госпіталі. З відчаю хотів застрілитися, але несподівано з`явився ад`ютант і поміщав це здійснити. В цей час він заговорив. Після лікування очолював політуправління Північного морського флоту (раніше цю посаду займав адмірал, а він же був лише капітаном II рангу, тобто підполковник). Після війни пішов у відставку. Працював начальником методоб`єднання профтехучилищ в м.Новгороді. Нагороджений бойовими і трудовими медалями.
    Рудь Павло Устимович народився в 1917 році. Служив у морському підводному флоті (1938-1946 рр). Учасник бойових дій. Пригадує такий епізод: "Наш підводний човен з Чорного моря направили в бухту до Кореї з завданням спостерігати за тим, які грузи в цій бухті вивантажують з японських кораблів (японці тоді готувалися до війни з нами). Підводний човен підпливав під японський корабль обережно і непомітно; разом з кораблем заходив в бухту, там відходив в сторону, через перископ ми спостерігали за діями японців. Потім виходили з бухти з тим же кораблем. Так продовжувалося кілька разів. Потім я захворів, мене помістили у госпіталь у Владивостоці. Наступного разу наш підводний човен японці помітили і потопили. Так з усієї команди нашого підводного човна в живих залишився я один.”
    Нагороджено П.У.Рудя двома орденами "Червоної зірки”. Після демобілізації він працював інструктором ДОСААФ, потім головою сільської ради с.Котовка, замісником голови колгоспу "Дружба”, головою Солгутівської сільської ради.
    Фещук Василь Григорович народився в 1933 році. Служив в радянській армії, брав участь у "чехословацькому заколоті”. Працював в Гайворонському гранітному кар`єрі на гідропульті, на скрепері, ескаваторі. Одружився з Кирилюк Марією Федорівною. Виростили сина Володимира, майора МВС, та дочку Ніну, медичного працівника санепідемстанції. Нагороджений орденом "Трудового червоного прапора” та ювілейною медаллю "До 100-річчя з дня народження В.І.Леніна”.
    Гончарук Марко Сергійович народився в 1912 році. Все його життя пройшло, в основному, в армії, в складі 283 стрілкового полку (1930-1937рр,м.Ананьєв), 161 стрілкового полку (1937-1943рр,м.Кандалакша). В 1940р. брав участь в боях з фінами, потім на карельському фронті (1941-1945рр) і Білоруському фронті; учасник визволення Варшави, взяття Берліна. Служив у Німеччині (1945-1948рр). Демобілізувався в званні старшого лейтенанта. Одружився з Берловською Любов`ю Никифорівною (1938р). Виростили чотирьох дітей: двох синів та двох дочок. Після демобілізації з 1948 року жили в нашому селі. Він працював директором сільського будинку культури до 1956 року. Створив при клубі духовий оркестр.
Нагороджений двома орденами "Червоної зірки”, медалями: "За бойові заслуги”, "За визволення Варшави”, "За взяття Берліна”. Грав на духових інструментах, акордеоні, каплімейстр. Нині покійний.

НАШІ СУСІДИ ЗА РІЧКОЮ "МЛИНОК”

    Цю територію називають "Херсонкою”. Її жителі працюють і навчаються в нашому селі. Ось вони:
    Ткачук Володимир Захарович навчався в нашій школі, потім в Одеському професійно-технічному училищі, де й зустріла його війна. Мобілізований. На фронті від розриву снаряда втратив зір. Лікарі були безсилі допомогти йому. Грав на гармошці. Підчас перебування в Одеському військовому госпіталі познайомився з санітаркою госпіталю Оленою. Разом приїхали до його батьків на "Херсонку”. Олена стала його дружиною. Побудували тут хату, завели присадибне господарство. Виростили трьох дочок, які навчалися в нашій школі.
Їх дочка Алла працює юристом (з вищою освітою).
    Людмила, закінчивши культосвітній технікум, працює на цукрозаводі технологом в с.Радісне Одеської області.
Зоя здобула середню освіту педагога дошкільного виховання дітей, працювала вихователькою у нашому дитсадку. Коли ж садок закрили, працювала на колгоспній фермі нашого села.
Володимир Захарович помер чотири роки тому. Вічна йому пам`ять!
    Тимченко Федір Онисимович працював секретарем сільської ради нашого села, вагарем на млині і охоронцем. Зі своєю дружиною Одаркою (родом з с.Соломії) виростили і виховали чотирьох дітей: дочку Марію і синів Івана, Петра та Володимира.
    Усі вони мають свої сім`ї. На батьківській садибі ніхто не живе.

