фоновое изображение шапки фоновое изображение шапки
 

 

 

Меню сайту

 
 

 
 

Інформація влади

 
 

 
 

Правова допомога

 
 

 
 

Статистика

 
 


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 
 

НАША ЕРА

    На Побужжі в кінці III тисячоліття до нашої ери і в I тисячолітті нашої ери виникло ядро протислов`янських племен - уличів і тиверців.
    Слово «уличі» означає – «луччий», найкращий, «тиверці» - ті, хто твердо стоїть на своїй землі.
    Ці народи в період створення Київської Русі (IX ст. н.е.) були надто слабо зв`язані з м.Києвом. За літописом князь Олег в 885 році пробував підкорити їх, але невідомо, чи вдалося йому те. Кочівники земель з півдня відтіснили, може, й асимілювали слов`янські племена. Тут у X-XІст.н.е. жили печеніги, а з 60-х років і до середини XII ст. - половці і так звані чорні клобуки.
    В цей час Київську Русь роздробили міжусобні війни князів. В середині XII ст. н.е. на Росію і Україну напали татаро-монголи, зруйнували і спалили все, знищили Київ. Наступило 200-літнє рабство.

НАШ КРАЙ

    Люди в нашому краї поселилися з давніх-давен, про що свідчать залишки Трипільської культури VI-IIIст.до нашої ери. Перші згадки про створення поселень на Прибужжі маємо з 1362 року (див. нижче, фортеця Хащувате). У XIV ст. н.е. вперше згадується Поділля, куди входили землі гайворонщини. За переказами, князь литовський Ольгерд вибив звідси татарські орди. Тут володарювали його племінники – Коріатовичі. В період утворення Київської Русі (ІX ст.н.е.) тиверці були надто слабо зв`язані з Києвом. За літописом, князь Олег у 885 році намагався підкорити уличів, але невідомо, чи вдалося це йому. Наші землі не входили у володіння Великих київських князів.
    Кочівники південних земель відтіснили, а можливо, й асимілювали слов`янські племена. Тут жили печеніги в X-XI ст, а з 60-х років до середини XII ст. – половці і т.зв. чорні клобуки. В цей час почалися міжусобні війни між родичами за клапоть землі, чи лише для того, щоб показати завзятість.
    В таких умовах, в середині XII століття, татаро-монгольські полчища, найстрашніші і найсильніші, загарбали стільки земель, скільки до них ніхто не мав. Вони наклали на Русь двохсотлітнє рабство. Найбільше постраждала Україна: було спалено її міста і села, степи і ліси, зруйновано древній Київ. Безлюддя і пустеля залишилися після татар.
    За переказами, невеликі поселення на лівому березі р. Південний Буг - Гайворон, Струньків і Ташлик входили до складу Хащуватської волості Гайсинського повіту Подільської губернії. Ці села розрослися, злилися в село Гайворон і відійшли до Первомайського округу (губернії було ліквідовано в 1925 році). За адміністративним поділом 1935 року Гайворон став районним центром з землями на правому і лівому березі р.Буг. Сюди ввійшло і наше село Соломія.
    Жителі Гайворона, Струнькового і Ташлика займалися землеробством, одночасно були ще й сторожевими вартовими проти нападу ногайських татар на Побужжя. На вартових накладали невеликі повинності. Татари нерідко нападали на ці землі, спустошували їх, захоплювали жителів в полон, продавали їх як ясир. Селяни нашого краю були заслоном від кримських татар, мали невеликі повинності до 1768 року. (Російсько-турецької війни).
    На Побужжі точилася гостра класова боротьба. Багато селян зубожіло, розбіглися з сіл Ташлика, Гайворона, Пеліямполя (Долинівки), землянки їх розвалилися.
    Відомі повстання козаків і селян в 1647-1654рр., селянські повстання в 1663, 1664, 1702, 1730, 1770, 1775 роках.
    В минулому біля Струнькового лежав Гардовий шлях (Гард на Бугу, адміністративний центр Бугогардівської паланки). Він йшов з Поділля через р. Південний Буг, перетинав один з кам`яних мостів, далі – до Кам`яної Січі запорізьких козаків, звідти – в Крим.
    Землі Струнькового раніше належали польському графові Станіславу Потоцькому. Він продав їх поміщикові Є.Є. Амасєвському у 1867 році за 52 100 крб. – разом з селом, 1736 десятинами землі, панським маєтком, двома водяними млинами, сільською і трактовою корчмами, винокурнею, молотаркою, хуторами, річками з рибною ловлею і різними господарськими приміщеннями.
    У 1868 році землі біля р.Буг придбав пруський підданий Вільгельм Дистель, спорудив на Бугу греблю і млин, в селі Ташлик – стельмашню. Дерев`яний млин згорів у 1903 році. На його місці збудували акціонери новий кам`яний млин з двома турбінами потужністю 150 кінських сил.
    В 1870 році в с.Гайвороні в 129 будинках жило 700 мешканців, які мали 824 десятин землі і брали в оренду частину земель поміщика.
    З 1890 року прокладена вузькоколійна залізниця для транспорту цукрових буряків, борошна, продуктів пивоварень, цегельних заводів. Ці колії простяглися згодом від Підгородної до Рудниці.
    У 1905 році Гайворон і його землі належали Д.П.Смирнову, А.М.Канішевському і О.І.Головку. Струньків належав Алозію Чарновському.
    Про фортецю Хащувате вперше згадується в 1362 році. На її місці згодом виникло село Качучинка, яке розрослося в містечко Хащувате (від слова "хащі” – місце від вирубаного лісу, кінець XVIII ст.). В ньому Запорізька Січ мала свій зимівник (1760). За 20 верст від Хащуватого знаходилися сторожові пости, де згодом виникло поселення Джулинка (від татарського слова "джуя” - сміливий.  Між Хащуватим і Джулинкою збереглися земляні вали і кургани, вириті в XV-XVII століттях, підземні ходи і катакомби для схованок від татаро-турецьких нападників.
Пізніше Хащувате було волосним містечком Гайсинського повіту Подільської губернії, потім – у складі Гайворонського району селищем міського типу (1935).
    Інші села виникли в різні періоди. У XV ст. з`явилися села Завалля і Могильне.
    "Пустелею нашого краю” назване XVI століття.
    Село Козавчин існувало вже в XVII столітті, що видно з літопису Самійла Величка – про лист Самойловича і Сірка "з військ над Бугом” від 6 липня 1674 року.
    В 1785 році повінь затопила і знищила с.Чемерпіль, його відбудували в іншому місці.
    В першій половині XVI ст., в період перемінних відносин гетьмана Дорошенка з Москвою і Кримом, жителі нашого краю відновили свої поселення.

