ДОСТОЙНІ НАСЛІДУВАННЯ

    У нашім селі жили і живуть чимало людей, вчинки і думки яких варті наслідування. Ось вони:
    Фещук Пилип Васильович, 1871 року народження. Одружився з дівчиною з села Солгутове Тімановською Палагною Максимівною, 1884 року народження. Обоє споконвічні хлібороби: сумлінно обробляли землю, вона ж годувала їх та їхню худобу.Вони першими вступили до колгоспу, бо добре знали, що в той час інакше жити було неможливо. Віддали в колгосп двох коней, воза, борони, драшпак. В колгоспі виконували різні сільськогосподарські роботи: Пилип коровами орав землю, Палагна разом з іншими обробляла землю – сапала, жала, в`язала снопи, дбайливо збирала її плоди. Чесними роботящими людьми пам`ятають їх односельчани. У них народилося дев`ятеро дітей, троє з них померли ще маленькими. Їх син Терентій, 1912 року народження, уже навчаючись в сьомому класі Хащуватської школи, несподівано захворів і помер у 1932 році. П`ятеро дітей виросли і дожили до пенсійного віку, троє з них отримали вищу освіту: Павло, Петро і Григорій.
    Їх дочка Ганна, 1902 року народження, одружилася з Шевчуком Юрієм Петровичем. З перших днів колективізації він вступив до колгоспу, працював комірником, пізніше – помічником машиніста паровоза. Помер молодим, у 1932 році, залишивши дружину з трьома дітьми, яка увесь час працювала в колгоспі. Сини Володимир і Олексій померли молодими. Старша її дочка, Олександра, вийшла заміж за Кирилюка Василя Федоровича в 1939 році. У них народилася дочка в 1942 році, але вона і її мати також померли.
Ганна вдруге вийшла заміж за Атаманенка Івана Сидоровича в 1939 році. У них народилися дві дочки, які ще молодими померли. Іван брав участь у Великій Вітчизняній війні, повернувся додому з кулею в легенях, довго хворів запаленням легенів, від якого помер через 20 років після війни. Ганна залишилася одинокою, без чоловіка і дітей, дожила до глибокої старості, померла.
Старший син, Яків Пилипович, 1907 року народження, одружився з Любов`ю Павлівною Настенко. Усиновлений бабкою по матері і отримав прізвище Тімановський. Працював на Гайворонському паровозо-ремонтному заводі бригадиром мідницького цеху. Відомий в нашому краї як людина, яка перевиконала річну норму виробітку на 199%. Виростили дочку Галину, яка закінчила математичний факультет Одеського університету та аспірантуру; її чоловік, Заєць Микола, кандидат хімічних наук. Батько Яків – ветеран війни і праці, нагороджений медаллю "За трудову доблесть” в Великій Вітчизняній війні та орденом "Знак пошани”. Помер.
    Син, Павло Пилипович, 1910 року народження, за професією викладач української мови та літератури. Його дружина, Параска Омельянівна – математик.
Павло Пилипович працював учителем, директором шкіл навколишніх сіл, секретарем районного комітету партії в м.Гайвороні. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами "Трудового Червоного прапора”, Герой соціалістичної праці. Помер.
Виростили сина Анатолія, за професією інженера холодильних установок, та двох дочок-близнюків: Олену і Валентину – інженерів-кібернетиків.
    Син, Петро Пилипович, 1923 року народження. В період Вітчизняної війни він – льотчик-випробувач, з 1947 по 1984 рік працював істориком і директором Соломіївської школи. Його дружина, Діна Василівна, математик. Виростили сина Володимира, який здобув вищу освіту, спеціальність інженера холодильних установок, з дружиною Любою виростив двох дітей. Петро Пилипович нагороджений значком "Відмінник народної освіти УРСР” та медалями Макаренка і "За доблесний труд” - на відзнаку 100-річчя з дня народження В.І.Леніна. Помер.
Син Григорій Пилипович, 1927 року народження. Ветеран війни: служив у Військово-морському флоті. Після служби в армії закінчив 10 класів вечірньої школи, заочно – сільськогосподарський інститут. Працював у своєму колгоспі "Дружба” головним агрономом, замісником голови колгоспу, останні 10 років – головою сільради. Його дружина Валентина Дмитрівна, викладач біології. Вони виростили двох синів: Валерія і Сергія, обидва - інженери холодильних установок. Григорій Пилипович нагороджений медалями "За трудову доблесть” і ювілейною – "За доблесний труд” - на відзнаку 100-річчя з дня народження В.І.Леніна. Помер.
    Рудь Гнат Лукович 1898 року народження. До 1917 року працював у свого батька підмайстром-ковалем. Під час створення колгоспу разом з дружиною, Ганною Касьянівною, 1902 року народження, вступили до колгоспу. Гнат був першим колгоспним ковалем, Ганна працювала на колгоспних ланах. З 9 дітей виростили восьмеро, які дожили до пенсійного віку. Їх дочки: Любов, Олександра, Галина, Марія та Килина працювали на колгоспних ланах. Євдокія здобула вищу освіту, викладала математику та географію в школі. Сини Михайло та Іван мають спеціальну музичну освіту, викладали музику в школі. Михайло нагороджений значком "Відмінник народної освіти УРСР”.