БАШКИРИ В СЕЛІ СОЛОМІЇ

    У 1976 році Башкирію посягло велике горе – засуха, голод. Тисячі голів худоби могли залишитись взимку без кормів. Уряд СРСР визначив найбільш урожайні місця на Україні, серед них – Гайворонський район. В Башкирії були сформовані загони по заготівлі кормів для худоби. Один з таких загонів прибув у Гайворонський район у складі 40 чоловік. Цим людям були створені всі умови для праці та відпочинку. Так як це було влітку, то їм для житла була надана новозбудована соломіївська школа з її підсобними приміщеннями. Спортзал був обладнаний під спальну кімнату. Харчувалися люди в добре обладнаній їдальні. З Соломії вони виїжджали в інші села і колгоспи району, де на полях тюкували солому і доставляли на залізничну станцію, звідки її відправляли до Башкирії. Башкири, які працювали у селі залишилися дуже задоволеними добрим відношенням до них українців. Цьому сприяла планова система господарювання, яка діяла в СРСР.

РЕФОРМУВАННЯ КОЛГОСПУ НАПРИКІНЦІ XX СТОЛІТТЯ

    Об`єднання колгоспів
    Районний комітет партії і райвиконком запропонували селянам колгоспу імені Кірова (с.Соломія) та Куйбишева (с.Солгутове) об`єднатися в одне господарство з метою концентрації прибутків, кращого використання техніки і особливо для того, щоб витягнути з відстаючих колгосп імені Куйбишева.
    У 1959 році на території господарства колгоспу імені Кірова зібралися колгоспники обох колгоспів і на загальних зборах прийняли угоду про створення єдиного колективного господарства, названого колгоспом «Дружба».
    Бути головою об`єднаного колгоспу випала честь колишньому голові колгоспу імені Куйбишева Сокуренку Олексію Кузьмичу, людині з середньою педагогічною освітою, який за попередні 5-6 років вивів колгосп імені Куйбишева з відсталих в колгосп середняків по району.
    Правління колгоспу «Дружба» і сільської ради знаходилися в селі Солгутове до 1991 року.
    В колгоспі «Дружба» було створено дві комплексні бригади.
    В с.Соломія комплексну бригаду очолив Смирнов Василь Євгенович. Цією бригадою з 1959 року по 1962 рік було побудовано чотирьохрядний корівник, добудовано відгодівельний майданчик, капітально відремонтовано старий довоєнний свинарник, у трьох приміщеннях встановлені підвісні дороги для подачі кормів.
    Колгосп приділив значну увагу школі: дітям молодших класів він поставляв молоко безкоштовно.
На батьківському комітеті вирішили добудувати приміщення школи, так, щоб навчання велося в одну зміну. Батьки виготовили кілька сотень лампачів, завезли їх до школи.
В 1960 році, під час головування Сокуренка Олексія Кузьмича, за Соломіївським млином було відкрито гранітний кар`єр для потреб села. За домовленістю з адміністрацією Гайворонського гранкар`єру звідти приходили підривники, рвали камінь, який розбирали колгоспники на чолі з бригадиром дорожно-будівельної бригади Малярчуком Марком Михайловичем.
О.К.Сокуренко запропонував мені добудувати школу не глиною, а камінням зі свого гранкар`єру і завіз звідти каміння. Районний відділ народної освіти фінансував закупку шлакоблоків, виготовлення вікон та дверей в райпобуткомбінаті. Шлакоблоки було використано для обкладки вікон та дверей, для перестінок. Працювали в основному наймані кваліфіковані спеціалісти. Підсобних же робітників виділяв колгосп. Батьки учнів виконували підсобні допоміжні роботи.
    Добудоване приміщення вступило в дію у 1960 році. В школі учні тепер навчалися в одну зміну. Ми мали вісім класних кімнат, розширений коридор, піонерську кімнату, фізичний кабінет, учительську кімнату, кабінет директора школи, підвальне приміщення для зберігання вугілля та інших господарських матеріалів.