ТАТАРО–МОНГОЛЬСЬКЕ РАБСТВО

    На початку XIII століття Чінгіс-хан в своїй імперії Монголії об`єднав кочові монголо-татарські племена. Завоював з ними Північний Китай, Південний Сибір, Середню Азію, Північні Іран і Кавказ. Розбив половців у причорноморських степах. Половецький хан Котян втік до Дніпра, просив допомоги у Галицького князя Мстислава Мстиславовича Удалого. Цей князь об`єднав князів київських, чернігівських, смоленських і половців, рушив у степ проти татар. Але дії половців і військ руських були не узгоджені, тому татари погнали їх до Дніпра нижче Києва, розбивши їх на річці Калці, що впадає в Азовське море (16 червня 1223 року). Несподівано татари рушили на Середній Схід, повернули в Середню Азію, де зустріли сильний опір поволжських булгар. Створили імперію на землях від Кореї до Чорного моря.
    Хан Батий, внук Чингіс-хана, в 1236 році напав на Поволжя, розгромив Камську Болгарію, розорив багато міст Північно-Східної Русі (1237-1238). Весною 1238 р. він вирушив до Новгорода, але не взяв його.
    Татари захопили Москву, полонили князя Володимира, сина Великого Юрія (1238), спалили м.Володимир, розсіялися по всій землі Володимирській, по Волзі аж до Галича, взяли Юр`їв, Переяславль, Дмитров, Твер, лише за один місяць (лютий), також Ростовські і Суздальські землі. Пішли до Козельзька, де перебили всіх, назвали це місто Злим, бо тут загинуло три сини темників (начальників військових корпусів, що мали по 10 тисяч воїнів).
    Потім погромили Чернігів, південну і східну Сіверщину.
    Далі Менгу хан (за нашими літописами, Мунке, онук Чингіс-хана, син Толуя, двоюрідний брат Батия) спустився по Сейму і Десні до Києва, зупинився біля городка Пісочна, споглядав Київ (3 січня 1240р.). Направив до киян послів зі старшим сотником Жокте (простолюдином, що першим увірвався зі своєю сотнею в Чернігів) та полоненим товмачом Добринею. Вони мали вмовити киян відкрити ворота татарам, здати їм місто, у разі відмови – розорити, спалити місто. Біля Золотих Воріт Добриня радив тисяцькому Дмитрові не вірити послам. До послів виїхав Великий князь Михайло Всеволодович з боярином Федором, який, подібно тіуну Доману, радив погодитися на здачу Києва, щоб не допустити того, що зроблено з Черніговим. Добриня радив не здаватися. Домана кинули в погріб. Жокте наказав на очах киян вбити полонених. Кияни вирвали Добриню від чужинців, вбили всіх послів, трупи викинули за ворота. Князь дав киянам зброю, з почтом виїхав до міста Володимира, де жили київські князі, залишивши боярина Дмитрія готувати оборону Києва. Батий поселився на Батиєвій горі. Облогу відбито, татари відступили.
В грудні того ж року татари знову обложили Київ. Посли Менгу просили звільнити місто. Воєвода Дмитро відмовив їм, мужньо оброняв місто, був поранений в запеклій нерівній боротьбі. На 93-й день татари заволоділи Києвом – 6 грудня 1240 року. Хан Бату дарував життя Дмитру за його хоробрість і мужність, взяв його в свій табір поводирем. Зруйнував також Вишгород і Білгород.
Батий передав Київ Володимиру, Суздальському князю Ярославу Всеволодовичу, бувшому київському князю, але він не поїхав в Київ, залишив у ньому свого намісника боярина Дмитра Єйковича. Після смерті Ярослава хан дарував грамоту на володіння Києвом новгородському князю Олександру Невському, але й він не пішов туди і не послав свого намісника (1249), а в 1252 році добився грамоти на Володимиро-Суздальське князівство. Деякий час князем київським був Ярослав, брат О.Невського, пізніше ще довго – князі різних руських земель.