    Литвинюк Данило Тодейович, 1900 року народження, з дружиною Ксенією Василівною, 1902 року народження, обоє займалися хліборобством. З перших днів організації колгоспу вступили до нього. Данило працював їздовим, обирався членом правління колгоспу. Разом з дружиною вони виховали чотирьох дітей. У перші дні війни Данило загинув. Ксенія залишилася вдовою з малими дітьми, сама ростила їх, працюючи в колгоспі. Старший син Іван учився в медшколі, потім в танковому училищі, помер молодим. Михайло і Олександр працювали в колгоспі трактористами аж до виходу на пенсію. Дочка Любина закінчила медичну школу, працювала в лікарнях медичною сестрою.
    Тімановський Яків Євтухович з дружиною Анастасією виростили трьох дочок: Варвару, Катерину та Ганну. З малих років їх батько мав нахил до майстрування по дереву, вміло виконував роботи на столярному верстаті та токарному станку: майстрував вікна, двері, столи, стільці, етажерки, буфети, шафи, точив різні деталі з дерева, робив вулики. Все умів цей "дядько Яків”, як його називали в селі. Мабуть, у кожного жителя села залишив пам`ятку про себе – свою роботу. Турбувався не лише про своїх дочок, але й про внуків. Допоміг дочці Варварі виростити її доньку, тобто, свою онучку Галину (їх обох покинув чоловік і батько). За допомогою діда Якова Галина здобула вищу юридичну освіту, працювала в органах МВС, вийшла на пенсію в званні полковника.
    Годинюк Степан Євгенович і Федора Василівна. В 1937 році Федора вийшла заміж за Малярчука Марка Михайловича. Він працював незмінним бригадиром дорожньої бригади колгоспу, вона – на колгоспних ланах. Мали сина Володимира. Будучи депутатом сільської ради, Федора зв`язалася з головою сільради Кліщевським, за що в селі її прозвали "Кліщевською”. Вона залишила Марка з сином. Марко женився вдруге на Юлії з села Бандурове, разом ростили сина Володимира і дочку Лідію. Федора ж вийшла заміж за старого холостяка Степана Годинюка, їздового колгоспу. Разом вони виростили п`ятеро дітей: синів Василя і Івана та дочок – Любину, Марію і Олександру. Василь досяг посади військового командира в званні майора. Іван працює інструктором Гайворонського ПТУ, дочки – на різних роботах на підприємствах.
    Берловський Микифор Іванович з дружиною Іриною проявили себе як "активісти” при створенні колгоспу; особливо відзначилися при конфіскації в голодуючих односельчан у 1932 році: навіть квасолю з глечиків вигрібали, не одну сім`ю змусили голодувати, забравши увесь хліб. Працювали на різних роботах у колгоспі. Виростили шістьох дітей: трьох синів та трьох дочок. Всі сини приймали участь в Великій Вітчизняній війні. Повернувшись з фронту, Костянтин, Василь і Григір разом із сестрами Онисею, Варварою та Ніною працювали в колгоспі на різних роботах. Костянтин нагороджений бойовими медалями. Варвара працювала ланковою, була членом КПРС.
    Мулько Степан Олександрович 1899 року народження і його дружина Олена Титівна, 1904 року народження. Обоє землороби. Виростили п`ятеро дітей, їх син Дмитро помер ще в шкільному віці. Найстарша їх дочка, Олександра, народилася у 1924 році. В період окупації вийшла заміж за Дунаєвського Івана Кириловича. Виростили чотирьох дітей: дочку Ганну та трьох синів – Віктора, Михайла та Дмитра. Іван воював підчас Великої Вітчизняної війни, після демобілізації працював вагарем на Сальківському та Соломієвському млинах, продавцем магазину; помер, не доживши до пенсійного віку. Олександра продовжувала навчати дітей. Її дочка Ганна – викладач математики в школі. Михайло і Віктор досягли військового звання полковників, Дмитро – підполковника.
Сини Степана, Василь і Володимир, працювали трактористами в колгоспі до виходу на пенсію. Василя нагороджено медаллю ”За трудову доблесть” та орденом "Трудової слави III ступеня”. З дружиною Ганною вони виростили сина Олександра та дочку Олену.
Володимир закінчив заочно Бобринецький сільськогосподарський технікум. З дружиною Любиною виростили трьох дочок: Валентину, Галину і Оксану. Дочка Галина працює завідуючою бібліотекою в с.Солгутове. Одружена з Дмитром Макарським, мають сина і дочку. Володимир нагороджений медаллю "За трудову доблесть” і орденом "Трудової слави III ступеня”.