    Воду для потреб школи до цього часу технічні робітники носили відрами на коромислі з криниці села, що знаходилася на відстані 300 метрів від школи. При введенні в дію добудованого приміщення площа підлоги збільшилася. Для її миття довелося возити воду бочкою з колгоспу. Це значно ускладнювало роботу техпрацівниць. Отже, вирішили копати криницю біля школи. Старожили казали, що вони за пана бурували криницю на глибину до 18 метрів, але води так і не дістали. Ми викопали криницю глибиною 22,5 метрів при фінансовій підтримці голови Солгутівської сільської ради Рудя Павла Устимовича.
    Отже, воду в криниці добуто! Невисказана радість дирекції школи та технічних працівників була на їх обличчях та устах!
За доброякісну добудову приміщення школи її директора, Фещука Петра Пилиповича, Ульянівський районний відділ народної освіти нагородив значком «Відмінник народної освіти УРСР».
    Згодом поруч з садибою школи почали будувати приватні хати та будови: Мірончев Микола Савович, Кондратюк Іван Маркович та інші. Тепер тут живуть уже вісім господарів. Незабаром деякі з них викопали криниці в себе на подвір`ї. Так, раніше не обжитий участок землі перетворився на участки наділів для господарів села. Вони дуже задоволені своїми садибами.
    У 1962 році головою колгоспу було обрано Попеля Володимира Даниловича, колишнього секретаря партійної організації Сальківського цукрового заводу. Його замісником став Фещук Григорій Пилипович, колишній бригадир огородньої бригади колгоспу. На той час вони заочно навчалися на агрономічному факультеті Одеського сільськогосподарського інституту.
    У 1963 році прибутки колгоспного господарства збільшилися, розширилася його матеріальна база, підвищилася оплата трудодня, прибуток колгоспу становив 378 640 карбованців. Колгоспникам на трудодень було видано по 80 копійок грішми і по 750 грамів зерна.
    На той час в селі проживало 1 045 осіб на 369 усадьбах, 198 дворів було крито шифером, черепицею і бляхою. В 2000 році вже не було жодної будівлі під солом`яною покрівлею.
    На кошти райпотребсоюзу в селі було побудовано магазин на два відділення: промтоварне і продуктове.
    В 1973 році в селі сталася визначна подія: до вже об`єднаного колгоспу "Дружба” приєднався колгосп "ім.Котовського” з села Котовки з підпорядкуванням колгоспові "Дружба”.
Головою колгоспу залишався В.Д.Попіль,
завідуючий відділення - Кулинич Віктор Іванович,
замісник голови – Гречка Андрій Григорович(в с.Котовка),
головний агроном - Фещук Григорій Пилипович,
завідуючий гаражем - Стадник Володимир Іванович,
автомеханік – Ковтанюк Микола Якович,
бригадир об`єднаної огородньої бригади – Деркач Кирило Федорович.
    На практиці виявилося, що таким об`єднаним колгоспом, розташованим в трьох селах, важко керувати. Тому вже в 1979 році колишній колгосп ім.Котовського відокремлюється, стає самостійною одиницею під назвою "Іванкова криниця”. Головою колгоспу обрано Гречку Андрія Григоровича.
Сільська рада в селі Котовка залишалася самостійною весь період об`єднання трьох колгоспів.
    Колгосп сіл Солгутове і Соломія продовжував спільне існування під назвою "Росія”. Головою колгоспу залишався В.Д.Попіль, його замісником обрано Шаманського Олега Вікторовича.
    У 1962 –1976 роках головою об`єднаної Солгутівської сільської ради працює Рудь Павло Устимович.
    За цей період спільно з колгоспом було прокладено бруковану дорогу від Солгутівського перехрестя до села Соломії, обгороджено штахетами Соломіївське кладовище.
З 1977 року по 1987 рік головою Солгутівської сільської ради працює наш односельчанин – Фещук Григорій Пилипович. За період його діяльності було побудовано автобусну зупинку, яка раніше знаходилася при в`їзді на ферму.