Після взяття і розрухи Києва (уціліло ледве 200 дворів) Батий йшов далі на захід, захопив Волинь Галицьку землю, Кам`янець на р.Случі, Ізяслав на р.Горинь, Володимир і багато інших міст, але не міг взяти міст Кременця і Данилова. Вторгся в Польщу, Закарпаття, Угорщину, Чехію. Раптом повернув на схід, спустився вниз по Волзі і заснував тут свою могутню державу – Золоту Орду з столицею Сараєм (1240), де умертвив чернігівського князя Михайла за відмову поклонятися ідолам, та ще кількох російських князів.
    На завойованих землях татари залишали ординських послів і баскаків (збірщиків податей). Вони добродушно відносилися до церквів і священників, не вмішувалися в народні суди. Але жорстоко карали за кражу таврували за державні злочини, сікли батогами. Були ідолопоклонниками, пізніше – магометанами, ми їх називали поганими.
    З татарською навалою боролися за незалежність Південно-Західних земель Данило Галицький і Північно-Східної Русі – Олександр Невський.
    Князь Данило Романович (1205-1264) змушений був визнати залежність від Золотої Орди, але ще довго боровся з татарами: визволив землі по південному Бугу, Случі та Тетереві, прагнув звільнити Подніпров`я з Києвом, об`єднати всю Волинь, але Великий князь Литовський Міндовг не допоміг йому. Він взяв Галич (1221), за що названий Данилом Галицьким, на півночі розбив німецьких рицарів, взяв Дорогочин, заснував укріплення Холм (столицю Галицько-Володимирського князівства, пізніше нею став Львів), розширив своє князівство по Західному Бугу: в містах Бельськ, Мельник, Кобрин, Кам`янець на Лосні, мав вплив на Турово-Пінське князівство. Боровся з татарськими воєводами Куремсою і Бурондаєм (1259).
    За життя Данило зміцнював зв`язки з Володимиро-Суздальським князівством: одружився з дочкою Мстислава Удалого, сестрою матері О.Невського, його брат Василько – з двоюрідною сестрою Мстислава; дочка Данила – дружина князя Андрія Ярославовича, брата О.Невського, старший син Данила Шварно – чоловік дочки литовського князя Міндовга певний час займав Литовський престол, другий син Данила – Лев, - князь Галицької землі (1264-1301) мав вплив на частину Закарпаття, що боролася проти угорських загарбників.
    Все ж наступники Данила прагнули феодального роздроблення, їх міжусобиці та постійні напади татар ослабили Галицько-Волинське князівство, яке в 40-х роках захопили феодали Польщі, Литви та Угорщини.
    В ті часи новгородський князь Олександр Ярославович вів війну в північній Русі: розбив шведів на Неві, за що названий Невським (1240), і німецьких рицарів на льоду Чудського озера. Але не став намісником Батия в Києві, відмовився, як і Данило Галицький від унії, що хотіла втягти в свою віру Південну і Північну Русь.
    Підчас панування Золотої Орди Північна Русь ніби відділилася від Південної.
    В Північній Русі зростає Московське князівство: Москва завойовує багато земель Литви, Польщі, відокремлює їх від татар, поширюється аж до Жиздри і Дніпра, укріплюється настільки, що до Москви втікають вихідці з України. Один з них, воєвода Московського князя Дмитро Боброк Волинський відзначився в битві на Куликовому полі (див. нижче).
    Збірщиком землі Росії і Государем-батьком названо Великого Московського князя Івана Даниловича, названого за те, Калитою (1238-1340).
    Його син, Іван ІІ Іванович об`єднував землі навколо Москви миром і злагодою, за що названий Кротким (1353-1359).
    Його син, Великий князь московський Дмитро Іванович (1369-1389) прагнув єдинодержавства: об`єднав велике військо (більше 150 тисяч), повів його за Дон і на Куликовому полі біля р.Непрядви отримав п е р ш у велику перемогу над татарами, за що названий Донським. Переможений хан Мамай втік у свої улуси, з`єднав свою Волжську Орду з Золотою, оголосив себе намісником Батия, назвав ханом Мамант-Салтая, утвердив Дмитра князем московським.