Усі ці сім`ї проживають по вулиці Леніна (другій від Бугу).
    Смирнов Василь Євгенович народився у 1912 році в нашому селі. Був у числі перших в комсомольськім осередку при його появі в селі. В 1934-1938 роках працював завідуючим сільським будинком культури. Учасник Великої Вітчизняної війни, брав участь у Сталінградській битві, де вступив в члени КПРС. Пройшов з боями всю війну, здобув професію шофера. Демобілізований в 1946 році. Райком партії рекомендував його головою колгоспу села Березівка нашого району. З 1949 року працював завідуючим господарства колгоспу ім.С.М.Кірова в нашому селі. Коли в колгоспі в 1958 році була створена з трьох бригад одна, польова, він працював її бригадиром. З часу об`єднання колгоспу ім.Кірова з колгоспом ім.Куйбишева він очолив відділ № 1 колгоспу "Дружба”, пізніше працював завідуючим господарства, бригадиром будівельної бригади.
Під його керівництвом побудовано корівники в селах Солгутове і Соломія, в своєму селі - птахоферма, будинок дитячого садка, розширено приміщення будинку культури. Село отримало бібліотеку, пошту, просторий зал приміщення клубу.
Разом з дружиною, Ніною Миколаївною, вчителькою, вони виростили сина Леоніда та дочку Олександру. Син працює шофером, дочка має вищу освіту інженера-зв`язківця, проживає в м.Києві зі своєю сім`єю; сини її – Ігор та Сергій також зв`язківці.
Якось в 1949 році з райкому партії, інструктор райкому Баширов подзвонив мені, секретареві первинної парторганізації колгоспу, Петру Пилиповичу Фещуку, велів йому зібрати партійні збори і за вказівкою прокурора виключити з рядів партії Смирнова Василя Євгеновича за ряд його промахів на посаді члена правління колгоспу. Він заключив угоду з правлінням про поставку молока від своєї корови в дитячі ясла колгоспу в замін на гарбу люцерни з колгоспу. Його сестра в другій половині хати мала колгоспні курчата. В.Є.Смирнов поставив нові двері, вікна, але в кімнаті не для курчат, а там, де жила його сестра. Ще й вирішив переконатися, чи є в ставку риба, в тому, що на хуторах. Підняв заставки, вода витекла, а закрити їх не зміг – мішало залізяччя, яке накидали діти. Рибу ловили в діжки від самогонної запарки, тому вона подохла. Частину її було продано, а за іншу частину Смирнов заплатив грішми. За всі ці "промахи” прокурор вимагав тюремного ув`язнення терміном на два роки.
На партійних зборах села П.П.Фещук пропонував оголосити В.Є.Смирнову сувору догану, не виключати його з партії. Це питання було винесено на бюро райкому партії під головуванням другого секретаря райкому Галини Якимівни. Ознайомившись з суттю справи, вона запитала секретаря парторганізації колгоспу П.П.Фещука, чи вартий чогось для партії В.Є.Смирнов. Петро Пилипович відповів, що В.Є.Смирнов вступив до партії в боях під Сталінградом, отже, партія йому дорога. Другий секретар райкому пропонувала членам бюро райкому погодитися з рішенням зборів первинної парторганізації. Всі члени бюро проголосували за цю пропозицію, лише прокурор був проти. Так Василь Євгенович залишився на волі!
    Фещук Анатолій Павлович народився в 1938 році. Це – перший в нашому селі інженер холодильних установок з вищою освітою. Батько його був першим учителем з вищою освітою в с.Соломії, в 1939-1941 роках служив у Бресті лейтенантом артилерії, першим прийняв удари війни. Анатолій з матір`ю Параскою жили на окупованій території, після звільнення села від окупації вони приїхали в Соломію. Тут Анатолій навчався у першому класі. Після демобілізації батька сім`я жила в м.Гайвороні. Син закінчив середню школу № 1 зі срібною медаллю, потім Одеський технологічний інститут холодильної промисловості. Працював механіком рефрижераторів, пізніше – головним рефрижераторним механіком Ризького пароплавства з дислокацією служби у Польші, Італії(Венеція), Німеччині – в комісіях СРСР по прийому кораблів для Ризького пароплавства.
Володіє українською, російською, німецькою, англійською, латишською, польською та італійською мовами. Коли розпався Союз, продав у м.Ризі квартиру, дачу, купив в с.Соломії хату над р.Буг. Нині працює у німецько-голландській фірмі по ремонту та встановленню холодильних установок на молочних і м`ясних комбінатах, пивоварних заводах України та Росії.
Анатолій Павлович з дружиною Катериною, медиком, виростили двох дочок: Оксану та Олену. Обидві мають вищу освіту, проживають у Росії, їх чоловіки в званні підполковників, чоловік Оксани – кандидат космічних наук.