    Г.П.Фещук заперечував В.Д.Попелю перенесенню в тракторну бригаду біля села Солгутово обладнання Соломіївського млина, мотивуючи це тим, що в с.Солгутово було два млини, які змушені були розібрати при затопленні водосховища Гайворонської гідроелектростанції. Обладнання тих млинів розікрали саме в тракторній бригаді, майже нічого не залишивши від них. Така доля чекала і Соломіївського млина. Та, мабуть, рішучий вплив на долю Соломіївського млина мали туристи і кореспондент з Києва, влітку 1984 року. Пропливаючи на човнах-байдарках по річці Буг, вони висадилися на правий берег вище верхніх порогів, щоб відпочити. Один з туристів, кореспондент з Києва, відвідав цей млин. Побачив, що це унікальна давня архітектурна споруда. Довідавшись про наміри голови колгоспу В.Д.Попеля щодо цієї занедбаної споруди, кореспондент зателефонував до редакції газети "Кіровоградська правда” і розповів про ситуацію навколо млина в Соломії. Кореспондент цієї газети приїхав у Соломію, відвідав млин, поговорив з районним начальством. Після цього млин відвідали секретар райкому партії А.І.Бабенко та голова райвиконкому Вансович, оглянули млин, повернулися в Гайворон і прийняли рішення про те, що цей млин – архітектурна споруда великої цінності і охороняється державою. Згідно з цим рішенням райвиконком виділив 130 тисяч карбованців для спорудження дороги до млина, яка була настільки поганою, що в непогоду по ній не можна було проїхати. Під`їздна дорога була вимощена камінням ще в 1952 році, коли млин належав державі, і завідував ним Атаманенко Іван Сидорович. З того часу ця дорога не ремонтувалася, була занедбаною, весною або ж після дощу по ній проїхати до млина машиною було неможливо.
    Виділені райвиконкомом гроші на ремонт цієї дороги були перераховані на рахунок колгоспу. Правління колгоспу доручило виконати цю роботу завідуючому господарством Кондратюку Івану Марковичу. За рахунок цих коштів відремонтували дорогу по вул. Леніна та від кладовища до млина, яку не було закінчено. Частину щебню, піску і мучки було використано на дорогу до старої школи та до хуторів, в основному до садиби К.І.Гордієнка. Залишки щебню і піску колгосп використав для потреб ферми. Отже, дорогу до млина було завершено лише в 1995-1996 роках, коли головою колгоспу працював Василь Степанович Пойда.
    Шосейну дорогу через село у напрямку Хащуватого побудував райдорвідділ силами колгоспу ще до 1990 року.
    Восени 1990 року раптово помер голова колгоспу Володимир Данилович Попіль. На похорон прийшли і приїхали керівники району, зібралися колгоспники двох сіл: Солгутове і Соломії. На траурному мітингу виступив перший секретар райкому А.І.Бабенко, колишній директор Соломіївської 8-річної школи Фещук П.П., а також учитель Солгутівської середньої школи Лосєв Костянтин Костянтинович.
    За період 28-річного перебування на посаді голови колгоспу (1962-1990рр.) В.Д.Попіль побудував: у тракторному стані механізовану майстерню по ремонту сільськогосподарських машин, критий тік, два зерносклади, їдальню, склад під мінеральні добрива, пилорами, два агрегати вітамінної муки (АВМ), вагову систему, електроцех, заправочну станцію, викопано криницю, в селі Солгутово, побудовано двоповерхове приміщення контори колгоспу. В обох селах обладнані меморіальні комплекси воїнам, що загинули під час Великої Вітчизняної війни, дитячі садки, в с.Соломія – восьмирічну сучасну школу на 2,5 поверхи, розширено приміщення клубу, в с.Солгутово – двоповерхову середню школу. В усіх приміщеннях обох ферм механізована викачка гною, посаджено лісозахисну соснову смугу на межі між соломіївськими і котовськими полями (садили колгоспники і учні нашої школи). На кладовищі в Соломії побудовано постамент для прощання з покійником.
    Після смерті В.Д.Попеля колгосп очолив його замісник О.В.Шаманський.
    На сході села Бугове в 1990 році побудовано бетонний міст через річку Буг. До цього вище нього діяв дерев`яний міст, якого щовесни розбирали перед повінню і знову складали, коли спадала вода на річці Буг.