    Хан Тохтамиш спалив Москву, вимагав велику данину. Але Дмитро об`єднав 26 областей свого краю, підкорив без бою Новгород, спалив багато поселень біля берегів Волохва, заслужив ім`я     Орла Високомовного.
Після смерті Дмитра державою правив його 17-річний син Василь (1389-1425). Він був заручником у хана протягом трьох років, втік до єдиновірця молдавського воєводи Петра, звідки виручив його батько. Правив 36 років з допомогою батькових бояр. Одружився в 17 років з дочкою Вітовта, Софією, надіявся мати тестя спільником проти Ягайла або посередником в мирі з Литвою.
Князь Василь прибув до хана Тохтамиша, який прийняв його ласкаво, дав грамоту на володіння Нижнім Новгородом. Князь без кровопролиття укріпив велике володіння, збагатив казну доходами, бо вже не ділився ними з Ордою, давав їй лише незначні дари.
    Василь Дмитрович дружив з воєводою Едигеєм, який радив князю воювати з Литвою, а Вітовту – знищити Московське князівство.
    В той час Тохтамиш, пререможений Вітовтом, шукав друзів у віддалених улусах, щоб повернути собі царство, але загинув в боях з військом Шадибека, який в областях великого княжіння взяв: Переславль Залеський, Ростов, Дмитрів, Серпухов, Нижній Новгород, Городець, спалив їх, взяв великий полон, обложив Москву. В Орді залишався хан Булат з невеликим військом і вимагав повернення Шадибека. Той за викуп в три тисячі рублів зняв облогу Москви, захопив ще Рязань і повернув назад. Василь Дмитрович поїхав у ханство, зобов`язався платити данину.
За княжіння Василя Дмитровича найдовше лютувала виразка (1352-1427): пухлина залози, харкання кров`ю, озноб, жар, неминуча смерть (чума?). Був недород і трьохрічний голод (1419-1422), часті пожари, затоплення. Росіяни почали числити роки з вересня місяця (замість древнього березня). Людей йменували за родами чи прізвищами (замість древнєслов`янських імен). Зроблено преший годинник з боєм на князівському дворі (монах Лазар, 1404).
    Великий князь Московський Іван ІІІ Васильович (1462-1505) об`єднав навколо себе майже всі великі князівства Північно-Східної Русі, оголосив себе "Государем всея Русі”, прагнув з`єднати всі руські землі. Без бою йому покорився Государ Великий Новгород, що славився в Росії і Європі державою народною чи Республікою; замовк назавжди вічовий дзвін – символ демократичної держави, що існувала понад 600 років.
    До Москви перейшли також без бою чернігово-сіверські князі (1500): Чернігів, Стародуб, Гомель, Любеч, Новгород-Сіверський "со многими волостями”. В дальшій боротьбі з Литвою Росія закріпила ці землі за собою, крім невеликої смуги біля м.Остра (Придніпров`я).
    З падінням Золотої Орди Іван ІІІ шукав дружби з таврійськими ханами, щоб їх силою стримати хана Ахмата і Литву. Цей хан через послів вимагав данину. Іван ІІІ відмовив йому, велів знищити послів, крім одного, який мав сказати ханові те, що сталося. Ахмат закипів від злоби, зібрав велике військо, йшов повільно, чекаючи вістей з Литви від Казиміра. В згоді з Іваном ІІІ таврійський хан Менглі-Гірей напав на литовське Поділля, щоб відвернути увагу Казиміра від допомоги Ахматові. Ахмат, довідавшись, що війська князя зайняли землі від Оки до Рязанських володінь, пішов від Дону до р.Угри в надії вступити там, де його не чекали і знайти війська Казиміра. На пропозицію князя почати переговори хан відповів, що хоче покарати Івана за те, що він не їде до нього і вже 9 років не платить данини, просив прислати свого сина чи брата або ж угодного йому боярина. Великий князь відмовився і це зробити. Біля двох тижнів табори ворожих військ спостерігали одне за одним через р.Угру. Ахмат чекав литовців чи зими, щоб по льодові перейти річку. Коли вона покрилася льодом Великий князь наказав своїм воєводам відступити до Кременця, де було зручніше битися з ханом. Татари думали, що росіяни заманюють їх в свою пастку і хан поспішив покинути поле бою. Дивно: два ворожих табори утікали один від одного ніким не гнані!