    Гречка Василь Лазаревич народився в 1906 році. Одружений з Симчук Одаркою Іванівною. З початку створення колгоспу Василь працював на керівних посадах: бригадиром польової бригади, завідуючим господарством, неодноразово обирався членом правління колгоспу, депутатом сільської ради. Був поважною і шанованою людиною села.
Виростили з дружиною Одаркою трьох синів. Олександр закінчив Одеський інженерно-будівельний інститут, працював по спеціальності на Гайворонському паровозо-ремонтному заводі. Павло і Володимир закінчили Київську академію сільського господарства, працювали інженерами, Павло викладав у Гайворонському сільськогосподарському технікумі, Володимир працював інженером.
    Кирилюк Василь Федорович народився в 1920 році. Повернувшись з фронту одружився з Галиною Іванівною. Обоє працювали на колгоспних ланах, Василь Федорович – на керівних посадах: бригадиром польової бригади, завідуючим фермою. Виростили двох синів. Іван закінчив Київську академію МВС, вийшов на пенсію у званні підполковника. Олександр – майор МВС.
    Годинюк Павло Гнатович народився в 1900 році, його дружина Марфа Ісаківна – в 1904 році. Обоє хлібороби. Одружившись, в 20-х роках збудували хату на хуторах. Трудилися біля своєї і колгоспної землі. Народилося у них семеро дітей: три сини та чотири дочки, дві з них близнюки. Батька їх мобілізували в армію, там він і загинув у 1941 році. Марфа Ісаківна залишилися одна з малими дітьми: найстаршому Іванові ледве виповнилося 14 років, найменшій Любі не було ще й року. Одинока мати трудилася, ростила і виховувала дітей. Коли ж настали мирні дні, діти навчалися в школі, допомагали матері по господарству.
Син Іван працював шофером, одружився, але незабаром помер.
Син Олександр поїхав у Кандалакшу до дядька Павла, там навчився грати на духових інструментах.
Син Григір працював у торговому флоті Владивостоку.
Дочка Марія одружилася зі Степаном Гончаруком, проживала в м.Гайсині.
Близнюки Ксенія і Тодоска також проживають у Кандалакші.
Найменша дочка Люба не пам`ятає свого батька. Працювала в колгоспі, вийшла заміж за почесного тракториста нашого колгоспу Мулька Володимира Степановича, відзначеного урядовими нагородами.
Всі семеро дітей стали шанованими людьми.
Подібної жінки, як Марфа Ісаківна, яка сама виростила семеро дітей, в с.Соломія, немає. Ім`я цієї жінки слід було б викарбувати на гранітній плиті, написавши: "Ця жінка виростила і виховала семеро дітей без чоловіка, продовжила рід людський!”
    Комайгородський Павло Васильович 1928 року народження. Після війни його направили на курси трактористів у Хащуватську МТС, після чого він працював трактористом нашого колгоспу, в основному, на гусеничних тракторах. Кожен рік виконував і перевиконував річні норми виробітку. За сумлінну працю уряд нагородив його орденом Леніна. Виростили дочку Ганну – колгоспницю, синів: Олексія – тракториста, і Володимира – шофера.
    Сирота Федір Максимович народився в селі Осіївка на Вінничині. Закінчив Гайворонське ПТУ. Працював у нашому колгоспі механізатором. Одружився з дівчиною нашого села - Петрусенко Лідією. Народили двох синів: Сергія і Віталія. Але ще молодою померла їх мати Ліда. Федір одружився вдруге з жінкою нашого села, Вашецею Світланою, розведеною зі своїм чоловіком, Кухаренком Дмитром.
Федір і Світлана одружили синів, які створили прекрасні сім`ї, поважають своїх батьків, що виростили їх.
Механізатор Федір Максимович спеціалізувався в основному на вирощенні буряків та зернових культур. За сумлінну працю його нагородили орденом "Трудового Червоного прапора”(1973р.) та "Трудової слави III ступеня”(1986р.). За значний трудовий внесок у розвиток народного господарства, високу професійну майстерність та з нагоди 5-ї річниці незалежності України в 1996 році указом Президента йому присвоєнно звання "Заслужений працівник сільського господарства України”.
    Тодоренко Агафон Денисович, 1925 року народження. Виходець з с.Осіївки Бершадського району Вінницької області. Закінчив Бандурівську середню школу на "відмінно” в 1941 році. На ранок після випускного вечора почалася війна. Через недостатній вік (16 років) не був мобілізований в армію. В період руминської окупації познайомився з дівчиною нашого села Атаманенко Олександрою Максимівною, одружилися і з того часу проживали в с.Соломії.