Роз`єднання

    У березні 1991 року в спортивному залі Соломіївської школи на загальних зборах колгоспу "Росія” прийнято рішення роз`єднати цей колгосп, як це було до 1959 року.
Після цього рішення селяни села Соломія продовжили свої збори у будинку культури. Колгоспники села Солгутово залишилися в спортзалі. Продовжуючи свої збори, вони назвали свій колгосп "Дружба”, головою колгоспу обрали Сніцаря Антона Євдокимовича.
    Жителі села Соломії вирішили поїхати в село Вікнино і просити їхнього голову колгоспу Василя Степановича Пойду дати згоду працювати головою колгоспу в с.Соломії. Він закінчив заочно Київську академію сільського господарства, раніше працював замісником голови колгоспу "Росія”, потім – головним інженером райсільгоспхімії. Делегація з села Соломії в складі п`яти осіб поїхала в с.Вікнино на колгоспному автобусі: Фещук П.П., Шматківський О.П., Годованець М.В., Кирилюк І.Ф. та Берловський П.Д. і знайшли Василя Степановича вдома. В.С.Пойда дав згоду приїхати на колгоспні збори в с.Соломію. Через кілька днів він приїхав і на колгоспних зборах його було обрано головою колгоспу під назвою "Перемога”.
    Обрано було також правління колгоспу, комісію по розподілу майна колишнього колгоспу "Росія”. Так в Соломії утвердився новий самостійний колгосп.
    Одночасно в с.Соломії проводиться збір підписів жителів села про створення самостійної сільської ради. Очолювали цю комісію директор будинку культури Михайло Васильович Годованець і вчитель Іван Гнатович Рудь. Після збору підписів райвиконком дав згоду на створення самостійної Соломіївської сільської ради.
Депутатів з села Соломії, раніше обраних до Солгутівської сільської ради, відкликано на сесію села Соломії, на якій був присутній голова районної ради депутатів Микола Созонтович Рябокучма (нині – представник президента по Гайворонському району). За пропозицією голови колгоспу В.С.Пойди головою сільської ради було обрано Годованця Михайла Васильовича, секретарем її – Мельник (Савчук) Антоніну Євдокимівну.
    Так в селі, згідно з тодішніми законами, виникла своя влада: колгосп і сільська рада.
Приміщення цих органів влади розмістилося в одному будинку колишнього дитячого садка, побудованого ще спільним колгоспом "Дружба”. Напередодні цих подій дитячий садок було переведено в приміщення новозбудованої школи. Пізніше, через декілька років, цей садок закрили в зв`язку з відмовою владних структур фінансувати його діяльність, нині він не працює.
Створено комісії по розподілу майна бувшого колгоспу "Росія”. В склад комісії колгоспу "Перемога” увійшли: Пойда Василь Степанович, Берловський Петро Данилович, Шматківський Олександр Петрович, Сирота Федір Максимович і Литвинюк Іван Павлович. Відповідна комісія колгоспу "Росія”, в присутності від АПК: Греська Олександра Севастьяновича, Кулебякіна Михайла Михайловича та Ясінського Станіслава Івановича. На підставі рішення загальних зборів (протокол № 1 від 1.03.1991 р.) та акту рішення згаданої комісії № 13, за станом на 1.01.1991 року колгоспу "Перемога” належало: землі – 1052 га,(в 2000 році – 1011 га), тракторів випуску 1983 –1987 років – 7 штук та випуску 1991-1998 рр.-7 штук, комбайнів 6 штук (випуску 1993 року), автомобілів грузових 8 штук (1980 року) та 4 штуки (1990 року).