Ахмат розорив у Литві 12 міст, взяв велику здобичу за те, що Казимір не допоміг йому. Повернувся до Азова, де мав зимувати. Біля його табору зупинився з 16 тисячами воїнів князь Тюменських улусів Івак і вночі в ханському шатрі задушив своїми руками Ахмата, без бою взяв Орду, його дружину, дочок, багатство, чимало литовських полонених, скот і повернувся в Тюмень. Через своїх послів повідомив Івана ІІІ про те, що ворог Росії лежить у могилі.
    Росія вже більше не поклонялася монгольським ханам. Велика Орда ще не зовсім зникла: столиця Батия, де наші князі поклонялися ханам понад 200 років, стала руїною. З середини XIVст. розпорошена Золота Орда не могла охороняти завойовані нею безмежні володіння. На р.Буг її влада була незначною. В той час, Великий князь Литовський Гедимін, що не знав письма і молився язичеському богу, вивів свій народ на завоювання чужих земель. В 1362 році він завоював Київ і рушив на південь. Князь не міняв звичаїв і давнього правління завойованих слов`ян, підтвердив їх привілеї, наказав старшинам поважати права підкореного народу. В тому ж році Великий князь Литовський Ольгерд( 1345-1377) на Синіх Водах(притока р.Буг) розгромив трьох татарських князів: Кутлубучая, Хаджібея і Дмитрія, решта втекли до Криму. Литовці зайняли всі Подільські землі - від Бершаді до Саврані, а також Чернігово-Сіверщину, Київщину, Переяславщину, створив велику Литовську державу, яка боролася з німецькими феодалами, а в союзі з татарами - і проти Москви.
    В цей час татарська Золота Орда розділилася на 4 Орди, що йшли в степи України і Крим. Спочатку татари жили мирно з запорожцями, що відбивалися від натиску і гніту польських магнатів. Але татарам потрібен був ясир: невільниці-дівчатка для задоволення азіатської розкоші і насолоди та хлопчики для служби в яничарах, і на різних посадах з особливим довір`ям. Почалися набіги татар на козацькі землі, захват ясиру, варварське поводження з ним, продаж на галери, в гареми, знищення всього, що не можна було взяти з собою. На кордонах з татарами з`явилися козаки, які захищали своїх людей. Допомогою запорожців часто користувалася Москва, аж поки їх Січі (поселення) різко не обмежив цар Петро I, остаточно Запорозьку Січ і козацтво зруйнувала Катерина II в 1775 році.
    Зміцнення Росії, суворий її клімат не дали змоги монголам закріпитися в Північній Росії. Народ Південно-Західної Русі ще не раз хотів звільнитися від татарського рабства, довго боровся за свою незалежність. Але для успішної боротьби не мав згоди, твердості духу, хоробрості. Лише наша православна віра не дала зачерствіти серцю, утримала нас на рівні людей – громадян.

НАРИСИ З ІСТОРІЇ СЕЛА СОЛОМІЇ ГАЙВОРОНСЬКОГО РАЙОНУ 
 

<< 1 - 2 - 3 - 4 - 5 - 6 - 7 - 8 - 9 - 10 >>

 

Наш край

Видатні люди краю

Пошук

Наша адреса


26300,
Кіровоградська обл.
 м. Гайворон,
вул. В.Стуса (Кірова), 17
тел. (05254) 2-24-03
E-mail: libgayvoron@i.ua
skype - bibliotekahv
Працюємо:
щоденно, окрім суботи
з 9.00 до 18.00
останній день місяця
 санітарний


текст | текст | текст | текст | текст | текст | текст | текст