Після визволення району від окупантів призваний в армію Демобілізований в 1946 році. Працював учителем початкових класів Соломіївської школи. В тому ж році вступив на факультет мови і літератури Вінницького педагогічного інституту (заочно). Жадоба до знань спонукала його вступити ще й на стаціонарне навчання в Вінницький медичний інститут. Одночасно працював радистом обласної газети "Вінницька правда”, щоб забезпечити матеріальне проживання сім`ї. Закінчивши три курси педагогічного інституту, продовжував навчання у медичному інституті. Закінчив медінститут в 1951 року працював терапевтом, завідуючим терапевтичним відділенням Питаловської райлікарні Псковської області. Через три роки повернувся в м.Гайворон, де працював терапевтом, замісником головного лікаря по медичній частині, завідуючим залізничною відділковою поліклінікою. В 1958 році під час навчання на курсах підвищення кваліфікації лікарів у м.Києві склав конкурсні екзамени до аспірантури по терапії в Київський науково-дослідний інститут клінічної медицини ім. акад. М.Д.Стражеско. Захистив дисертацію на звання кандидата медичних наук. Залишився в тому ж інституті молодшим науковим працівником.
В 1965 році по конкурсу обраний старшим науковим працівником новоутвореного науково-дослідного інституту захворювань нирок і сечовивідних шляхів в відділ терапевтичної нефрології. За 14-річний період праці він став відомим у всіх обласних центрах і багатьох райцентрах України своїми консультаціями, лекціями з новин нефрології та пересадки нирки, брав активну участь в створенні спеціальних нефрологічних відділень для хворих у більшості областей України та трьох спеціалізованих санаторіях м.Ялти: "Енергетик”, "Запоріжжя” і "Київ”. Успішно захистив дисертацію на вчену ступінь доктора медичних наук.
На початку 1978 року обраний професором нової кафедри функціональної діагностики Київського інституту удосконалення лікарів на базі науково-дослідного інституту кардіології ім. акад. М.Д.Стражеско, в якому раніше навчався в аспірантурі.
Працював головним терапевтом Південно-Західної залізної дороги (1980-1985рр.) до виходу на пенсію за віком. Потім ще 14 років працював у практичних закладах охорони здоров`я.
Він – автор 95 наукових праць (з них сім розділів у книгах та 7 раціоналізаторських пропозицій). На всіх ділянках роботи вносив нові пропозиції, відзначався почесними грамотами, преміями. Нагороджений бойовими і трудовими медалями, значком "Відмінник охорони здоров`я”.
Разом з дружиною виростили дочку Віру – за фахом архітектора, та сина Віктора, інженера-електроніка, кандидата технічних наук, доцента аналогічної кафедри Київського політехнічного інституту. Син і дочка мають свої сім`ї. Всі вони люблять Соломію, щороку тут проводять свої відпустки, займаються сільськогосподарськими роботами. Батько Агафон надає поради чи медичну допомогу односельчанам чи лікарям м.Гайворона. Заслуженою повагою односельчан користується ця сім`я.

СІМ`Ї, ЩО ДАЛИ СВОЇМ ДІТЯМ ВИЩУ ОСВІТУ

Баранець Іван Юр`євич, їздовий, та його дружина, Галина Юхимівна, колгоспниця. Їх син Олександр – педагог-математик.
Баранець Йосип Михайлович з дружиною Катериною Устимівною, обоє колгоспники, виростили шістьох дітей, син Олександр – викладач географії.
Бондар Петро Дмитрович, бджоловод, та його дружина Галина Данилівна, колгоспниця, виховали двох дітей: дочка Катерина – викладач мови і літератури, син Анатолій – робочий ГТРЗ.
Вознюк Михайло Архипович, електрозварювальник, та його дружина, Катерина Данилівна, колгоспниця. Їх син Валерій – майор, дочка Лідія – інженер.
Годинюк Петро Омельянович, (сліпий), та його дружина Любов Іванівна, колгоспниця, виростили двох дітей: син Борис – математик та син Валентин – авіаштурман.
Годованець Іван Андрійович, робітник ГТРЗ, з дружиною Олександрою Гнатівною, колгоспницею, виростили двох дітей: дочка Тетяна – викладач мови і літератури.
Гончарук Леонід Амбросієвич, робітник ГТРЗ, з дружиною Марією Порфирівною, колгоспницею, виростили двох дітей, дочка Тетяна – бібліотекар.
Гречка Василь Лазаревич, бригадир польової бригади і його дружина, Одарка Іванівна, колгоспниця, всім трьом дітям дали вищу технічну освіту, Олександр, Павло і Володимир – інженери.
Гриньковська Варвара Яківна, робітниця гранкар`єру. Виростила дочку Галину з вищою освітою полковника МВС.
Гриньковський Дем`ян Сергійович з дружиною Тетяною, колгоспники, виростили трьох дітей, син Петро – інженер-будівельник.
Дунаєвський Іван Кирилович,працівник торгівлі і його дружина Олександра Степанівна, колгоспниця. З чотирьох їх дітей троє мають вищу освіту: Ганна – учитель математики, Віктор – полковник, Михайло – підполковник.
Ковальчук Юхим Аверкович, столяр, його дружина Ганна Михайлівна, колгоспниця, виростили двох дітей, син Петро – інженер.