    В рільничій бригаді села Соломії не було майстерні, кузні, пилорами, гаражів для техніки. Все це концентрувалося на тракторному стані села Солгутово.
При створенні самостійного господарства з 1992 року по 1995 рік в колгоспі "Перемога” добудовано цегляне приміщення зерноскладу, вдвічі більшого, ніж існуюче, цегляне приміщення пилорами, критий тік, встановлено агрегат вітамінної муки. Голова сільської ради М.Годованець велів встановити залізні ворота з хвірткою при вході на кладовище.
    У 1993 році на повну потужність запрацював водяний млин. Біля нього встановлено універсальну кормову дробилку на електроприводі, незалежну від рівня води в річці Буг.
    У 1994 році за кошти держави (з бюджету сільської ради при допомозі колгоспу) побудовано дорогу з твердим покриттям – від клубу до контори колгоспу і сільради, від кладовища і до млина. Тепер усі дороги села мали тверде покриття.
    У 1995-1996 роках закінчили асфальтувати дорогу від Солгутівського перехрестя до села Соломії.
    Взимку 1995-1996 року випало багато снігу, дули різкі вітри, сніг ліг нерівномірно, тому повалилися дахи на добудованому зерноскладі критого току. Влітку 1996 року ці дахи відбудували, крім половини критого току. Це потребувало додаткових матеріальних затрат. Стихія і витрати на її ліквідацію затримали будівництво інших будівель, необхідних для колгоспу.
Своїми силами побудували склад для зберігання пального та мастильних матеріалів.
Більшість площі старого приміщення школи зайняв колгосп. В одній класній кімнаті було створено токарний цех, в інших кімнатах зберігалися запасні частини техніки, бджоляний інвентар, медичний пункт, ветаптека. Міцним залишалося поняття колективізму.
    Отже, історія нашого села є наглядним доказом поступового росту добробуту, економіки, матеріального благоустрою, культурного розвитку, особливо в другій половині XX століття.
В жовтні 1996 року відзначали радісну подію. В сільському будинку культури на урочистому вечері голова колгоспу В.С.Пойда зачитав указ Президента України Л.Д.Кучми про присвоєння механізаторові нашого колгоспу Сироті Федору Максимовичу звання "Заслужений механізатор сільського господарства України”. Раніше він був нагороджений орденом "Трудового червоного прапора”. Люди вітали Федора Максимовича, на його честь дали великий концерт в сільському будинку культури. Після урочистої частини голова колгоспу В.С.Пойда організував вечір в шкільній їдальні – для гостей з району, активу села і колгоспу та нагородженого.

 

Наш край

Видатні люди краю

Пошук

Наша адреса


26300,
Кіровоградська обл.
 м. Гайворон,
вул. В.Стуса (Кірова), 17
тел. (05254) 2-24-03
E-mail: libgayvoron@i.ua
skype - bibliotekahv
Працюємо:
щоденно, окрім суботи
з 9.00 до 18.00
останній день місяця
 санітарний


текст | текст | текст | текст | текст | текст | текст | текст