Коптюх Сидір Якович, бухгалтер і його дружина Надія Макарівна мали чотирьох дітей, всі вони отримали вищу освіту: Раїса – педагог, Анатолій, Людмила і Сергій – інженери.
Кирилюк Василь Федорович, завідуючий фермою, його дружина Галина Іванівна, колгоспниця, виростили двох дітей, син Іван – підполковник МВС.
Кирниченко Петро Якович, тракторист, з дружиною Марією Василівною, колгоспницею, виростили трьох дітей: їх дочка Галина – викладач математики.
Комайгородський Іван Лукич з дружиною Катериною Іванівною, колгоспники, виростили двох дітей: син Дмитро – інженер-енергетик.
Кулик Павло Ісакович, робітник ГТРЗ, з дружиною Олександрою Андріївною, колгоспницею, виростили трьох дітей: дочка Ольга – викладач мови і літератури.
Кулик Захар Миронович, мельник, з дружиною Олександрою Павлівною, колгоспницею, виростили трьох дітей: дочка Любов Захарівна - викладач іноземної мови.
Лещенко Семен Дмитрович, шофер, з дружиною Олександрою Кирилівною, колгоспницею, виростили трьох дітей, дочка Наталка - лікар.
Мельник Олександр Харитонович з дружиною Вірою Петрівною, учителі, виростили двох дітей: їх дочка Лідія – викладач географії.
Мельник Павло Соловейович, коваль, та його дружина Наталя Іванівна, колгоспниця, виростили шістьох дітей, з них син Іван – підполковник, дочка Галина – інженер.
Мельник Федір Прохорович – борошномел і його дружина Параска Матвіївна, домогосподарка, виростили трьох дітей: сина Олександра – підполковника та дочку Галину – педагога- математика.
Мудрук Степан Павлович, кладовщик, їздовий, зі своєю дружиною Лукерією Артемівною, колгоспницею, обом своїм дітям дали вищу освіту: Анатолію – інженера, Мальвіні – економіста.
Мулько Василь Григорович, бухгалтер, його дружина Онися Григорівна всім трьом дітям дали вищу освіту, педагогічну –(Іван і Люся), технічну – (Віктор).
Настенко Павло Дем`янович, бухгалтер, голова колгоспу, та його дружина Євгенія Яківна, колгоспниця. Виростили п`ятеро дітей, двоє з них з вищою освітою, педагоги: син Володимир, викладач географії, директор школи і син Анатолій, викладач мови і літератури, директор школи (нині покійний).
Настенко Анатолій Павлович, учитель, і його дружина Ніна Феодосієвна, секретар суда. Їх діти: Олександр – журналіст, Ігор – викладач мови.
Настенко Володимир Павлович та його дружина Ніна Родіонівна, педагоги. Їх діти: Валерій і Людмила – інженери.
Науменко Федір Карпович, борошномел, і його дружина, Лідія Єфимівна, бухгалтер. Їх дочки Світлана – лікар, Валентина – викладач мови і літератури.
Недорода Фрасина, колгоспниця. Виховала сина Івана, за професією фізрука.
Рудь Михайло Гнатович і його дружина, Ніна Максимівна, учителі. Їх сини інженери: Олександр – холодильних установок, Володимир – інженер зв`язку.
Розум`як Василь Фадеєвич з дружиною Анастасією Селіванівною, колгоспники, виростили трьох дітей: їх син Олександр кандидат медичних наук.
Розум`як Ларіон Фадеєвич, їздовий, і його дружина Ірина Євтухівна, колгоспниця, виростили п`ятеро дітей, двоє з них з вищою освітою – викладачі математики і фізики – Митрофан та Михайло.
Рудь Артем Устимович, машиніст, його дружина Килина Яківна, колгоспниця. Виростили чотирьох дітей: їх син Павло – викладач мови і літератури.
Смирнов Василь Євгенійович, завідуючий господарством, з дружиною Ніною Миколаївною, учителькою, виростили двох дітей: їх дочка Олександра – інженер-зв`язківець.
Тімановський (Фещук) Яків Пилипович, бригадир мідницького цеху ГТРЗ і його дружина Любов Павлівна, домогосподарка, дали своїй дочці Галині вищу математичну освіту.
Тодоренко Агафон Денисович, доктор медичних наук, професор, і його дружина, Олександра Максимівна, медична сестра. Їх діти: Віра – архітектор, Віктор – інженер-радіоелектронщик, доцент Київського політехнічного інституту.
Устенко Микола Васильович і його дружина Олександра Максимівна, обоє колгоспники, виростили чотирьох дітей: їх син Микола – викладач фізкультури.
Фещук Пилип Васильович і його дружина Палагна Максимівна; обоє колгоспники. Виростили п`ятьох дітей, троє з них отримали вищу освіту: педагогічну – Павло і Петро та агрономічну – Григорій.
Фещук Павло Пилипович, педагог, секретар райкому та його дружина, Параска Омельянівна ,педагог, виростили трьох дітей: син Анатолій – інженер холодильних установок, Валентина і Олена також інженери.
Фещук Петро Пилипович, учитель історії, директор школи, і його дружина Діна Василівна - учителька математики, виростили сина Володимира – інженера холодильних установок.
Фещук Григорій Пилипович, агроном, з дружиною Валентиною Дмитрівною, учителькою, виховали двох синів, Сергія і Валерія - інженерів холодильних установок.
Фещук Анатолій Павлович, інженер холодильних установок, та його дружина Катерина Ільїнічна, медсестра, виховали двох дочок, Оксану та Олену, обидві інженери.
Чернега Михайло Маркович, борошномел, з дружиною Федорою Гнатівною, виростили двох дітей: їх дочка Людмила – викладач мови і літератури.
Чернега Григорій Якович, борошномел, його дружина Марія, домогосподарка, виростили двох дітей: їх дочка Клара – інженер-борошномел, Ланда – учителька молодших класів.
Чорнієнко Василь Якович, колгоспник з дружиною Євгенією виростили сина Олександра – викладача історії.
Шевчук Василь Петрович та його дружина Тетяна Ларіонівна, обоє педагоги, виростили доньку Ніну – виховательку дошкільних установ.
Юрченко Дмитро Карпович, бригадир, кладовщик, голова сільської ради, з дружиною Христиною Яківною, колгоспницею, виростили двох дітей: їх син Микола – інженер.

УЧИТЕЛІ-ВЕТЕРАНИ НАШОЇ ШКОЛИ, ЯКІ ОТРИМАЛИ ВИЩУ ОСВІТУ ПІДЧАС ПРАЦІ В ШКОЛІ

    Фещук Петро Пилипович закінчив Гайворонську середню школу №1 в 1941 році. Військовий льотчик, ветеран війни, призваний в армію у 1941 році, демобілізований в жовтні 1946. З початку 1947 року призначений директором Соломіївської початкової школи і учителем молодших класів. Влітку 1947 року закінчив Бершадське педагогічне училище, в 1952 році заочно – Вінницький учительський інститут, в 1961 р. – історичний факультет Одеського університету ім.Мечникова.
В 1953 році Петро Пилипович одружився з Грішиною Діною Василівною з села Бугового, яка щойно закінчила Хащуватську середню школу. В 1954 році вона вступила на математичний факультет Вінницького педагогічного інституту, потім перевелася в Одеський педагогічний інститут і закінчила його в 1961 році (заочно). Працювала у нашій школі в 1954-1989 роках. Нагороджена значком "Відмінник народної освіти УРСР”. Разом з Петром Пилиповичем виростили сина Володимира – інженера холодильних установок.
Петро Пилипович вийшов на пенсію з посади директора школи в 1984 році, з посади учителя історії – ще через чотири роки (1988 р.). Він ветеран війни і праці, нагороджений значком "Відмінник народної освіти УРСР” і медаллю Макаренка.
    Кобенко Дем`ян Федорович народився в 1926 році в селі Коритня Вільшанського району Кіровоградської області. Закінчив 7 класів місцевої школи. В 1950 році приїхав в с.Соломію, де одружився з Лідією Миколаївною Поляруш, викладачем української мови. Вступив до бібліотечного училища. Працював завідуючим бібліотекою нашого будинку культури, потім викладачем фізкультури. Заочно закінчив факультет української мови і літератури Вінницького педагогічного інституту. Викладав німецьку мову.
Його дружина, Лідія Миколаївна, закінчивши педагогічне училище з відзнакою, з 1950 року викладала в нашій школі українську, російську мови та літературу. Закінчила заочно Ізмаїльський педагогічний інститут. Працювала завідуючою навчальної частини школи. Вийшла на пенсію в 1983 році.
Дем`ян Федорович та Лідія Миколаївна виростили трьох дочок: Галину, Олену та Надію, яким дали середню спеціальну освіту.
Дем`ян Федорович нагороджений орденом слави III ступеня, ветеран війни, Лідія Миколаївна – значком "Відмінник народної освіти УРСР”.
    Рудь Михайло Гнатович народився в 1940 році. Закінчив сім класів нашої школи, річні курси баяністів при Гайворонському клубі ім.Воровського за рахунок колгоспу ім.Кірова. Працював культпрацівником нашого будинку культури. З 1959 року викладав музику і співи в нашій школі. Закінчив Одеську музичну школу заочно. З 1960 року наша школа щорічно займала перші місця по району на оглядах художньої самодіяльності. Нагороджений значком "Відмінник народної освіти УРСР” та багатьма грамотами районного і обласного відділів народної освіти.
Одружився з Дзіговською Ніною Максимівною. Вона закінчила сім класів Солгутівської школи, Немирівське педагогічне училище, з 1958 року навчалася на факультеті географії Одеського університету. Працювала в нашій школі учителькою молодших класів, пізніше викладала географію, працювала завідуючою учбової частини, з 1984 по 1998 роки – директором школи. Нагороджена значком "Відмінник народної освіти УРСР”.
Подружжя виростило двох синів, які отримали вищу освіту: Олександр – інженер холодильних установок і Володимир – інженер-зв`язківець.
    Шматківська Антоніна Іванівна народилася в селі Глиняне Новоархангельського району Кіровоградської області. За фахом математик з вищою освітою. Працювала в нашій та Таужнянській середній школах. Вийшла на пенсію в 1998 році. Зі своїм чоловіком Олександром, який працював шофером нашого колгоспу, виростили трьох дітей: Олега, Олександра і Валентину.
    Фещук (Рябцун) Валентина Дмитрівна народилася в 1935 році в с.Хащувате, де і закінчила середню школу. Працювала піонервожатою в с.Казавчині, заочно навчалася на біологічному факультеті Уманського педагогічного інчтитуту. В 1955-1989 роках викладала хімію і біологію в нашій школі. Вийшла заміж за Фещука Григорія Пилиповича, головного агронома нашого села. Виростили двох синів, Валерія та Сергія, обоє з вищою освітою – інженери холодильних установок.
    Рудь Ніна Михайлівна народилася в 1948 році в селі Солгутове, там закінчила середню школу, після чого працювала старшою піонервожатою нашої школи з 1966 року. Заочно навчалася у Кіровоградському педагогічному інституті. Викладала в нашій школі українську мову і літературу. Вийшла заміж за Рудя Івана Гнатовича, який закінчив Вінницьку музичну школу, викладав музику та співи у школах нашого району. Виростили двох дочок: Тетяну і Ольгу. Тетяна має вищу бібліотечну освіту, Ольга – середню медичну.
    Розум`як Михайло Ларіонович народився в 1923 році в нашому селі. Закінчив Гайворонську середню школу №1 в 1941 році, відразу ж був мобілізований до армії, учасник бойових дій. В армії працював радистом артилерійного полку. Нагороджений орденом "Червоної зірки”. З березня 1947 року працював учителем молодших класів нашої школи. В цьому ж році закінчив Бершадське педагогічне училище, потім факультет математики Уманського учительського інституту (заочно). Викладав математику. Добре обладнав фізичний кабінет.
Одружився з Кучанською Ганною Василівною, учителькою молодших класів нашої школи,( пізніше – викладач німецької мови). Народила трьох синів, але молодою померла, залишивши маленьких дітей з батьком. Він довго виховував їх один, потім одружився вдруге, але невдало. Вийшов на пенсію в 1984 році.
    Шевчук Василь Петрович народився в 1916 році в с.Соломії. До початку війни працював учителем молодших класів Бандурівської середньої школи. Ветеран війни. Після війни одружився з Тетяною Ларіонівною, жителькою села Котовка. Обоє працювали учителями молодших класів нашої школи. Тетяна Ларіонівна нагороджена медаллю "За трудову доблість” і значком "Відмінник народної освіти УРСР”. Виростили дочку Ніну, яка працювала у нас старшою піонервожатою.
    Гордієнко Кирило Іванович народився в 1916 році в селі Березівка нашого району. Закінчив сім класів у м.Саврані Одеської області. З 1933 року працював учителем молодших класів нашої школи. Закінчив заочно Первомайську педагогічну школу. Одружився з Лідією Онуфріївною, також учителькою молодших класів нашої школи. В армії перебував з 1941 по 1948 рік, демобілізований у званні старшого лейтенанта-фінансиста. Ветеран війни. З 1948 року працював учителем молодших класів та викладачем ручної праці в старших класах нашої школи. Добротно обладнав майстерню для праці по дереву та металу. Займався шкільною пасікою. З дружиною Лідією виростили сина Анатолія та прийомну дочку Людмилу. Нагороджений значком "Відмінник народної освіти УРСР”. Не дочекавшись пенсійного віку, вийшов на пенсію за вислугою років.
    Мельник Лілія Олександрівна народилася в 1940 році. Закінчила 7 класів Солгутівської середньої школи, Немирівське педагогічне училище. Працювала учителькою молодших класів нашої школи. Закінчила заочно географічний факультет Одеського університету. Перевелася в Казавчинську середню школу викладачем географії.
    Баранець Олександр Йосипович народився в 1940 році. Закінчив сім класів нашої школи і Балтське педагогічне училище. Працював учитилем молодших класів нашої школи і викладачем малювання в старших класах. Чудово малював, прекрасно робив кольорові фотографії, за що діти любили і поважали його. Заочно закінчив географічний факультет Одеського університету. Після цього його перевели викладачем географії в школу села Ставки Бершадського району. Згодом працював директором цієї ж школи, дещо пізніше був обраний головою сільської ради цього ж села. Нині – пенсіонер.
     Баранець (Козішкурт) Вільєна Йосипівна народил